Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні Татарбунарського повстання 1924 року в Шабо організувався підпільний революційний комітет, до якого входили Р. Ткаченко, М.
Будиленко, С. В. Тихоплав, Л. Комісаренко (Столяренко), Т. Савченко й інші. Очолював його М. Беляєв. Комітет провадив серед жителів села революційну агітацію, закликав до повстання. Про існування комітету випадково дізнався колишній білогвардійський капітан Шмаглій, який і видав його румунській сигуранці. В серпні 1924 року до її рук потрапили М. Будиленко та М. В. Тихоплав. Решта членів комітету уникла арешту і пішла в глибоке підпілля.
Після придушення Татарбунарського повстання королівський уряд продовжував далі жорстокі репресії. Багатьох його учасників ув’язнили, а М. В. Тихоплава, П. Ф. Білоуса, Ф. Я. Соколовського, В. Ніколаєва і М. В. Глухова розстріляли. Становище, що склалося на півдні Бессарабії, нагадувало справжню облогу, яка тривала аж до 1940 року.
В умовах загальної економічної кризи 1929—1933 рр., що охопила весь капіталістичний світ, і водночас активізації імперіалістичних сил, які готували напад на СРСР, комуністи Бессарабії стали організаторами антивоєнної боротьби трудящих мас. У 1929 році створено нелегальну революційну організацію «Товариство червоних рекрутів», яка мала великий вплив молодь допризовного віку в містах і селах Бессарабії, в т. ч. в Акермані й Шабо.
Політичний терор, запроваджений окупантами, доповнювався соціальним гнобленням. Навіть урядові чиновники змушені були визнати, що тут була велика кіль кість безземельних селян-наймитів.
Так, у 1937 році в Шабо налічувалось 197 безземельних селянських родин.
Розорені селяни часто виступали з вимогою наділити їх землею. З приводу цього газета «Красное знамя» писала, що виступ шабських селян с початком боротьби за розподіл державної і куркульської землі.
У червні 1940 року бессарабські землі возз’єднались з Країною Рад.
Шабо стало центром Лиманського району Акерманської (згодом Ізмаїльської) області. Більшість колоністів восени 1940 року виїхала в різні країни, переважно до Швейцарії. Лише кілька родин, що залишилися,— Бесон, Нівель,
Мишу, Тардан, Доні — поступово асимілювалися з місцевим населенням.
Розпочалися соціалістичні перетворення. На землях колоністів організовано колгосп «Червоний лиман» , виноградарський радгосп "Шабо". Рибалки об'єдналися у колгосп "Зоря".
Дністровський лиман, на березі якого утворилися ці господарства, перестав бути штучним рубежем, який понад 20 років розділяв єдинокровних братів-українців. Сюди стали переселятися селяни з Одеської, Вінницької, Львівської та Волинської областей. Всі вони жили дружною сім'єю.
Було відкрито школу з рідною мовою навчання, налагоджено охорону здоров’я.
Мирну працю шабських трудівників, як і всього радянського народу, порушив напад фашистських загарбників та їх сателітів румунських бояр. В село, як і 23 роки тому, вдерлися поплічники німецьких фашистів — війська боярської Румунії. Кілька років тривав тяжкий період окупації (з 23 липня 1941 року до 22 серпня 1944 року). За цей час загарбники зруйнували районний Будинок культури, електростанцію, виноробний завод, пошту, ряд кварталів житлових будинків та залізничну колію від Шабо до Бугазу. Великої шкоди завдали окупанти й сільському господарству: загинуло дуже багато виноградних насаджень, спустіли лани, на яких вирощувались зернові культури.
Удосвіта 22 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту при підтримці кораблів Дунайської військової флотилії почали форсувати Дністровський лиман. В районі Шабо висадився десант штурмової роти 369 окремого батальйону морської піхоти. Одним з перших зійшов на правий берег лиману матрос-розвідник Лебедєв. Опинившись у кількох метрах від ворожої батареї, хоробрий десантник знищив автоматною чергою офіцера і частину гарматної обслуги. Решта солдатів припинила опір і здалася в полон. В пам'ять про героїчний подвиг матроса Лебедєва приморський курорт дістав назву Лебедівки. Внаслідок успішного наступу того ж дня радянські війська визволили Шабо і залізничну станцію. Відважним радянським воїнам, що полягли в боях за Шабо, в центрі села споруджено пам'ятник.
У 1946 році в Шабо організовано колгосп ім. С. М. Кірова, який 1957 року обєднався з артіллю ім. В. І. Леніна, розташованою в селі Біленькому. Артіль ім. В. І. Леніна (в Біленькому – тепер одна з бригад колгоспу) – багатогалузеве господарство з розвинутим рільництвом, тваринництвом і виноградарством. Загальна земельна площа 6292 га, у т. ч. під зерновими 4606 га та виноградом 507 га. Внаслідок наполегливої праці членів артілі урожай зернових культур, зокрема пшениці доведено до 30 цнт, а
Шабо
Сторінка 4 з 7
Розгортався партизанський рух. У лютому 1921 року партизани висадили в повітря залізничний міст поблизу станції Шабо.Напередодні Татарбунарського повстання 1924 року в Шабо організувався підпільний революційний комітет, до якого входили Р. Ткаченко, М.
Після придушення Татарбунарського повстання королівський уряд продовжував далі жорстокі репресії. Багатьох його учасників ув’язнили, а М. В. Тихоплава, П. Ф. Білоуса, Ф. Я. Соколовського, В. Ніколаєва і М. В. Глухова розстріляли. Становище, що склалося на півдні Бессарабії, нагадувало справжню облогу, яка тривала аж до 1940 року.
В умовах загальної економічної кризи 1929—1933 рр., що охопила весь капіталістичний світ, і водночас активізації імперіалістичних сил, які готували напад на СРСР, комуністи Бессарабії стали організаторами антивоєнної боротьби трудящих мас. У 1929 році створено нелегальну революційну організацію «Товариство червоних рекрутів», яка мала великий вплив молодь допризовного віку в містах і селах Бессарабії, в т. ч. в Акермані й Шабо.
Політичний терор, запроваджений окупантами, доповнювався соціальним гнобленням. Навіть урядові чиновники змушені були визнати, що тут була велика кіль кість безземельних селян-наймитів.
Так, у 1937 році в Шабо налічувалось 197 безземельних селянських родин.
Розорені селяни часто виступали з вимогою наділити їх землею. З приводу цього газета «Красное знамя» писала, що виступ шабських селян с початком боротьби за розподіл державної і куркульської землі.
У червні 1940 року бессарабські землі возз’єднались з Країною Рад.
Шабо стало центром Лиманського району Акерманської (згодом Ізмаїльської) області. Більшість колоністів восени 1940 року виїхала в різні країни, переважно до Швейцарії. Лише кілька родин, що залишилися,— Бесон, Нівель,
Мишу, Тардан, Доні — поступово асимілювалися з місцевим населенням.
Розпочалися соціалістичні перетворення. На землях колоністів організовано колгосп «Червоний лиман» , виноградарський радгосп "Шабо". Рибалки об'єдналися у колгосп "Зоря".
Дністровський лиман, на березі якого утворилися ці господарства, перестав бути штучним рубежем, який понад 20 років розділяв єдинокровних братів-українців. Сюди стали переселятися селяни з Одеської, Вінницької, Львівської та Волинської областей. Всі вони жили дружною сім'єю.
Було відкрито школу з рідною мовою навчання, налагоджено охорону здоров’я.
Мирну працю шабських трудівників, як і всього радянського народу, порушив напад фашистських загарбників та їх сателітів румунських бояр. В село, як і 23 роки тому, вдерлися поплічники німецьких фашистів — війська боярської Румунії. Кілька років тривав тяжкий період окупації (з 23 липня 1941 року до 22 серпня 1944 року). За цей час загарбники зруйнували районний Будинок культури, електростанцію, виноробний завод, пошту, ряд кварталів житлових будинків та залізничну колію від Шабо до Бугазу. Великої шкоди завдали окупанти й сільському господарству: загинуло дуже багато виноградних насаджень, спустіли лани, на яких вирощувались зернові культури.
Удосвіта 22 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту при підтримці кораблів Дунайської військової флотилії почали форсувати Дністровський лиман. В районі Шабо висадився десант штурмової роти 369 окремого батальйону морської піхоти. Одним з перших зійшов на правий берег лиману матрос-розвідник Лебедєв. Опинившись у кількох метрах від ворожої батареї, хоробрий десантник знищив автоматною чергою офіцера і частину гарматної обслуги. Решта солдатів припинила опір і здалася в полон. В пам'ять про героїчний подвиг матроса Лебедєва приморський курорт дістав назву Лебедівки. Внаслідок успішного наступу того ж дня радянські війська визволили Шабо і залізничну станцію. Відважним радянським воїнам, що полягли в боях за Шабо, в центрі села споруджено пам'ятник.
У 1946 році в Шабо організовано колгосп ім. С. М. Кірова, який 1957 року обєднався з артіллю ім. В. І. Леніна, розташованою в селі Біленькому. Артіль ім. В. І. Леніна (в Біленькому – тепер одна з бригад колгоспу) – багатогалузеве господарство з розвинутим рільництвом, тваринництвом і виноградарством. Загальна земельна площа 6292 га, у т. ч. під зерновими 4606 га та виноградом 507 га. Внаслідок наполегливої праці членів артілі урожай зернових культур, зокрема пшениці доведено до 30 цнт, а
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка