Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території Тузлів у 1959-1960 рр. знайдені рештки давніх поселень доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і чернігівської культури перших століть н. є. Недалеко від села, в зруйнованому кургані, відкопано поховання дитини печеніга, де знайдено золоті прикраси (XI століття).
Інші археологічні пам'ятки та писемні джерела свідчать проте, що ця територія була заселена слов'янами і входила до складу Київської Русі. Монголо-татарська навала, потім турецькі поневолювачі спустошили край. Кількість слов'янського населення дуже зменшилася. Лише з послабленням Туреччини в кінці XVIII століття на цих землях кількість слов'янського населення помітно збільшується.
Село Тузли засноване в 1787 році. Вперше тут зупинилися пастухи-кочівники, які випасали на незайнятих землях свої отари. Інші поселенці займалися видобуванням солі. Оскільки промисел посідав помітне місце, село було назване Тузлами, від турецького «туз», тобто сіль. Згодом сюди прибуло чимало втікачів від поміщиків-кріпосників з Полтавської та інших губерній, які намагалися уникнути кріпацького гніту. Крім українців, тут поселялися росіяни, молдавани, а також вихідці з інших народностей.
В 1847 році тут налічувалось 1000 жителів. Тоді ж було засновано початкову школу, в якій навчалися діти нижчих наглядачів за озерами.
Населення Тузлів займалося хліборобством, вівчарством, рибальством, а більша частина — видобуванням солі. Землю орали т. зв. малоросійським плугом або однозубим ралом, сохою. Сіяли вручну. Збирали врожай сернами і косами, а обмолочували ціпами або котками в кінній запряжці.
До 1856 року соляний промисел уТузлах належав казні і давав близько 2—3 млн. пудів солі на рік. Згодом тут виникають і приватні промисли. Найбільший з них Чефалія видавав 6—7, а то й 8 тис. пудів солі за сезон. Починався він у серпні, коли в озерах залишалося зовсім мало води. Ще задовго до цього сюди з'їжджалося багато купців. Іноді тут зупинялися табором навіть з сім'ями та власною худобою 600— 700 чол. Робітників, що видобували сіль, протягом сезону збиралося тисяч з десять.
Найбільшу кількість солі купували чумаки, що приїздили з Полтавщини та інших місць України. Ще з ранньої весни сюди по сіль з'їжджалось безліч чумацьких возів. Вони зупинялися в степах навколо Тузлів, де можна було користуватися пасовиськами та криницями. Так, у 1846 році до тузлівських соляних промислів прибуло 60 тис. возів, з якими було не менше 15 тис. погоничів та 120 тис. голів худоби. Часто така кількість людей надовго затримувалась біля Тузлів. Щоб прохарчувати себе і прогодувати худобу, чумаки йшли на заробітки до сусідніх поміщиків або тузлівських багатіїв.
Праця на солевидобуванні була тяжка і виснажлива. З раннього ранку робітники візками в'їжджали в озеро з пологих берегів, займали ділянки і лопатами відколювали куски солі. Потім вилами підіймали її з води і навантажували на візки. Тут сіль обсихала, після чого її звозили на середину ділянки і зсипали в «бугри», які швидко тверділи, утворюючи суцільну масу. Солона вода, в якій від світанку до смеркання стояли робітники під серпневою спекою, роз`їдала тіло, а тяжка праця виснажувала сили , здоров'я. Плата ж була низькою. На добування солі, утримання управління, приміщень та інші потреби казна витрачала по 2
Тузли
Сторінка 1 з 7
Тузли – село, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Базар`янка, Безим`янка, Весела Балка, Веселе, Лебедівка, Новомихайлівка, Ясногородка. Розташовані за 4 км від Чорного моря на західному березі лиману Бурнас, обабіч неглибокої балки, яка під час дощів заповняється водою, що стікає в лиман. Відстань до районного центру 38 км, до найближчої залізничної станції Кулевча (на лінії Одеса Ізмаїл) — 35 км. Населення — 2920 чоловік. На території Тузлів у 1959-1960 рр. знайдені рештки давніх поселень доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і чернігівської культури перших століть н. є. Недалеко від села, в зруйнованому кургані, відкопано поховання дитини печеніга, де знайдено золоті прикраси (XI століття).
Інші археологічні пам'ятки та писемні джерела свідчать проте, що ця територія була заселена слов'янами і входила до складу Київської Русі. Монголо-татарська навала, потім турецькі поневолювачі спустошили край. Кількість слов'янського населення дуже зменшилася. Лише з послабленням Туреччини в кінці XVIII століття на цих землях кількість слов'янського населення помітно збільшується.
Село Тузли засноване в 1787 році. Вперше тут зупинилися пастухи-кочівники, які випасали на незайнятих землях свої отари. Інші поселенці займалися видобуванням солі. Оскільки промисел посідав помітне місце, село було назване Тузлами, від турецького «туз», тобто сіль. Згодом сюди прибуло чимало втікачів від поміщиків-кріпосників з Полтавської та інших губерній, які намагалися уникнути кріпацького гніту. Крім українців, тут поселялися росіяни, молдавани, а також вихідці з інших народностей.
В 1847 році тут налічувалось 1000 жителів. Тоді ж було засновано початкову школу, в якій навчалися діти нижчих наглядачів за озерами.
Населення Тузлів займалося хліборобством, вівчарством, рибальством, а більша частина — видобуванням солі. Землю орали т. зв. малоросійським плугом або однозубим ралом, сохою. Сіяли вручну. Збирали врожай сернами і косами, а обмолочували ціпами або котками в кінній запряжці.
До 1856 року соляний промисел уТузлах належав казні і давав близько 2—3 млн. пудів солі на рік. Згодом тут виникають і приватні промисли. Найбільший з них Чефалія видавав 6—7, а то й 8 тис. пудів солі за сезон. Починався він у серпні, коли в озерах залишалося зовсім мало води. Ще задовго до цього сюди з'їжджалося багато купців. Іноді тут зупинялися табором навіть з сім'ями та власною худобою 600— 700 чол. Робітників, що видобували сіль, протягом сезону збиралося тисяч з десять.
Найбільшу кількість солі купували чумаки, що приїздили з Полтавщини та інших місць України. Ще з ранньої весни сюди по сіль з'їжджалось безліч чумацьких возів. Вони зупинялися в степах навколо Тузлів, де можна було користуватися пасовиськами та криницями. Так, у 1846 році до тузлівських соляних промислів прибуло 60 тис. возів, з якими було не менше 15 тис. погоничів та 120 тис. голів худоби. Часто така кількість людей надовго затримувалась біля Тузлів. Щоб прохарчувати себе і прогодувати худобу, чумаки йшли на заробітки до сусідніх поміщиків або тузлівських багатіїв.
Праця на солевидобуванні була тяжка і виснажлива. З раннього ранку робітники візками в'їжджали в озеро з пологих берегів, займали ділянки і лопатами відколювали куски солі. Потім вилами підіймали її з води і навантажували на візки. Тут сіль обсихала, після чого її звозили на середину ділянки і зсипали в «бугри», які швидко тверділи, утворюючи суцільну масу. Солона вода, в якій від світанку до смеркання стояли робітники під серпневою спекою, роз`їдала тіло, а тяжка праця виснажувала сили , здоров'я. Плата ж була низькою. На добування солі, утримання управління, приміщень та інші потреби казна витрачала по 2