Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тузли

Тузли – село, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Базар`янка, Безим`янка, Весела Балка, Веселе, Лебедівка, Новомихайлівка, Ясногородка. Розташовані за 4 км від Чорного моря на західному березі лиману Бурнас, обабіч неглибокої балки, яка під час дощів заповняється водою, що стікає в лиман. Відстань до районного центру 38 км, до найближчої залізничної станції Кулевча (на лінії Одеса Ізмаїл) — 35 км. Населення — 2920 чоловік.
    
На території Тузлів у 1959-1960 рр. знайдені рештки давніх поселень доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і чернігівської культури перших століть н. є. Недалеко від села, в зруйнованому кургані, відкопано поховання дитини печеніга, де знайдено золоті прикраси (XI століття).
Інші археологічні пам'ятки та писемні джерела свідчать проте, що ця територія була заселена слов'янами і входила до складу Київської Русі. Монголо-татарська навала, потім турецькі поневолювачі спустошили край. Кількість слов'янського населення дуже зменшилася. Лише з послабленням Туреччини в кінці XVIII століття на цих землях кількість слов'янського населення помітно збільшується.
Село Тузли засноване в 1787 році. Вперше тут зупинилися пастухи-кочівники, які випасали на незайнятих землях свої отари. Інші поселенці займалися видобу­ванням солі. Оскільки промисел посідав помітне місце, село було назване Тузлами, від турецького «туз», тобто сіль. Згодом сюди прибуло чимало втікачів від поміщиків-кріпосників з Полтавської та інших губерній, які намагалися уникнути кріпацького гніту. Крім українців, тут поселялися росіяни, молдавани, а також вихідці з інших народностей.
В 1847 році тут налічувалось 1000 жителів. Тоді ж було засновано початкову школу, в якій навчалися діти нижчих наглядачів за озерами.
Населення Тузлів займалося хліборобством, вівчарством, рибальством, а більша частина — видобуванням солі. Землю орали т. зв. малоросійським плугом або одно­зубим ралом, сохою. Сіяли вручну. Збирали врожай сернами і косами, а обмолочу­вали ціпами або котками в кінній запряжці.
До 1856 року соляний промисел уТузлах належав казні і давав близько 2—3 млн. пудів солі на рік. Згодом тут виникають і приватні промисли. Найбільший з них Чефалія видавав 6—7, а то й 8 тис. пудів солі за сезон. Починався він у серпні, коли в озерах залишалося зовсім мало води. Ще задовго до цього сюди з'їжджалося багато купців. Іноді тут зупинялися табором навіть з сім'ями та власною худобою 600— 700 чол. Робітників, що видобували сіль, протягом сезону збиралося тисяч з десять.
Найбільшу кількість солі купували чумаки, що приїздили з Полтавщини та інших місць України. Ще з ранньої весни сюди по сіль з'їжджалось безліч чумацьких возів. Вони зупинялися в степах навколо Тузлів, де можна було користуватися пасовиськами та криницями. Так, у 1846 році до тузлівських соляних промислів прибуло 60 тис. возів, з якими було не менше 15 тис. погоничів та 120 тис. голів худоби. Часто така кількість людей надовго затримувалась біля Тузлів. Щоб прохарчувати себе і прогодувати худобу, чумаки йшли на заробітки до сусідніх поміщиків або тузлівських багатіїв.
Праця на солевидобуванні була тяжка і виснажлива. З раннього ранку робітники візками в'їжджали в озеро з пологих берегів, займали ділянки і лопатами відколювали куски солі. Потім вилами підіймали її з води і навантажували на візки. Тут сіль обсихала, після чого її звозили на середину ділянки і зсипали в «бугри», які швидко тверділи, утворюючи суцільну масу. Солона вода, в якій від світанку до смеркання стояли робітники під серпневою спекою, роз`їдала тіло, а тяжка праця виснажувала сили , здоров'я. Плата ж була низькою. На добування солі, утримання управління, приміщень та інші потреби казна витрачала по 2


Сучасна карта - Тузли