Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Археологічні знахідки, виявлені на території села, відносяться до епохи пізньої бронзи. Поблизу нього знайдено також керамічні вироби римського, скіфського, сарматського і слов'янського часів.
Заснування Чийшії пов'язане з переселенням болгар в Росію після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. Рятуючись від переслідування турків, перейшли Дунай і оселились тут у 1813 році сім'ї Богоєвих, Іванових, Мильковських, Генових. Назва села Чийшія - татарського походження, в перекладі - «волога долина».
Оселившись у місцевості з родючими грунтами і багатими пасовиськами, жителі Чийшії займались хліборобством та скотарством. Визначне місце в господарстві посідало й городництво, у зв'язку з чим. починаючи з 1827 року, село часто стали називати Градіна, по-болгарськи - город. Дослідник цього краю А. Скальковський також підкреслював, що жителі Чийшії (або Градіни) - добрі хлібороби і винороби.
В умовах мирного життя населення Чийшії швидко зростало. Якщо в 1827 році в селі налічувалось 92 двори, то в 1845 році їх було 164. Селяни сіяли яру і озиму пшеницю, жито, ячмінь, овес, коноплі, просо, займалися садівництвом і городництвом. В 50-х роках XIX століття почали садити картоплю, в 60-х - кукурудзу. Розводили велику рогату худобу, овець, а своїми кіньми Чийшія славилася навіть на всю округу.
На цей час у селі панувала соціальна нерівність. Збільшувалась кількість бідняцьких господарств і натомість підіймалися куркульські. Так,у 1851 році на 163 хліборобські господарства припадало лише 80 плугів і 65 борін. Переважна більшість з них належала багатіям.
Чимало селян займалися дрібним ремеслом. На ручних ткацьких верстатах жінки виробляли різноманітні шерстяні і конопляні тканини для верхнього і спіднього одягу. З виготовлених волових та свинячих шкір шили взуття. Одяг жителів відзначався самобутнім болгарським національним колоритом. Поверх сорочки чоловіки носили «елек» з щільної тканини, схожий на жилет, а також «антерію» (свого роду куртку). Жінки одягали довгі і широкі спідниці. Кожна з них носила «нанизи» (намисто).
На землях Росії болгарські переселенці знайшли для себе другу батьківщину. Вони разом з російськими солдатами не раз брали активну участь у війнах проти турецьких загарбників, давали військовим загонам транспортні засоби, фураж, будували шляхи, мости, підвозили боєприпаси. Жителі села С. І. Іванов, Д. Бондар, П. Генов, І. Каїш, С. Алачев під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. були в рядах російської армії. За героїзм, виявлений у боях за визволення Болгарії, чийшійський селянин С. І. Іванов був нагороджений георгіївським хрестом.
У другій половині XIX століття посилюється класове розшарування серед селян. Розорення бідняцьких господарств прискорювалося частими неврожаями, нальотами сарани, що спустошувала виноградники та інші культури, від падіжу худоби під час епізоотій тощо. Щоб не вмерти з голоду, потерпілі змушені були брати в лихварів під великі проценти позички. Не звівши кінці з кінцями, вони потім віддавали свої наділи в оренду куркулям. Так поступово бідні селяни назавжди втрачали свою землю і перетворювалися в батраків. Наприкінці XIX століття в Чийшії залишилися без землі П. К. Іовчев. І. Г. Стойнов, С. С. Буюклі, Ф. Плукчі та багато інших. 30 селянських господарств були без тягла, майже 15 проц. господарств не мали коней. В той же час розбагатіли куркулі Недельчев, Бондар та інші.
Переважна більшість населення залишалася неписьменною. Відкрите в 1861 році однокласне училище, реорганізоване в 1876 році у двокласне, охоплювало незначну кількість дітей шкільного віку. Спочатку його відвідувало 30 учнів, у 1881 році - 70 і в 1891 році - 122. Через матеріальні нестатки мало хто з них закінчував повний курс навчання. Так у 1881 році скінчив училище лише один учень, у 1885 році - 6, а в 1890 - знову один.
На вкрай низькому рівні перебувала охорона здоров'я селян. В самому селі лікарні не було. Доводилось звертатись за допомогою в село Кубей, де працювала невеличка (на 4 ліжка) лікарня. По ліки в аптеку їздили за 60 км
Городнє
Сторінка 1 з 8
Городнє, ще Градіна (до 1946 р. Чийшія) - село, центр однойменної сілської Ради. Розташовано за 35 км від районного центру і за 3 км від шосе Болград - Одеса. До найближчої залізничної станції Чадир-Лунга (Молдавська РСР) 25 км, до Болграда - 27 км. З райцентром зв'язане автобусним сполученням. Населення 6330 чоловік. Заснування Чийшії пов'язане з переселенням болгар в Росію після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. Рятуючись від переслідування турків, перейшли Дунай і оселились тут у 1813 році сім'ї Богоєвих, Іванових, Мильковських, Генових. Назва села Чийшія - татарського походження, в перекладі - «волога долина».
Оселившись у місцевості з родючими грунтами і багатими пасовиськами, жителі Чийшії займались хліборобством та скотарством. Визначне місце в господарстві посідало й городництво, у зв'язку з чим. починаючи з 1827 року, село часто стали називати Градіна, по-болгарськи - город. Дослідник цього краю А. Скальковський також підкреслював, що жителі Чийшії (або Градіни) - добрі хлібороби і винороби.
В умовах мирного життя населення Чийшії швидко зростало. Якщо в 1827 році в селі налічувалось 92 двори, то в 1845 році їх було 164. Селяни сіяли яру і озиму пшеницю, жито, ячмінь, овес, коноплі, просо, займалися садівництвом і городництвом. В 50-х роках XIX століття почали садити картоплю, в 60-х - кукурудзу. Розводили велику рогату худобу, овець, а своїми кіньми Чийшія славилася навіть на всю округу.
На цей час у селі панувала соціальна нерівність. Збільшувалась кількість бідняцьких господарств і натомість підіймалися куркульські. Так,у 1851 році на 163 хліборобські господарства припадало лише 80 плугів і 65 борін. Переважна більшість з них належала багатіям.
Чимало селян займалися дрібним ремеслом. На ручних ткацьких верстатах жінки виробляли різноманітні шерстяні і конопляні тканини для верхнього і спіднього одягу. З виготовлених волових та свинячих шкір шили взуття. Одяг жителів відзначався самобутнім болгарським національним колоритом. Поверх сорочки чоловіки носили «елек» з щільної тканини, схожий на жилет, а також «антерію» (свого роду куртку). Жінки одягали довгі і широкі спідниці. Кожна з них носила «нанизи» (намисто).
На землях Росії болгарські переселенці знайшли для себе другу батьківщину. Вони разом з російськими солдатами не раз брали активну участь у війнах проти турецьких загарбників, давали військовим загонам транспортні засоби, фураж, будували шляхи, мости, підвозили боєприпаси. Жителі села С. І. Іванов, Д. Бондар, П. Генов, І. Каїш, С. Алачев під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. були в рядах російської армії. За героїзм, виявлений у боях за визволення Болгарії, чийшійський селянин С. І. Іванов був нагороджений георгіївським хрестом.
У другій половині XIX століття посилюється класове розшарування серед селян. Розорення бідняцьких господарств прискорювалося частими неврожаями, нальотами сарани, що спустошувала виноградники та інші культури, від падіжу худоби під час епізоотій тощо. Щоб не вмерти з голоду, потерпілі змушені були брати в лихварів під великі проценти позички. Не звівши кінці з кінцями, вони потім віддавали свої наділи в оренду куркулям. Так поступово бідні селяни назавжди втрачали свою землю і перетворювалися в батраків. Наприкінці XIX століття в Чийшії залишилися без землі П. К. Іовчев. І. Г. Стойнов, С. С. Буюклі, Ф. Плукчі та багато інших. 30 селянських господарств були без тягла, майже 15 проц. господарств не мали коней. В той же час розбагатіли куркулі Недельчев, Бондар та інші.
Переважна більшість населення залишалася неписьменною. Відкрите в 1861 році однокласне училище, реорганізоване в 1876 році у двокласне, охоплювало незначну кількість дітей шкільного віку. Спочатку його відвідувало 30 учнів, у 1881 році - 70 і в 1891 році - 122. Через матеріальні нестатки мало хто з них закінчував повний курс навчання. Так у 1881 році скінчив училище лише один учень, у 1885 році - 6, а в 1890 - знову один.
На вкрай низькому рівні перебувала охорона здоров'я селян. В самому селі лікарні не було. Доводилось звертатись за допомогою в село Кубей, де працювала невеличка (на 4 ліжка) лікарня. По ліки в аптеку їздили за 60 км
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Табаки
- Олександрівка
- Нові Трояни
- Криничне
- Калчева
- Жовтневе
- Дмитрівка
- Голиця
- Владичень
- Виноградне
- Виноградівка
- Василівка
- Баннівка
- Червоноармійське