Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
підпорядковані також населені пункти Майори, Повстанське. Розташована за 25 км від найближчої залізничної станції Вигода і за 50 км від Одеси.Населення - 12,5 тис. чоловік.
Селище простяглося вздовж берега озера Білого поблизу річок Дністра і Турунчука, в мальовничій місцевості.
На території сучасної Біляївки знайдено сліди життя давніх людей. Це кургани з похованнями доби бронзи (II-І тисячоліття до н. е.) та сарматських часів (II—І тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також залишки 4 поселень скіфських часів та перших століть нашої ери.
Біляївка виникла наприкінці XVIII століття, після ліквідації в 1775 році Запорізької Січі. Перша згадка про село, яке в перші роки свого існування називалось Головківкою, датується 1792 роком. Тоді осавул Ніякий повідомляв до коша, що сім'ї Чорноморського війська заселили с. Головківку. Нинішня назва населеного пункту походить від прізвища першого кошового отамана, який загинув при облозі Очакова.
У 1793 році в селі був 61 двір з населенням 304 чоловіка. Кількість населення значно зросла у 1794 році, коли туди було переселено велику групу учасників Турбаївського повстання на Полтавщині, які побудували тут 88 хат. Казна виплатила за кожного переселенця по 50 крб. Таким чином, турбаївці опинились на становищі казенних селян, об'єднаних в общину.
Голод і злидні і тут чекали на переселенців. Навіть земський справник, людина далека від співчуття «порушникам порядку», писав, що вони «по нинішньому врожаю в цих місцях хліби заробити не можуть, тому терплять величезну нужду».
В першій половині XIX століття населення Біляївки зростало досить швидко головним чином за рахунок утікачів від кріпацького гніту, які прибували з Росії та північних районів України. У 1857 році в селі проживало 1067 ревізьких душ. На той час община мала 10437 десятин землі, в т. ч. придатної для використання 8651, 123 десятини кращої землі належало церкві. Придатна земля поділялась на «царину», або орну (3943 десятини), «толоку», або вигін (1543 десятини), садиби (337 десятин), ліс і плавні (2828 десятин). Садибна земля перебувала у подвірному спадковому користуванні. В селі існувало зрівняльне землекористування, тому тут періодично провадились переділи землі. При переділі 1857 року наділ на ревізьку душу становив 8.5 десятини.
Реформа 1861 року, проведена самодержавством в інтересах поміщиків, не внесла поліпшення в економічне становище селян Біляївки, навпаки, через 20 років після реформи на ревізьку душу припадало вже тільки 3,7 десятини. Община з її круговою порукою сплачувала численні податки: казенні, подушні та земські, які у 1881 році становили чималу суму - 9698 карбованців.
Кількість господарств зростала, але нові сім'ї не одержували наділів, ставали безземельними. У 1890 році в селі було 936 безземельних, які змушені були шукати заробітків на стороні. Тому, коли в 1870 році Одеська міська дума уклала договір з Лондонським акціонерним товариством на будівництво водопровідної станції «Дністер», багато біляївських селян найнялося туди землекопами.
У пореформений період тут інтенсивно зростають торгівля й ремесло. За короткий проміжок часу - з 1882 по 1905 рік - кількість ремісників збільшилась більш як у десять разів - з 22 до 250 чоловік. Більшість з них (150 чол.) займалася ткацтвом.
І все ж основна маса жителів займалася землеробством. Та було воно надзвичайно примітивним, тому селяни збирали дуже низькі врожаї. Так, у 1889 році пересічний урожай з десятини становив тільки 14 пудів. Голод був частим гостем у селі. В 1905 році після кількох неврожайних років сім'ї 370 господарств голодували, восени та навесні їм не було чим засіяти землю.
Селяни не мали доступу до освіти й культури. Тільки в 1841 році в Біляївці вперше відкрито церковнопарафіяльну школу, в якій у 1870 році навчалось 36 учнів. Навіть після того, як у селі в 1879 році збудували земську школу, тут вчилося всього 49 дітей. Діти бідняків не могли відвідувати школу через відсутність підручників, одягу, взуття. Тому земство змушене було констатувати, що в Біляївці вчиться лише близько 5 проц. дітей шкільного віку. Після відкриття в 1903 році другої земської школи кількість учнів у селі досягла 199 чоловік, хоч дітей шкільного віку в Біляївці налічувалось 627.
В селі переважали низькі мазанки, вкриті комишем, із земляною долівкою. Тільки кам'яна церква, збудована в 1805 році, та кілька добротних будинків сільських багатіїв виділялися своїм зовнішнім виглядом.
Жителів Біляївки та навколишніх сіл обслуговувала маленька лікарня, в якій працювали дільничний лікар і фельдшер.
Безземелля, голод, безправ'я, неможливість здобути освіту - все це штовхало селян на боротьбу проти гнобителів. Особливо вона загострилась на початку XX століття під впливом революційних виступів робітників. Цьому
Біляївка
Сторінка 1 з 8
Біляївка - селище міського типу, центр району. Біляївській селищній Раді підпорядковані також населені пункти Майори, Повстанське. Розташована за 25 км від найближчої залізничної станції Вигода і за 50 км від Одеси.Населення - 12,5 тис. чоловік.
На території сучасної Біляївки знайдено сліди життя давніх людей. Це кургани з похованнями доби бронзи (II-І тисячоліття до н. е.) та сарматських часів (II—І тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також залишки 4 поселень скіфських часів та перших століть нашої ери.
Біляївка виникла наприкінці XVIII століття, після ліквідації в 1775 році Запорізької Січі. Перша згадка про село, яке в перші роки свого існування називалось Головківкою, датується 1792 роком. Тоді осавул Ніякий повідомляв до коша, що сім'ї Чорноморського війська заселили с. Головківку. Нинішня назва населеного пункту походить від прізвища першого кошового отамана, який загинув при облозі Очакова.
У 1793 році в селі був 61 двір з населенням 304 чоловіка. Кількість населення значно зросла у 1794 році, коли туди було переселено велику групу учасників Турбаївського повстання на Полтавщині, які побудували тут 88 хат. Казна виплатила за кожного переселенця по 50 крб. Таким чином, турбаївці опинились на становищі казенних селян, об'єднаних в общину.
Голод і злидні і тут чекали на переселенців. Навіть земський справник, людина далека від співчуття «порушникам порядку», писав, що вони «по нинішньому врожаю в цих місцях хліби заробити не можуть, тому терплять величезну нужду».
В першій половині XIX століття населення Біляївки зростало досить швидко головним чином за рахунок утікачів від кріпацького гніту, які прибували з Росії та північних районів України. У 1857 році в селі проживало 1067 ревізьких душ. На той час община мала 10437 десятин землі, в т. ч. придатної для використання 8651, 123 десятини кращої землі належало церкві. Придатна земля поділялась на «царину», або орну (3943 десятини), «толоку», або вигін (1543 десятини), садиби (337 десятин), ліс і плавні (2828 десятин). Садибна земля перебувала у подвірному спадковому користуванні. В селі існувало зрівняльне землекористування, тому тут періодично провадились переділи землі. При переділі 1857 року наділ на ревізьку душу становив 8.5 десятини.
Реформа 1861 року, проведена самодержавством в інтересах поміщиків, не внесла поліпшення в економічне становище селян Біляївки, навпаки, через 20 років після реформи на ревізьку душу припадало вже тільки 3,7 десятини. Община з її круговою порукою сплачувала численні податки: казенні, подушні та земські, які у 1881 році становили чималу суму - 9698 карбованців.
Кількість господарств зростала, але нові сім'ї не одержували наділів, ставали безземельними. У 1890 році в селі було 936 безземельних, які змушені були шукати заробітків на стороні. Тому, коли в 1870 році Одеська міська дума уклала договір з Лондонським акціонерним товариством на будівництво водопровідної станції «Дністер», багато біляївських селян найнялося туди землекопами.
У пореформений період тут інтенсивно зростають торгівля й ремесло. За короткий проміжок часу - з 1882 по 1905 рік - кількість ремісників збільшилась більш як у десять разів - з 22 до 250 чоловік. Більшість з них (150 чол.) займалася ткацтвом.
І все ж основна маса жителів займалася землеробством. Та було воно надзвичайно примітивним, тому селяни збирали дуже низькі врожаї. Так, у 1889 році пересічний урожай з десятини становив тільки 14 пудів. Голод був частим гостем у селі. В 1905 році після кількох неврожайних років сім'ї 370 господарств голодували, восени та навесні їм не було чим засіяти землю.
Селяни не мали доступу до освіти й культури. Тільки в 1841 році в Біляївці вперше відкрито церковнопарафіяльну школу, в якій у 1870 році навчалось 36 учнів. Навіть після того, як у селі в 1879 році збудували земську школу, тут вчилося всього 49 дітей. Діти бідняків не могли відвідувати школу через відсутність підручників, одягу, взуття. Тому земство змушене було констатувати, що в Біляївці вчиться лише близько 5 проц. дітей шкільного віку. Після відкриття в 1903 році другої земської школи кількість учнів у селі досягла 199 чоловік, хоч дітей шкільного віку в Біляївці налічувалось 627.
В селі переважали низькі мазанки, вкриті комишем, із земляною долівкою. Тільки кам'яна церква, збудована в 1805 році, та кілька добротних будинків сільських багатіїв виділялися своїм зовнішнім виглядом.
Жителів Біляївки та навколишніх сіл обслуговувала маленька лікарня, в якій працювали дільничний лікар і фельдшер.
Безземелля, голод, безправ'я, неможливість здобути освіту - все це штовхало селян на боротьбу проти гнобителів. Особливо вона загострилась на початку XX століття під впливом революційних виступів робітників. Цьому
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Троїцьке
- Нерубайське
- Іллінка
- Дачне
- Градениці
- Вигода
- Великий Дальник
- Василівка
- Березань
- Августівка
- Яськи
- Маяки