Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Історія Шабо тісно пов’язана з історією міста Бі лгорода-Дністровського. Десь у другій половині XVI століття тут кочували ногайські (буджацькі)
татари. Вони займалися кочовим скотарством і мисливством, а також чинили грабіжницькі напади на сусідні народи. Урочище поблизу Дністровського лиману, де часто зупинялися ногайці, вони називали, як і сам лиман, Шаболат.
Вперше татарське урочище Шаболат, яке згодом дістало скорочену назву Шаба, позначено на російській географічній карті 1788 року.
Інтенсивне заселення цієї місцевості, яка довгий час зазнавала спустошень від турецько-татарських орд, почалося після переможного закінчення війни 1806— 1812 рр., та її остаточного визволення російськими військами. З Акермана та найближчих сіл сюди переселялися українські родини, до яких приєднувалися і втікачі- кріпаки з різних губерній Росії. За свідченням генерала І. М. Інзова, ці селяни заснували тут 1817 року поселення Шаба. Не встигли вони влаштуватися, як царський уряд, зважаючи на досить сприятливі кліматичні умови, вирішив поселити тут іноземних колоністів із Швейцарії. Селяни змушені були залишати свої оселі, сади і переселятись до інших місць. Навіть бессарабський віце-губернатор Ф. Ф. Вігель, який приїздив сюди у 1825 році, у своїх записках не приховував того факту, що урядовці «вигнали попередніх жителів», а їх «нерухоме майно передали пришельцям».
Всіляко пригноблюючи місцеве населення, царський уряд надавав багато пільг іноземним колоністам: безплатно наділяв землею, звільняв від рекрутчини та інших повинностей. У зв'язку з цим один із перших колоністів Шаба—Луї-Венсен Тардан писав, що з огляду на досить вигідні умови колонізації в Росії іноземні колоністи не шукали «щастя в невідомих пустелях і лісах Північної Америки», а поспішали «на родючі землі Нової Росії, де виноградні лози, персики, шовковиці поспівають і рано, і з великим успіхом».
Л. Тардан був мешканцем міста Веве швейцарського кантона Во, звідки згодом прибула більшість колоністів, французів за національністю. Вперше він прибув сюди в 1820 році, щоб оглянути місцевість, яку виділив царський уряд для швейцарських переселенців задля зразкового розвитку виноградарства і виноробства. Слідом за Л. Тарданом у 1822 році приїхало ще 15 його родичів та земляків. Згодом вони прибували в 1823, 1824, 1826, 1830 і останні приїхали в 1846 році. Переважна більшість колоністів походила з кантону Во і лише деякі були родом з Берна, Ельзас-Лотарінгії та інших місць. 1824 року тут мешкало 5 великих родин, яким, за свідченням сучасника, було «відведено» родючу землю в Буджаку, на самому Дністровському лимані, за 5 верст від Акермана, на урочищі Шаба (Шабалат). У 1827 році тут вже було 25 родин (42 особи чоловічої і 31 – жіночої статі). Так на північній околиці Шаби утворилося поселення, яке колоністи називали Шабо.
Поряд з колонією Шабо тут жили родини українців і росіян, що поселилися ще 1817 року. Оскільки колоністи користувалися багатьма привілеями, вони мали більші можливості не тільки для успішного господарювання, але й для розвитку культурного життя.
У 1846 році їхній пастор М. Бюньон видрукував в Лозанні французькою мовою книгу «Давня і нова Бессарабія», в якій описав також історію колонії Шабо. Він, звичайно, залишив поза увагою той факт, що село було засноване ще 1817 року, а вказав на 1822 рік, тобто на той час, коли сюди прибула найбільша група колоністів. За Бюньоном пішли й інші, зокрема Анре Ансельм, який з нагоди століття колонії, що відзначалось у 1922 році, опублікував історичний опис Шабо в книзі, що вийшла 1925 року в Акермані.
Оскільки поряд існувало двоє поселень, які пізніше територіально з'єдналися, в історичній літературі, в т. ч. й в архівних документах, довгий час зустрічалася і подвійна назва села: «Шабо» або «Шаба». Лише в середині першої чверті XX століття за селом остаточно закріпилася перша назва.
У червні 1841 року село, де проживало вже 2623 мешканці, в т. ч. 1475 чоловіків і 1148 жінок, віднесено до розряду посадських міст. Для поліцейського нагляду вводилася посада пристава з трьома поліцейськими, а для управління громадськими справами жителям надавалося право обирати щороку 2 ратманів. Від міста Акермана посаду Шабо було відмежовано 4074 десятини землі. Найкращі та найбільші ділянки дісталися, звичайно, швейцарським колоністам, які на той час мали великі господарства і використовували найману працю місцевого населення: українців, росіян, молдаван.
Більшість колоністів мала добротні будинки, споруджені з каменю. Для їх дітей ще в 1843 році відкрито сільське училище, згодом реорганізоване у
Шабо
Сторінка 1 з 7
Шабо — село, центр однойменної сільської Ради, залізнична станція. Сільраді підпорядковані села Біленьке (колишній Акембет) і Сергіївка. Розташоване за 8 км від районного центру. Населення— 6413 чоловік.Історія Шабо тісно пов’язана з історією міста Бі лгорода-Дністровського. Десь у другій половині XVI століття тут кочували ногайські (буджацькі)
Вперше татарське урочище Шаболат, яке згодом дістало скорочену назву Шаба, позначено на російській географічній карті 1788 року.
Інтенсивне заселення цієї місцевості, яка довгий час зазнавала спустошень від турецько-татарських орд, почалося після переможного закінчення війни 1806— 1812 рр., та її остаточного визволення російськими військами. З Акермана та найближчих сіл сюди переселялися українські родини, до яких приєднувалися і втікачі- кріпаки з різних губерній Росії. За свідченням генерала І. М. Інзова, ці селяни заснували тут 1817 року поселення Шаба. Не встигли вони влаштуватися, як царський уряд, зважаючи на досить сприятливі кліматичні умови, вирішив поселити тут іноземних колоністів із Швейцарії. Селяни змушені були залишати свої оселі, сади і переселятись до інших місць. Навіть бессарабський віце-губернатор Ф. Ф. Вігель, який приїздив сюди у 1825 році, у своїх записках не приховував того факту, що урядовці «вигнали попередніх жителів», а їх «нерухоме майно передали пришельцям».
Всіляко пригноблюючи місцеве населення, царський уряд надавав багато пільг іноземним колоністам: безплатно наділяв землею, звільняв від рекрутчини та інших повинностей. У зв'язку з цим один із перших колоністів Шаба—Луї-Венсен Тардан писав, що з огляду на досить вигідні умови колонізації в Росії іноземні колоністи не шукали «щастя в невідомих пустелях і лісах Північної Америки», а поспішали «на родючі землі Нової Росії, де виноградні лози, персики, шовковиці поспівають і рано, і з великим успіхом».
Л. Тардан був мешканцем міста Веве швейцарського кантона Во, звідки згодом прибула більшість колоністів, французів за національністю. Вперше він прибув сюди в 1820 році, щоб оглянути місцевість, яку виділив царський уряд для швейцарських переселенців задля зразкового розвитку виноградарства і виноробства. Слідом за Л. Тарданом у 1822 році приїхало ще 15 його родичів та земляків. Згодом вони прибували в 1823, 1824, 1826, 1830 і останні приїхали в 1846 році. Переважна більшість колоністів походила з кантону Во і лише деякі були родом з Берна, Ельзас-Лотарінгії та інших місць. 1824 року тут мешкало 5 великих родин, яким, за свідченням сучасника, було «відведено» родючу землю в Буджаку, на самому Дністровському лимані, за 5 верст від Акермана, на урочищі Шаба (Шабалат). У 1827 році тут вже було 25 родин (42 особи чоловічої і 31 – жіночої статі). Так на північній околиці Шаби утворилося поселення, яке колоністи називали Шабо.
Поряд з колонією Шабо тут жили родини українців і росіян, що поселилися ще 1817 року. Оскільки колоністи користувалися багатьма привілеями, вони мали більші можливості не тільки для успішного господарювання, але й для розвитку культурного життя.
У 1846 році їхній пастор М. Бюньон видрукував в Лозанні французькою мовою книгу «Давня і нова Бессарабія», в якій описав також історію колонії Шабо. Він, звичайно, залишив поза увагою той факт, що село було засноване ще 1817 року, а вказав на 1822 рік, тобто на той час, коли сюди прибула найбільша група колоністів. За Бюньоном пішли й інші, зокрема Анре Ансельм, який з нагоди століття колонії, що відзначалось у 1922 році, опублікував історичний опис Шабо в книзі, що вийшла 1925 року в Акермані.
Оскільки поряд існувало двоє поселень, які пізніше територіально з'єдналися, в історичній літературі, в т. ч. й в архівних документах, довгий час зустрічалася і подвійна назва села: «Шабо» або «Шаба». Лише в середині першої чверті XX століття за селом остаточно закріпилася перша назва.
У червні 1841 року село, де проживало вже 2623 мешканці, в т. ч. 1475 чоловіків і 1148 жінок, віднесено до розряду посадських міст. Для поліцейського нагляду вводилася посада пристава з трьома поліцейськими, а для управління громадськими справами жителям надавалося право обирати щороку 2 ратманів. Від міста Акермана посаду Шабо було відмежовано 4074 десятини землі. Найкращі та найбільші ділянки дісталися, звичайно, швейцарським колоністам, які на той час мали великі господарства і використовували найману працю місцевого населення: українців, росіян, молдаван.
Більшість колоністів мала добротні будинки, споруджені з каменю. Для їх дітей ще в 1843 році відкрито сільське училище, згодом реорганізоване у
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка