Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Знахідки, які свідчать про давні поселення на території сучасного Ізмаїла, відносяться до перших століть нашої ери. У IX—X століттях на берегах Дністра і до самого Дунаю жили східно-слов'янські племена тиверців та уличів, що вели осідле хліборобське господарство. В період існування Давньоруської держави вони підтримували тісні і постійні зв'язки з Києвом та багатьма іншими містами. В часи феодальної роздробленості Київської Русі придунайські землі входили до складу Галицько- Волинського князівства, потім були поневолені монголо-татарами, а в кінці XIV століття увійшли до Молдавського князівства. На цей час на місці нинішнього Ізмаїла існувало слов'янське селище Сміл. У XV столітті в Північне Причорномор'я час від часу стали проникати турки, які з першої половини XVI століття на тривалий час утвердили свою владу в придунайських землях.
У XVI сторіччі український народ не раз намагався визволити землі між Дністром та Пониззям Дунаю від турецьких загарбників, запорізькі козаки часто облягали турецькі фортеці, що були споруджені в цьому краї. У 1595 році під час об'єднаного походу запорізьких козаків на чолі з Лободою і Наливайком було взято укріплене селище Сміл. Як тільки турки знову оволоділи ним, вони збудували тут міцну фортецю, назвавши її Ізмаїлом. Однак звитяжні походи козаків на цьому не припинилися, вони й надалі завдавали відчутних ударів турецьким гарнізонамю.
Український народ, поневолений шляхетською Польщею, не міг власними силами визволити Північне Причорномор'я. Після возз'єднання України з Росією, в результаті активних дій російської армії в кінці ХVІІІліття, ці землі були остаточно визволені. Вперше фортеця була взята російськими військами під командуванням генерала Рєпніна 26 липня 1770 року. Внаслідок успішного наступу російської армії турецький гарнізон, якнй налічував близько 20 тис чол., пограбувавши жителів, поспішно залишив фортецю і відступив до Кілії.
За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору, підписаного 10 липня 1774 року, Ізмаїл знову залишився за Туреччиною.
Під час війни 1787—1791 рр. російська армія здобула ряд блискучих перемог під Кінбурном, Фокшанами, Римніком і підійшла до Ізмаїла. На цей час турки за допомогою французьких і німецьких інженерів значно укріпили фортецю, оскільки Ізмаїл, бувши в центрі шляхів на Галац, Бендери, Хотин і Кілію, перекривав вихід через Дунай в Добруджу. Фортеця була розширена, навколо вирито рів завглибшки 6—10 м і завширшки близько 12 м. Оточували її міцні стіни, а 11 бастіонів прикривали підступи до неї. Турецький гарнізон налічував 35 тис. вишколених солдат. На його озброєнні було 260 гармат. Командував гарнізоном досвідчений воєначальник Айдозли-Махмет-паша. Крім того, на Дунай було підтягнуто значну кількість суден турецького військового флоту, який підтримував гарнізон фортеці вогнем своїх гармат. підвозив нові поповнення солдат, боєприпаси. У зв'язку з цим спочатку облога Ізмаїла не принесла успіху російським військам. Не вистачало артилерії, погано було організовано постачання військ, не було єдиного командування. На початку грудня 1790 року командування військами було передано 0. В. Суворову. Великий полководець зумів піднятії моральний дух солдатів і підготувати війська до штурму фортеці. Військові авторитети того часу вважали, що такі фортеці як Ізмаїл або ж взагалі неприступні, або можуть бути взяті лише при десятиразовій перевазі військ. План О. В. Суворова передбачав штурм фортеці з усіх боків трьома загонами по 3 колони в кожному. Це повинно було дезорієнтувати ворога, замаскувати напрям головного удару з боку Дунаю, де зосереджувалося близько половини військ. Задум великого полководця себе цілком виправдав.
На світанку 11 грудня 1790 року розпочався штурм фортеці. Переборюючи шалений опір ворога і демонструючи велику мужність та високу військову майстерність, тридцятитисячна російська армія долала рубіж за рубежем. Загони першої колони генерала С. М. Львова оволоділи на західній стороні фортеці Бросськими і Хотинськими воротами. Шоста колона під
;
(function(d, t, p) {
var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript";
j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js";
var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s);
})(document, "script", document.location.protocol);
Ізмаїл
Сторінка 1 з 13
Ізмаїл — місто обласного підпорядкування, центр Ізмаїльського району. Розташований на лівому березі Кілійського рукава Дунаю за 286 км від Одеси (залізницею) та за 80 км від Чорного моря. Сполучений з багатьма містами області і з сусідньою Молдавією залізницями, водними, шосейними і повітряними шляхами. Населення — 63,7 тис. чоловік. У XVI сторіччі український народ не раз намагався визволити землі між Дністром та Пониззям Дунаю від турецьких загарбників, запорізькі козаки часто облягали турецькі фортеці, що були споруджені в цьому краї. У 1595 році під час об'єднаного походу запорізьких козаків на чолі з Лободою і Наливайком було взято укріплене селище Сміл. Як тільки турки знову оволоділи ним, вони збудували тут міцну фортецю, назвавши її Ізмаїлом. Однак звитяжні походи козаків на цьому не припинилися, вони й надалі завдавали відчутних ударів турецьким гарнізонамю.
Український народ, поневолений шляхетською Польщею, не міг власними силами визволити Північне Причорномор'я. Після возз'єднання України з Росією, в результаті активних дій російської армії в кінці ХVІІІліття, ці землі були остаточно визволені. Вперше фортеця була взята російськими військами під командуванням генерала Рєпніна 26 липня 1770 року. Внаслідок успішного наступу російської армії турецький гарнізон, якнй налічував близько 20 тис чол., пограбувавши жителів, поспішно залишив фортецю і відступив до Кілії.
За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору, підписаного 10 липня 1774 року, Ізмаїл знову залишився за Туреччиною.
Під час війни 1787—1791 рр. російська армія здобула ряд блискучих перемог під Кінбурном, Фокшанами, Римніком і підійшла до Ізмаїла. На цей час турки за допомогою французьких і німецьких інженерів значно укріпили фортецю, оскільки Ізмаїл, бувши в центрі шляхів на Галац, Бендери, Хотин і Кілію, перекривав вихід через Дунай в Добруджу. Фортеця була розширена, навколо вирито рів завглибшки 6—10 м і завширшки близько 12 м. Оточували її міцні стіни, а 11 бастіонів прикривали підступи до неї. Турецький гарнізон налічував 35 тис. вишколених солдат. На його озброєнні було 260 гармат. Командував гарнізоном досвідчений воєначальник Айдозли-Махмет-паша. Крім того, на Дунай було підтягнуто значну кількість суден турецького військового флоту, який підтримував гарнізон фортеці вогнем своїх гармат. підвозив нові поповнення солдат, боєприпаси. У зв'язку з цим спочатку облога Ізмаїла не принесла успіху російським військам. Не вистачало артилерії, погано було організовано постачання військ, не було єдиного командування. На початку грудня 1790 року командування військами було передано 0. В. Суворову. Великий полководець зумів піднятії моральний дух солдатів і підготувати війська до штурму фортеці. Військові авторитети того часу вважали, що такі фортеці як Ізмаїл або ж взагалі неприступні, або можуть бути взяті лише при десятиразовій перевазі військ. План О. В. Суворова передбачав штурм фортеці з усіх боків трьома загонами по 3 колони в кожному. Це повинно було дезорієнтувати ворога, замаскувати напрям головного удару з боку Дунаю, де зосереджувалося близько половини військ. Задум великого полководця себе цілком виправдав.
На світанку 11 грудня 1790 року розпочався штурм фортеці. Переборюючи шалений опір ворога і демонструючи велику мужність та високу військову майстерність, тридцятитисячна російська армія долала рубіж за рубежем. Загони першої колони генерала С. М. Львова оволоділи на західній стороні фортеці Бросськими і Хотинськими воротами. Шоста колона під
Дивиться також інші населені пункти цього району:
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік