Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після того, як 4 лютого 1918 року Ізмаїл захопили війська боярської Румунії, сигуранца розпочала жорстоку розправу над населенням міста. Багато жителів вступили в партизанські загони, інші пробивалися на радянську територію.
В роки окупації занепала промисловість, у жалюгідному стані перебував порт. Особливо погіршало становище трудящих з початком у 1929 році економічної кризи. В одному з листів до організації Червоного Хреста писалось: «...безробіття досягло в нашому місті таких розмірів, що багато робітників і навіть велике число землеробів вмирає з голоду...».
Через безробіття, голод, хвороби і щорічне зростання смертності кількість населення в місті різко зменшувалася. Якщо до окупації тут налічувалося 45 тис. жителів. у 1929 році — 35 тис., то в 1938 році тут залишилося тільки 20 тис. жителів.
Незважаючи на жорстокі переслідування, населення міста не припиняло боротьби за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською країною. З перших же днів окупації поширювалися листівки із закликами до визволення краю і возз'єднання його з Радянським Союзом. У зв'язку із загрозою повстання, в грудні 1918 року в Ізмаїлі було введено стан облоги. Після злиття в 1922 році комуністичних організацій Бессарабії з Румунською Комуністичною партією за рішенням Бессарабського обласного комітету в Бессарабії було створено 2 райкоми партії. Центром одного з них – Південного – став Ізмаїл. Безпосередньо революційною боротьбою в місті керували революційні комітети, створені А. Клюшниковим (Невіним), згодом керівником Татарбунарського повстання. Лише за 1919-1930 рр. за участь у підпільних організаціях, революційну пропаганду і революційні виступи було арештовано близько 250 чол.
В роки економічної кризи комуністичне підпілля, очолюване С. Д. Бурлаченком, розповсюджувало марксистсько-ленінську літературу, листівки, організувало мітинги і демонстрації. В лютому 1930 року відбулася політична демонстрація, в якій взяло участь 2.5 тис. чол. Демонстранти вимагали припинення грабувань і вбивств, передачі землі селянам, допомоги безробітним, возз'єднання Бессарабії з Радянським Союзом. У 1932 році два тижні страйкували портові робітники. За революційні виступи протягом року було притягнуто до суду 19 жителів, яких обвинувачували в комуністичній пропаганді. Напередодні визволення в Ізмаїлі, задалеко неповними даними сигуранци, налічувалося понад 70 комуністів, які відігравали авангардну роль в боротьбі проти окупантів. 28 червня 1940 року місто було визволене Червоною Армією. Жителі Ізмаїла з великою радістю зустріли своїх рідних братів. 3-го серпня на багатотисячному мітингу трудящі гарячо вітали рішення VII сесії Верховної Ради СРСР про включення Ізмаїльського і Акерманського повітів до складу УРСР. В прийнятій резолюції зазначалося: «...ми не мали своєї батьківщини, ми здобули свою справжню Батьківщину — Союз Радянських Соціалістичних Республік».
Під керівництвом міської партійної організації трудящі Ізмаїла приступили до націоналізації промислових підприємств, вживали заходів, спрямованих на розвиток народного господарства. Розширювалося виробництво дрібних підприємств, які ледве животіли за часів панування румунських бояр, відновлювали роботу ті, що були закриті, відкривалися нові. В серпні 1940 року створюється державний рибозавод, почалась докоріпна реконструкція електростанції, яка мала збільшити свою потужність майже вдвоє, велись роботи по розширенню порту. Вуло організовано ряд промислових артілей. Все це дало змогу ліквідувати безробіття, від якого до визволення міста страждали кілька тисяч жителів. В короткий час було збудовано залізницю Ізмаїл—Арциз, внаслідок чого зміцнювались зв'язки з іншими районами країни. В націоналізовані магазини надійшли для трудящих радянські товари. Налагоджувалося медичне обслуговування трудящих. Лікарню і амбулаторію було значно розширено і реконструйовано, створено дитячу лікарню, міську поліклініку з 3 відділками на околицях, відкрито пологовий будинок, жіночу та дитячу консультації, диспансери, молочну кухню на 500 дітей, дитячі ясла тощо.
Значні зміни стались у справі народної освіти. Було створено десятки класів і пунктів по ліквідації неписьменності і малописьменності, що охоплювали 3,5 тис. чол., відкрито вечірню школу для дорослих. Вперше за всю історію
;
(function(d, t, p) {
var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript";
j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js";
var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s);
})(document, "script", document.location.protocol);
Ізмаїл
Сторінка 6 з 13
військ і перехід кораблів радянської флотилії з Вилкового в Одесу та інші порти.Після того, як 4 лютого 1918 року Ізмаїл захопили війська боярської Румунії, сигуранца розпочала жорстоку розправу над населенням міста. Багато жителів вступили в партизанські загони, інші пробивалися на радянську територію.
Через безробіття, голод, хвороби і щорічне зростання смертності кількість населення в місті різко зменшувалася. Якщо до окупації тут налічувалося 45 тис. жителів. у 1929 році — 35 тис., то в 1938 році тут залишилося тільки 20 тис. жителів.
Незважаючи на жорстокі переслідування, населення міста не припиняло боротьби за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською країною. З перших же днів окупації поширювалися листівки із закликами до визволення краю і возз'єднання його з Радянським Союзом. У зв'язку із загрозою повстання, в грудні 1918 року в Ізмаїлі було введено стан облоги. Після злиття в 1922 році комуністичних організацій Бессарабії з Румунською Комуністичною партією за рішенням Бессарабського обласного комітету в Бессарабії було створено 2 райкоми партії. Центром одного з них – Південного – став Ізмаїл. Безпосередньо революційною боротьбою в місті керували революційні комітети, створені А. Клюшниковим (Невіним), згодом керівником Татарбунарського повстання. Лише за 1919-1930 рр. за участь у підпільних організаціях, революційну пропаганду і революційні виступи було арештовано близько 250 чол.
В роки економічної кризи комуністичне підпілля, очолюване С. Д. Бурлаченком, розповсюджувало марксистсько-ленінську літературу, листівки, організувало мітинги і демонстрації. В лютому 1930 року відбулася політична демонстрація, в якій взяло участь 2.5 тис. чол. Демонстранти вимагали припинення грабувань і вбивств, передачі землі селянам, допомоги безробітним, возз'єднання Бессарабії з Радянським Союзом. У 1932 році два тижні страйкували портові робітники. За революційні виступи протягом року було притягнуто до суду 19 жителів, яких обвинувачували в комуністичній пропаганді. Напередодні визволення в Ізмаїлі, задалеко неповними даними сигуранци, налічувалося понад 70 комуністів, які відігравали авангардну роль в боротьбі проти окупантів. 28 червня 1940 року місто було визволене Червоною Армією. Жителі Ізмаїла з великою радістю зустріли своїх рідних братів. 3-го серпня на багатотисячному мітингу трудящі гарячо вітали рішення VII сесії Верховної Ради СРСР про включення Ізмаїльського і Акерманського повітів до складу УРСР. В прийнятій резолюції зазначалося: «...ми не мали своєї батьківщини, ми здобули свою справжню Батьківщину — Союз Радянських Соціалістичних Республік».
Під керівництвом міської партійної організації трудящі Ізмаїла приступили до націоналізації промислових підприємств, вживали заходів, спрямованих на розвиток народного господарства. Розширювалося виробництво дрібних підприємств, які ледве животіли за часів панування румунських бояр, відновлювали роботу ті, що були закриті, відкривалися нові. В серпні 1940 року створюється державний рибозавод, почалась докоріпна реконструкція електростанції, яка мала збільшити свою потужність майже вдвоє, велись роботи по розширенню порту. Вуло організовано ряд промислових артілей. Все це дало змогу ліквідувати безробіття, від якого до визволення міста страждали кілька тисяч жителів. В короткий час було збудовано залізницю Ізмаїл—Арциз, внаслідок чого зміцнювались зв'язки з іншими районами країни. В націоналізовані магазини надійшли для трудящих радянські товари. Налагоджувалося медичне обслуговування трудящих. Лікарню і амбулаторію було значно розширено і реконструйовано, створено дитячу лікарню, міську поліклініку з 3 відділками на околицях, відкрито пологовий будинок, жіночу та дитячу консультації, диспансери, молочну кухню на 500 дітей, дитячі ясла тощо.
Значні зміни стались у справі народної освіти. Було створено десятки класів і пунктів по ліквідації неписьменності і малописьменності, що охоплювали 3,5 тис. чол., відкрито вечірню школу для дорослих. Вперше за всю історію
Дивиться також інші населені пункти цього району:
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік