Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
найближчої залізничної станції Сербка на лінії Одеса–Харків 20 кілометрів. Населення – 2847 чоловік.
Територія, де розташована сучасна Петрівка, була заселена в давні часи, що свідчать археологічні знахідки, що відносяться до епохи бронзи (II–І тисячоліття до н.е.).
Заснування населеного пункту припадає на час визволення півдня України від турецько-татарських загарбників. Перші поселенці з'явились тут у 1793 році. Це були селяни, що тікали від кріпацької неволі, відставні солдати та колишні запорізькі козаки. Перша назва села – Палай походить від однойменної річки.
Царський уряд щедро роздавав незаселені землі поміщикам, високопоставленим чиновникам, генералам і офіцерам. Одному з них, підполковнику Курису, в 1793 році катеринославський намісник т.зв. відкритим листом надав 6 тис. десятин землі. Незабаром поміщик руками двохсот селян-утікачів та переселенців-кріпаків із свого старого мастку на Харківщині спорудив тут розкішний палац на 78 кімнат, прикрашений баштами, колонами, з великим садом, оранжереєю. До середини XIX сторіччя село складалось із селянської слободи, т. зв. містечка – ремісничої і торгової ного частини і поміщицького замку. В центрі села стояла церква Покрови, побудована на честь перемоги російських військ над турецькою армією 1 жовтня 1787 року (за церковним календарем це був день святої Покрови). Відтоді населений пункт почав називатись Курисовим-Покровським, а після взяття Ізмаїла (в цьому бою брав участь підполковник Курне) з'явилась ще одна назва села – Ізмаїло-Покровське, Кількість населення зростала головним чином за рахунок селян-утікачів з північних і західних губерній України. У 1793 році в селі проживало близько 500 чол. Однак селяни-втікачі не знайшли тут щастя. Вони потрапили в нову кабалу до жорстокого кріпосника. Тілесні покарання були звичайним явищем у селі. Навіть за незначні провини Курис віддавав кріпаків у рекрути або висилав у Сибір. Так, у 1795 році він віддав у солдати 39 «непокірних». Селяни нерідко тікали від поміщика в інші малозаселені міста Південної України. Протягом 1795–1858 pp. із села втекло 189 чоловік.
Після реформи 1861 року поміщицькі селяни Курисового-Покровського одержали наділи по 5 десятин па ревізьку душу. На 226 селянських дворів припадало всього 1463 десятини; 12 проц. господарств зовсім не мали землі, тоді як поміщикові належало 10,5 тис. десятини.
Значна частина селянських господарств не могла обробляти свої наділи, бо не мала ні тяглової сили, ні інвентаря; у третини селянських господарств не було плугів, у половини – коней або ж був один кінь; жодне господарство не мало сівалки. Пограбовані поміщиком селяни після опублікування маніфесту відмовились виконувати будь-які повинності на його користь, вважаючи себе вільними. Курне виклик війська, які вчинили жорстоку розправу. Майже всіх селян покарали різками. Звістка про ці події швидко поширилась. 15 травня 1861 року про них писав герцинівський «Колокол». Але й після розправи селяни відмовились працювати на поміщика.
Трудове населення майже зовсім не одержувало медичної допомоги. В селі була висока смертність, особливо серед дітей. Земську лікарню на кілька ліжок, де працював фельдшер, тут відкрили тільки в 70-х pp. XIX століття.
Школу в селі відкрили тільки в 1863 році у напівтемній, вологій селянській хаті з земляною долівкою. Єдиними меблями тут були 12 довгих лав. За списками и Ній було 58 учнів, але через тяжкі побутові умови школу відвідувало близько 20 дітей. Взимку приміщення опалювалось погано, навіть чорнило замерзало. Переважна більшість жителів була неписьменною. Так, у 1882 році із загальної кількості жителів грамотних було 19 проц. Зате в селі процвітали 8 шинків або «капканів», як їх влучно називали селяни.
Селяни кілька разів звертались до царя з проханням наділити їх землею, звільнити від непосильних податків і тяжкої опіки багатьох начальників, поліпшити становище, «яке стало гірше від каторги». Але всі ці звернення були марними.
Злидні й безправ'я спричинювали гнів і обурення трудящих. Особливо значних розмірів набули селянські виступи в період революції 1905–1907 pp. У цей час Курисово-Покровська волость стала одним з центрів селянського
Петрівка
Сторінка 1 з 8
Петрівка (до 1921 року – Курисове-Покровське, до 1937 року – Петрівське) – село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані також села Каїри, Капітанівка, Нове Селище, Олександрівка. Розташоване в мальовничій місцевості на лівому березі річки Балаю, за 17 км від райцентру. До Територія, де розташована сучасна Петрівка, була заселена в давні часи, що свідчать археологічні знахідки, що відносяться до епохи бронзи (II–І тисячоліття до н.е.).
Заснування населеного пункту припадає на час визволення півдня України від турецько-татарських загарбників. Перші поселенці з'явились тут у 1793 році. Це були селяни, що тікали від кріпацької неволі, відставні солдати та колишні запорізькі козаки. Перша назва села – Палай походить від однойменної річки.
Царський уряд щедро роздавав незаселені землі поміщикам, високопоставленим чиновникам, генералам і офіцерам. Одному з них, підполковнику Курису, в 1793 році катеринославський намісник т.зв. відкритим листом надав 6 тис. десятин землі. Незабаром поміщик руками двохсот селян-утікачів та переселенців-кріпаків із свого старого мастку на Харківщині спорудив тут розкішний палац на 78 кімнат, прикрашений баштами, колонами, з великим садом, оранжереєю. До середини XIX сторіччя село складалось із селянської слободи, т. зв. містечка – ремісничої і торгової ного частини і поміщицького замку. В центрі села стояла церква Покрови, побудована на честь перемоги російських військ над турецькою армією 1 жовтня 1787 року (за церковним календарем це був день святої Покрови). Відтоді населений пункт почав називатись Курисовим-Покровським, а після взяття Ізмаїла (в цьому бою брав участь підполковник Курне) з'явилась ще одна назва села – Ізмаїло-Покровське, Кількість населення зростала головним чином за рахунок селян-утікачів з північних і західних губерній України. У 1793 році в селі проживало близько 500 чол. Однак селяни-втікачі не знайшли тут щастя. Вони потрапили в нову кабалу до жорстокого кріпосника. Тілесні покарання були звичайним явищем у селі. Навіть за незначні провини Курис віддавав кріпаків у рекрути або висилав у Сибір. Так, у 1795 році він віддав у солдати 39 «непокірних». Селяни нерідко тікали від поміщика в інші малозаселені міста Південної України. Протягом 1795–1858 pp. із села втекло 189 чоловік.
Після реформи 1861 року поміщицькі селяни Курисового-Покровського одержали наділи по 5 десятин па ревізьку душу. На 226 селянських дворів припадало всього 1463 десятини; 12 проц. господарств зовсім не мали землі, тоді як поміщикові належало 10,5 тис. десятини.
Значна частина селянських господарств не могла обробляти свої наділи, бо не мала ні тяглової сили, ні інвентаря; у третини селянських господарств не було плугів, у половини – коней або ж був один кінь; жодне господарство не мало сівалки. Пограбовані поміщиком селяни після опублікування маніфесту відмовились виконувати будь-які повинності на його користь, вважаючи себе вільними. Курне виклик війська, які вчинили жорстоку розправу. Майже всіх селян покарали різками. Звістка про ці події швидко поширилась. 15 травня 1861 року про них писав герцинівський «Колокол». Але й після розправи селяни відмовились працювати на поміщика.
Трудове населення майже зовсім не одержувало медичної допомоги. В селі була висока смертність, особливо серед дітей. Земську лікарню на кілька ліжок, де працював фельдшер, тут відкрили тільки в 70-х pp. XIX століття.
Школу в селі відкрили тільки в 1863 році у напівтемній, вологій селянській хаті з земляною долівкою. Єдиними меблями тут були 12 довгих лав. За списками и Ній було 58 учнів, але через тяжкі побутові умови школу відвідувало близько 20 дітей. Взимку приміщення опалювалось погано, навіть чорнило замерзало. Переважна більшість жителів була неписьменною. Так, у 1882 році із загальної кількості жителів грамотних було 19 проц. Зате в селі процвітали 8 шинків або «капканів», як їх влучно називали селяни.
Селяни кілька разів звертались до царя з проханням наділити їх землею, звільнити від непосильних податків і тяжкої опіки багатьох начальників, поліпшити становище, «яке стало гірше від каторги». Але всі ці звернення були марними.
Злидні й безправ'я спричинювали гнів і обурення трудящих. Особливо значних розмірів набули селянські виступи в період революції 1905–1907 pp. У цей час Курисово-Покровська волость стала одним з центрів селянського
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Старі Шомполи
- Фонтанка
- Сербка
- Свердлове
- Першотравневе
- Ониськове
- Любопіль
- Кремидівка
- Красносілка
- Калинівка
- Дмитрівка
- Григорівка
- Визирка
- Сичавка