Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, на якій розташоване сучасне селище, була заселена з найдавніших часів. Археологи виявили тут землеробське поселення епохи бронзи (кінець II – початок I тисячоліття до н. е.).
Сама Кодима заснована у 1754 році. Тривалий час вона належала польському магнатові князю Любомирському, який нещадно гнобив її жителів. У другій половині XVIII століття Кодима набула великого значення як пункт, через який проходив торговий шлях з Поділля у Кримське ханство. Село швидко зростало. На кінець XVIII століття в ньому проживало близько 600 чоловік, з них селян – 565, шляхти – 15.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Кодима увійшла до складу Росії. Переважна більшість її населення займалася землеробством. Селяни перебували у кріпосній залежності від поміщиків. Напередодні реформи 1861 року найбагатшому землевласникові Хоментовському належало 393 ревізькі душі. Кріпаки, яких він жорстоко експлуатував, раз у разі піднімалися проти свого гнобителя. Особливо широкого розмаху набув селянський рух у 1860 році, коли поширились чутки про волю. Навесні того року кріпаки без дозволу поміщика пішли з села на заробітки до Бессарабії. Повернувшись додому, вони стали ухилятись від панщини. 29 липня селяни побили ненависного їм панського осавула. Щоб покарати «бунтівників», Хоментовський викликав загін стражників, який заарештував ініціаторів виступу Якова Гіля, Григорія Ковальчука, Михайла і Федора Чорних та Семена Паламарчука.
Але селяни, озброївшись вилами, визволили своїх товаришів. Тільки військовий команді, що прибула з Балти, вдалося придушити селянський виступ. Всіх його учасників жорстоко покарали різками.
Після скачування кріпосного права кодимські селяни за Уставною грамотою одержали 626 десятин землі. Отже, їх фактично позбавили землі, бо на кожному ревізьку душу припадало лише пл. півтори десятини, тобто значно менше, ніж в середньому на Поділлі (2,55 десятини).
Поміщики, пограбувавши селян, залишили за собою найкращі землі. Так, Хоментовський після реформи мав 733 десятини, Фінк-Фінковський – 149, Ришава – 353, церкві належало понад 50 десятин.
Селяни позбавлені землі, змушені були шукати додаткових засобів до існування. Чимало з них займалося ремеслом. Наприкінці ХІХ століття в Кодимі налічувалося 34 шевські, швацькі і ковальські майстерні. Більшість ремісників, так само як і селян, жили в злиднях. Але були в селі багатії. Їм належали 20 крамниць, лісопильня, олійниця, вапняний завод, паровий млин.
Розвиткові капіталістичних відносин на селі сприяло будівництво залізниці Одеса-Балта, яка почала діяти в 1865 році .У травні 18710 року через Кодиму де було споруджено залізничну станцію, розпочався регулярний рух поїздів. Вона стає важливим пунктом по перевезенню хліба і худоби. Швидкий господарський розвиток сприяв зростанню населення. У 1888 році в Кодимі проживало понад 3 тис. чоловік. Вона вважалася великим селом. Однак в ній не було ні лікарні, ні навіть школи. Єдиний фельдшер обслуговував всю Писарівську волость, включаючи і саму Кодиму. І не випадково смертність була величезною. Так, з 1000 новонароджених у селі вмирало близько 200 малят.
Перший навчальний заклад в Кодимі відкрився лише на початку ХХ століття. Це була трирічна церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося всього 40 хлопчиків. Містилася вона в старенькій селянській хаті. На всі 3 класи, крім священика, був один вчитель. Лише у 1912 році почала працювати земська двокласна школа. Отже, не дивно, що переважна більшість населення лишалася неписьменною.
Злидні, свавілля поміщиків і царських чиновників – все це викликало протест з боку селян, який часом переростав у відкриті виступи проти своїх гнобителів. У 1900 році селянин Артем Лебзяк убив управителя поміщика Ришави, який намагався відібрати у нього півдесятини землі. Артема Лебзяка було засуджено до каторжних робіт. Особливо активізувався
Кодима
Сторінка 1 з 8
Кодима – селище міського типу, центр однойменного району і селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Лис огірка, Федорівка. Розташована у верхів’ї річки Кодими, правої приоки Південного Бугу. Відстань від Одеси – 242 км. Кодима – станція Одесько-Кишинської залізниці. Населення – 8,5 тис. чоловік. Сама Кодима заснована у 1754 році. Тривалий час вона належала польському магнатові князю Любомирському, який нещадно гнобив її жителів. У другій половині XVIII століття Кодима набула великого значення як пункт, через який проходив торговий шлях з Поділля у Кримське ханство. Село швидко зростало. На кінець XVIII століття в ньому проживало близько 600 чоловік, з них селян – 565, шляхти – 15.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Кодима увійшла до складу Росії. Переважна більшість її населення займалася землеробством. Селяни перебували у кріпосній залежності від поміщиків. Напередодні реформи 1861 року найбагатшому землевласникові Хоментовському належало 393 ревізькі душі. Кріпаки, яких він жорстоко експлуатував, раз у разі піднімалися проти свого гнобителя. Особливо широкого розмаху набув селянський рух у 1860 році, коли поширились чутки про волю. Навесні того року кріпаки без дозволу поміщика пішли з села на заробітки до Бессарабії. Повернувшись додому, вони стали ухилятись від панщини. 29 липня селяни побили ненависного їм панського осавула. Щоб покарати «бунтівників», Хоментовський викликав загін стражників, який заарештував ініціаторів виступу Якова Гіля, Григорія Ковальчука, Михайла і Федора Чорних та Семена Паламарчука.
Але селяни, озброївшись вилами, визволили своїх товаришів. Тільки військовий команді, що прибула з Балти, вдалося придушити селянський виступ. Всіх його учасників жорстоко покарали різками.
Після скачування кріпосного права кодимські селяни за Уставною грамотою одержали 626 десятин землі. Отже, їх фактично позбавили землі, бо на кожному ревізьку душу припадало лише пл. півтори десятини, тобто значно менше, ніж в середньому на Поділлі (2,55 десятини).
Поміщики, пограбувавши селян, залишили за собою найкращі землі. Так, Хоментовський після реформи мав 733 десятини, Фінк-Фінковський – 149, Ришава – 353, церкві належало понад 50 десятин.
Селяни позбавлені землі, змушені були шукати додаткових засобів до існування. Чимало з них займалося ремеслом. Наприкінці ХІХ століття в Кодимі налічувалося 34 шевські, швацькі і ковальські майстерні. Більшість ремісників, так само як і селян, жили в злиднях. Але були в селі багатії. Їм належали 20 крамниць, лісопильня, олійниця, вапняний завод, паровий млин.
Розвиткові капіталістичних відносин на селі сприяло будівництво залізниці Одеса-Балта, яка почала діяти в 1865 році .У травні 18710 року через Кодиму де було споруджено залізничну станцію, розпочався регулярний рух поїздів. Вона стає важливим пунктом по перевезенню хліба і худоби. Швидкий господарський розвиток сприяв зростанню населення. У 1888 році в Кодимі проживало понад 3 тис. чоловік. Вона вважалася великим селом. Однак в ній не було ні лікарні, ні навіть школи. Єдиний фельдшер обслуговував всю Писарівську волость, включаючи і саму Кодиму. І не випадково смертність була величезною. Так, з 1000 новонароджених у селі вмирало близько 200 малят.
Перший навчальний заклад в Кодимі відкрився лише на початку ХХ століття. Це була трирічна церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося всього 40 хлопчиків. Містилася вона в старенькій селянській хаті. На всі 3 класи, крім священика, був один вчитель. Лише у 1912 році почала працювати земська двокласна школа. Отже, не дивно, що переважна більшість населення лишалася неписьменною.
Злидні, свавілля поміщиків і царських чиновників – все це викликало протест з боку селян, який часом переростав у відкриті виступи проти своїх гнобителів. У 1900 році селянин Артем Лебзяк убив управителя поміщика Ришави, який намагався відібрати у нього півдесятини землі. Артема Лебзяка було засуджено до каторжних робіт. Особливо активізувався