Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Заснували село у 1802 році переселенці з Болгарії, яким після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. дозволялось силятись у Новоросії і, зокрема, в Херсонській губернії. Своє нове село, що виникло на руїнах старого татарського поселення на березі річки Кошки, болгарські переселенці назвали Великим Буяликом в пам'ять про рідне село в Адріанопольському вілайсті, яке вони залишили, рятуючись від турецьких яничарів.
У початкових документах село називалось Буяликом і Кошковим або Кошкиним, за назвою річки. У «межовій книзі», що зберігалась у сільській церкві, поряд з назвою «Великий Буялик» обов'язково додавалось: «Оно же Кошкино». Але згодом за бажанням жителів села залишилась тільки перша його назва.
Болгарські переселенці знайшли в південно українських стенах свою другу батьківщину і органічно ввійшли до складу населення краю. У відповідальні моменти історії вони активно захищали незалежність країни разом з російським та українським народами. Коли в 1812 році над Росією нависла загроза поневолення французькими загарбниками, болгарські колоністи подали посильну допомогу російській армії в боротьбі проти французьких загарбників, передавши російській військовій адміністрації 7120 крб., зібраних селянами для народного ополчення.
Болгарські колоністи відіграли певну роль у розвитку краю. Вони принесли з собою більш високу культуру землеробства, зокрема садівництва та городництва.
На протязі XIX століття населення Великого Буялика зростало досить інтенсивно як за рахунок природного приросту, так і нових переселенців з Болгарії. У 1821 році в селі вже проживало 1353 чоловіки.
В 30-х роках у село все ще прибували нові переселенці з Болгарії. У 1830 році тут з'явилось 57 дворів нових поселенців. За переписом 1857 року число жителів збільшилось до 2207 чол., а на початку 80-х рр. населення його становило 3797 чоловік.
Нелегко жилось поселенцям Великого Вуялика. В житлах, що будувались без фундаменту, стіни осідали в землю і вони мали вигляд напівземлянок. За стелю тут правив двосхилий глиняний дах. Крізь маленькі вікна не проникало світло навіть у сонячні дні. Меблі були прості, саморобні. Одяг шили з домотканих тканин, взувалися в постоли (царвулі). Чоботи мали тільки заможні селяни.
Трудящі болгари мріяли дати освіту своїм дітям. Але церковнопарафіяльна школа не задовольняла потреб села в освіті дітей. Тому ще з 1816 року поселенці на власні кошти почали будувати училище, яке відкрилось у 1850 році. Навчання тут провадилось болгарською та грецькою мовами. У 1870 році відкрилась земська школа, в якій навчалось 190 чоловік. Але через кілька років число учнів у земській школі зменшилось до 85. Завідуючому земської школи з великими труднощами вдавалось одержувати від земства кошти на утримання школи.
В народному училищі Великого Буялика здобув початкову освіту уродженець села К. І. Михайлов-Стоян (1851 — 1014 рр.), відомий оперний співак. Після закінчення Одеської гімназії він працював учителем у Єлисаветграді та Євпаторії, а 1881 року вступив до Сімферопольської оперної трупи. Пізніше він був співаком Московського. Петербурзького та Одеського оперних театрів, гастролював у Франції, Італії. Переїхавши до Болгарії, К. І. Михайлов-Стоян став одним з організаторів Болгарського оперного товариства та оперного театру в Софії.
Уже в дореформений період в селянському землекористуванні весь час відбувались зміни. Селянські наділи дедалі більше дробились. Якщо на початку XIX століття на душу населення припадало пересічно по 15 десятин землі, то в 50-х роках розміри наділу зменшились наполовину. У 40-х роках XIX століття тут кожен четвертин житель чоловічої статі не мав земельного наділу.
Реформа 1861 року не внесла якихось особливих змін в економічне становище державних селян Великого Буялика. Вони платили за наділи викуп, річна сума якого на 15 проц. перевищувала розміри оброку, сплачуваного ними на користь казни до реформи. На початку XX століття
Благоєве
Сторінка 1 з 7
Благоєве (до 1924 р. - Великий Буялик) –село, центр сільської Ради, до складу якої входять також села Верхній Куяльник і Нижній Куяльник. Розташоване за 16 км від райцентру і за 6 км від залізничної станції Буялик. Населення – 2586 чоловік. У початкових документах село називалось Буяликом і Кошковим або Кошкиним, за назвою річки. У «межовій книзі», що зберігалась у сільській церкві, поряд з назвою «Великий Буялик» обов'язково додавалось: «Оно же Кошкино». Але згодом за бажанням жителів села залишилась тільки перша його назва.
Болгарські переселенці знайшли в південно українських стенах свою другу батьківщину і органічно ввійшли до складу населення краю. У відповідальні моменти історії вони активно захищали незалежність країни разом з російським та українським народами. Коли в 1812 році над Росією нависла загроза поневолення французькими загарбниками, болгарські колоністи подали посильну допомогу російській армії в боротьбі проти французьких загарбників, передавши російській військовій адміністрації 7120 крб., зібраних селянами для народного ополчення.
Болгарські колоністи відіграли певну роль у розвитку краю. Вони принесли з собою більш високу культуру землеробства, зокрема садівництва та городництва.
На протязі XIX століття населення Великого Буялика зростало досить інтенсивно як за рахунок природного приросту, так і нових переселенців з Болгарії. У 1821 році в селі вже проживало 1353 чоловіки.
В 30-х роках у село все ще прибували нові переселенці з Болгарії. У 1830 році тут з'явилось 57 дворів нових поселенців. За переписом 1857 року число жителів збільшилось до 2207 чол., а на початку 80-х рр. населення його становило 3797 чоловік.
Нелегко жилось поселенцям Великого Вуялика. В житлах, що будувались без фундаменту, стіни осідали в землю і вони мали вигляд напівземлянок. За стелю тут правив двосхилий глиняний дах. Крізь маленькі вікна не проникало світло навіть у сонячні дні. Меблі були прості, саморобні. Одяг шили з домотканих тканин, взувалися в постоли (царвулі). Чоботи мали тільки заможні селяни.
Трудящі болгари мріяли дати освіту своїм дітям. Але церковнопарафіяльна школа не задовольняла потреб села в освіті дітей. Тому ще з 1816 року поселенці на власні кошти почали будувати училище, яке відкрилось у 1850 році. Навчання тут провадилось болгарською та грецькою мовами. У 1870 році відкрилась земська школа, в якій навчалось 190 чоловік. Але через кілька років число учнів у земській школі зменшилось до 85. Завідуючому земської школи з великими труднощами вдавалось одержувати від земства кошти на утримання школи.
В народному училищі Великого Буялика здобув початкову освіту уродженець села К. І. Михайлов-Стоян (1851 — 1014 рр.), відомий оперний співак. Після закінчення Одеської гімназії він працював учителем у Єлисаветграді та Євпаторії, а 1881 року вступив до Сімферопольської оперної трупи. Пізніше він був співаком Московського. Петербурзького та Одеського оперних театрів, гастролював у Франції, Італії. Переїхавши до Болгарії, К. І. Михайлов-Стоян став одним з організаторів Болгарського оперного товариства та оперного театру в Софії.
Уже в дореформений період в селянському землекористуванні весь час відбувались зміни. Селянські наділи дедалі більше дробились. Якщо на початку XIX століття на душу населення припадало пересічно по 15 десятин землі, то в 50-х роках розміри наділу зменшились наполовину. У 40-х роках XIX століття тут кожен четвертин житель чоловічої статі не мав земельного наділу.
Реформа 1861 року не внесла якихось особливих змін в економічне становище державних селян Великого Буялика. Вони платили за наділи викуп, річна сума якого на 15 проц. перевищувала розміри оброку, сплачуваного ними на користь казни до реформи. На початку XX століття
Дивиться також інші населені пункти цього району: