Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зручне географічне положення, сприятливі природні умови південно-західного Причорномор’я – родючі землі, великі ліси, багаті на рибу річки – здавна приваблювали сюди людей. У IX-XI століттях ця територія, на якій жило слов'янське плем’я уличів, входила до складу Київської Русі. У другій половині XIV століття сюди прийшли литовські, а потім польські і турецькі загарбники. Кордон між володіннями Польщі і Туреччини проходив по річці Кодимі.
Десь у першій половині XVI століття на правому березі Кодими турки і кримські татари заснували фортецю Балту (балта по-турецьки - сокира). Вона стала форпостом турецьких завойовників у їх боротьбі проти Польщі. Біля фортеці виникла слобода, що почала розвиватись як торговельний і ремісничий центр. Сюди приїздили купці з Саксонії, Пруссії, Греції, Туреччини по пшеницю, хутро, худобу тощо.
У 1690-1695 рр. на високому лівому березі Кодими польський магнат князь Юзеф Любомирський руками кріпаків збудував фортецю, що мала захищати його володіння від нападу татарських та турецьких орд. Навколо неї виросло поселення, яке разом з фортецею дістало назву Юзефгрод.
У Балті і Юзефгроді селилися українські, російські, білоруські та польські кріпаки-втікачі, розкольники, учасники Булавінського повстання. З півдня і заходу сюди приходили молдавани, євреї. Їх приваблювали пільги, які турецькі і польські феодали, прагнучи швидше заселити свої землі, надавали переселенцям. Після двох-трьох пільгових років нові мешканці потрапляли у цілковиту залежність від володарів цих земель. Жителі Балти платили ханові одну десяту «всякого достатку» і 14 видів податків. Ще в гіршому становищі опинилися поселенці Юзефгрода. Вони ставали кріпаками польських панів. Населення Балти та Юзефгрода займалося торгівлею, рільництвом, садівництвом, виноградарством, багато жителів вичинювало овчину, працювало на відхожих промислах.
В зв’язку з посиленням гніту з боку турецьких та польських феодалів селяни обох поселень не раз піднімались проти гнобителів. Наприкінці XVII століття боротьбу народних мас проти соціального та національного гніту, за возз’єднання Правобережної України з Росією очолив фастівський полковник Семен Палій. Одночасно він робив походи проти кримських татар і турків. У 1693 році війська Палія на річці Кодимі (поблизу Балти) розбили татарську орду, що йшла на Київ. Ця битва, в якій брали участь і мешканці Балти, увійшла в історію як битва на Кодимі.
Жителі Юзефгрода були активними учасниками селянського повстання 30-х років XVIII століття, яким керував сотник надвірних козаків князя Любомирського Верлан. Місцеві селяни подавали всіляку допомогу загонам гайдамаків і гайдуків, що формувалися в лісах навколо Балти, і самі билися в їх рядах проти гнобителів. У 1768 році за участю балтських жителів загін С. Шила, посланий М. Залізняком, розгромив гарнізон Балти і оволодів містом.
Під час Прутського походу 1711 року та російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття через Балту проходили війська Петра I, чудо-богатирі О. В. Суворова. За Ясським мирним договором (1791 р.) територія між Південним Бугом і Дністром відійшла до Росії. Турецьку слободу Балту було включено до складу Катеринославського намісництва. Коли у 1793 році Правобережна Україна возз’єдналася з Лівобережною, російський уряд купив у князів Любомирських Юзефгрод. Його було пойменовано на Єленськ і підпорядковано Вознесенському намісництву. 26 вересня 1797 року обидва населені пункти, розділені тільки річкою Кодимою, об’єднані в одне місто – Балту, яка стала повітовим центром Подільської губернії. У середині 1852 року затверджено герби міста і повіту.
В кінці XVIII століття населення Балти швидко зростало за рахунок переселенців з України і Росії. «Малоросіян, біглих з Росії розкольників… і всіх біглих від поміщиків…селити між Південним Бугом і Дністром» - говорилося в указі Катерини II. Всі вони вважалися вільними поселенцями. Але незабаром поміщики, яким російський уряд роздавав тут землі, почали їх закріпачувати. Це виклало рішучу протидію народних мас.
Балта
Сторінка 1 з 16
Балта – місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташована на південно-східних відрогах Волино-Подільської височини, в долині річки Кодими, притоки Південного Бугу. Відстань до Одеси – 226км, до залізничної станції Балта -8км. Населення – 20 тис. чоловік. Десь у першій половині XVI століття на правому березі Кодими турки і кримські татари заснували фортецю Балту (балта по-турецьки - сокира). Вона стала форпостом турецьких завойовників у їх боротьбі проти Польщі. Біля фортеці виникла слобода, що почала розвиватись як торговельний і ремісничий центр. Сюди приїздили купці з Саксонії, Пруссії, Греції, Туреччини по пшеницю, хутро, худобу тощо.
У 1690-1695 рр. на високому лівому березі Кодими польський магнат князь Юзеф Любомирський руками кріпаків збудував фортецю, що мала захищати його володіння від нападу татарських та турецьких орд. Навколо неї виросло поселення, яке разом з фортецею дістало назву Юзефгрод.
У Балті і Юзефгроді селилися українські, російські, білоруські та польські кріпаки-втікачі, розкольники, учасники Булавінського повстання. З півдня і заходу сюди приходили молдавани, євреї. Їх приваблювали пільги, які турецькі і польські феодали, прагнучи швидше заселити свої землі, надавали переселенцям. Після двох-трьох пільгових років нові мешканці потрапляли у цілковиту залежність від володарів цих земель. Жителі Балти платили ханові одну десяту «всякого достатку» і 14 видів податків. Ще в гіршому становищі опинилися поселенці Юзефгрода. Вони ставали кріпаками польських панів. Населення Балти та Юзефгрода займалося торгівлею, рільництвом, садівництвом, виноградарством, багато жителів вичинювало овчину, працювало на відхожих промислах.
В зв’язку з посиленням гніту з боку турецьких та польських феодалів селяни обох поселень не раз піднімались проти гнобителів. Наприкінці XVII століття боротьбу народних мас проти соціального та національного гніту, за возз’єднання Правобережної України з Росією очолив фастівський полковник Семен Палій. Одночасно він робив походи проти кримських татар і турків. У 1693 році війська Палія на річці Кодимі (поблизу Балти) розбили татарську орду, що йшла на Київ. Ця битва, в якій брали участь і мешканці Балти, увійшла в історію як битва на Кодимі.
Жителі Юзефгрода були активними учасниками селянського повстання 30-х років XVIII століття, яким керував сотник надвірних козаків князя Любомирського Верлан. Місцеві селяни подавали всіляку допомогу загонам гайдамаків і гайдуків, що формувалися в лісах навколо Балти, і самі билися в їх рядах проти гнобителів. У 1768 році за участю балтських жителів загін С. Шила, посланий М. Залізняком, розгромив гарнізон Балти і оволодів містом.
Під час Прутського походу 1711 року та російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття через Балту проходили війська Петра I, чудо-богатирі О. В. Суворова. За Ясським мирним договором (1791 р.) територія між Південним Бугом і Дністром відійшла до Росії. Турецьку слободу Балту було включено до складу Катеринославського намісництва. Коли у 1793 році Правобережна Україна возз’єдналася з Лівобережною, російський уряд купив у князів Любомирських Юзефгрод. Його було пойменовано на Єленськ і підпорядковано Вознесенському намісництву. 26 вересня 1797 року обидва населені пункти, розділені тільки річкою Кодимою, об’єднані в одне місто – Балту, яка стала повітовим центром Подільської губернії. У середині 1852 року затверджено герби міста і повіту.
В кінці XVIII століття населення Балти швидко зростало за рахунок переселенців з України і Росії. «Малоросіян, біглих з Росії розкольників… і всіх біглих від поміщиків…селити між Південним Бугом і Дністром» - говорилося в указі Катерини II. Всі вони вважалися вільними поселенцями. Але незабаром поміщики, яким російський уряд роздавав тут землі, почали їх закріпачувати. Це виклало рішучу протидію народних мас.