Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Засноване село у другій чверті XVIII століття переселенцями молдаванами і селянами-птікачами з Правобережної України Його назва походить від долини, де оселилися перші жителі, яку вкривав густий чорний дубовий ліс. Спочатку паселеная йшло на кількох хуторах. З часом вони злилися в одна поселення, яке швидко зростало за рахунок припливу нових жителів. Так, якщо 1796 року в Чорній налічувалося 72 двори і 345 душ (200 чоловіків і 145 жінок), то через 2 роки тут був вже 91 двір і жило 450 чоловік. Займалось населення переважно сільським господарством, але робочу худобу мало трохи більше половини дворів. У 42 родин не було ці коней, ні волів. Всі селяни платили грошовий податок і відбували панщину на користь князя Любомирського.
На початку XIX століття село переходить до поміщика Собанського, який, бажаючи одержати більше прибутків, переселяв на чорнянські родючі землі кріпаків з інших маєтків. У 1831 році, після придушення польського повстання, село і землі, що належали Собанському, були конфісковані і передані управлінню державних маєтностей. Однак становище селян від того майже по змінилося, оскільки система позаекономічного примусу в маєтках казни мало чим відрізнялась від кріпосницької залежності. Не поліпшилось життя селян Чорної і в 40-х роках XIX століття після заміни подушного податку оброком. Землі у них було мало. У 50—60-х роках на 702 мешканці села припадало 2286 десятин, тобто в середньому по 3,2 десятини на жителя. Однак земля розподілялася нерівномірно. Понад половина господарств мала 1—2 десятини. Терпіли жителі і від недородів, бо посухи повторювалися майже через кожні чотири роки. У 1859—1860 рр. поля Чорної, як і землі більшості сіл Подільської губернії, спустошила сарана
У 1866—1867 рр. основні положення реформи 1861 року поширено і на державних селян. За ними зберігалася їх земля, але вони повинні були викуповувати її у держави. Наприкінці 60-х років царський уряд, намагаючись упорядкувати викупні платежі та податки, розпочав переоблік земель. Дізнавшись про це, селяни Чорної рішуче виступили за переділ землі, вимагаючи по 8 десятин на душу. В село прибув чиновник особливих доручень, який з допомогою місцевих властей жорстоко покарав «бунтівників». Та навіть і він змушений був визнати, що вимоги селян про подушний переділ землі небезпідставні.
Боротьба за землю не втухала Й далі. У 80-х роках XIX століття в Чорнянській волості в середньому па селянську душу припадало по 1,8 десятини. Приблизно таке ж становище було і в Чорній. 25 проц. селянських господарств зовсім не мали орної землі. Врожаї на полях чорнянських селян були нижчими, ніж в середньому по Балтському повіту. Озимі давали сам 3, ярі — сам 4. Тривалий час, навіть в останній чверті XIX століття, тут була перелогова система землеробства. Угіддя розподілялись на дві частини, одна з них на три роки йшла під озимий і ярий клин, інша лишалась в перелогах (під толокою). Використовувати коней замість волів почали лише наприкінці 60-х років XIX століття. Але їх мали тільки заможні господарства. В Чорній та навколишніх селах навіть склалось іронічне прислів'я: «Розбагатіймо, брате, як будемо кіньми орати». Мешкали селяни в жалюгідних хатинах під очеретом, без димаря (димар був лише в хатах з двома кімнатами), з маленькими підсліпуватими віконцями. До пізньої ночі блимали у тих віконцях вогники каганців, при яких жінки після важкої праці па йолі ткали шерстяні килими і скатерки найрізноманітніших кольорів, а також полотно, рушники, мішковину з конопляного прядива. Ці вироби вивозилися на ринок і вторговані за них гроші ставали значною підмогою в господарстві. Злиденним і темним було село. Тут існувала (з 1862 р.) єдина церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 хлопчиків і 5 дівчаток. Діти бідноти не навчалися зовсім.
Злидні і безземелля штовхали селян на боротьбу проти поміщиків, яким належало біля Чорної близько 4 тис. десятин. Особливо загострилася боротьба за землю в 1905—1907 рр. Подільський губернатор доповідав міністрові внутрішніх справ, що селяни Чорної самочинно захоплювали поміщицькі землі, підпалювали маєтки тощо.
Чорна
Сторінка 1 з 7
Чорна — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Веселий Кут, Гавиноси, Дігори, Євменівка. Розташована в долині річки Тростянця (притока Ягорлика). Відстань до районного центру — 15 км, до найближчої залізничної станції Чубівка (на лінії Одеса — Київ) — 35 км. Населення — 3,1 тис. чоловік. На початку XIX століття село переходить до поміщика Собанського, який, бажаючи одержати більше прибутків, переселяв на чорнянські родючі землі кріпаків з інших маєтків. У 1831 році, після придушення польського повстання, село і землі, що належали Собанському, були конфісковані і передані управлінню державних маєтностей. Однак становище селян від того майже по змінилося, оскільки система позаекономічного примусу в маєтках казни мало чим відрізнялась від кріпосницької залежності. Не поліпшилось життя селян Чорної і в 40-х роках XIX століття після заміни подушного податку оброком. Землі у них було мало. У 50—60-х роках на 702 мешканці села припадало 2286 десятин, тобто в середньому по 3,2 десятини на жителя. Однак земля розподілялася нерівномірно. Понад половина господарств мала 1—2 десятини. Терпіли жителі і від недородів, бо посухи повторювалися майже через кожні чотири роки. У 1859—1860 рр. поля Чорної, як і землі більшості сіл Подільської губернії, спустошила сарана
У 1866—1867 рр. основні положення реформи 1861 року поширено і на державних селян. За ними зберігалася їх земля, але вони повинні були викуповувати її у держави. Наприкінці 60-х років царський уряд, намагаючись упорядкувати викупні платежі та податки, розпочав переоблік земель. Дізнавшись про це, селяни Чорної рішуче виступили за переділ землі, вимагаючи по 8 десятин на душу. В село прибув чиновник особливих доручень, який з допомогою місцевих властей жорстоко покарав «бунтівників». Та навіть і він змушений був визнати, що вимоги селян про подушний переділ землі небезпідставні.
Боротьба за землю не втухала Й далі. У 80-х роках XIX століття в Чорнянській волості в середньому па селянську душу припадало по 1,8 десятини. Приблизно таке ж становище було і в Чорній. 25 проц. селянських господарств зовсім не мали орної землі. Врожаї на полях чорнянських селян були нижчими, ніж в середньому по Балтському повіту. Озимі давали сам 3, ярі — сам 4. Тривалий час, навіть в останній чверті XIX століття, тут була перелогова система землеробства. Угіддя розподілялись на дві частини, одна з них на три роки йшла під озимий і ярий клин, інша лишалась в перелогах (під толокою). Використовувати коней замість волів почали лише наприкінці 60-х років XIX століття. Але їх мали тільки заможні господарства. В Чорній та навколишніх селах навіть склалось іронічне прислів'я: «Розбагатіймо, брате, як будемо кіньми орати». Мешкали селяни в жалюгідних хатинах під очеретом, без димаря (димар був лише в хатах з двома кімнатами), з маленькими підсліпуватими віконцями. До пізньої ночі блимали у тих віконцях вогники каганців, при яких жінки після важкої праці па йолі ткали шерстяні килими і скатерки найрізноманітніших кольорів, а також полотно, рушники, мішковину з конопляного прядива. Ці вироби вивозилися на ринок і вторговані за них гроші ставали значною підмогою в господарстві. Злиденним і темним було село. Тут існувала (з 1862 р.) єдина церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 хлопчиків і 5 дівчаток. Діти бідноти не навчалися зовсім.
Злидні і безземелля штовхали селян на боротьбу проти поміщиків, яким належало біля Чорної близько 4 тис. десятин. Особливо загострилася боротьба за землю в 1905—1907 рр. Подільський губернатор доповідав міністрові внутрішніх справ, що селяни Чорної самочинно захоплювали поміщицькі землі, підпалювали маєтки тощо.
Дивиться також інші населені пункти цього району: