Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Історичні джерела свідчать, що Павлівку засновано після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. на землях, що належали поміщику Туманову (від нього, мабуть, і пішла друга назва села). Першими її жителями були українські селяни-кріпаки, що втекли від своїх поміщиків. У 1823 році Павлівка була вже містечком і входила до складу Тираспольського повіту Херсонської губернії.
У середині XIX століття містечко належало князю Абомеліку. Під час проведення селянської реформи 1861 року він фактично пограбував своїх кріпаків. Маючи 10 тис. десятин землі, Абомелік виділив значній частині селян так званий дарчий наділ розміром в 1,25 десятини. Колишні кріпаки, у яких було відрізано чимало землі, відповіли на це масовими заворушеннями. Для їх придушення до містечка прибули військові загони, що силою примусили «бунтівників» скоритися. Пограбованим селянам нічого не лишалося, як орендувати панську землю на кабальних умовах. Навіть представники судових властей, до яких жителі Павлівки зверталися із скаргами, змушені були визнати, що більшість селян не мають наділів і орендують землю у князя Абомеліка. Бідняки ж йшли в найми до навколишніх багатіїв. У 80-х роках XIX століття в містечку був невеликий ринок робочої сили, де навколишні поміщики і колоністи наймали батраків і сезонних робітників.
Крім колишніх кріпаків, у Павлінці жили також селянн-дссятинники, які не мали власної землі, а часто і осел і іі орендували їх у поміщиків. У 1887 році за десятину орної землі павлівці платили князівській економії 5 крб., а за сіножаті — 12 крб. на рік. Річна плата за оренду хати становила від 10 до 20 крб. Крім того, селяни мусили відробляти на панську економію чимало днів під час польових робіт, а також сплачувати за випас худоби — на рік по 4 крб. з голови. Земля, яку орендували селяни, була виснажена. Низька культура її обробітку обумовлювала мізерні врожаї. Так, з 1892 по 1900 рік середня врожайність у селянських господарствах по Росіянівській волості, куди входила і Павлівка, становила: озимої пшениці — 22,6 пуда з десятини, жита — 20 пудів, ярової пшениці — 26 пудів, ячменю — 30 пудів.
Під час посух, а вони повторювалися кожні 3—4 роки, павлівці збирали по 5-6 пудів зернових з десятини. В такі роки більшість селянських родин голодувала. Голод призводив до масових захворювань на тиф, дизентерію тощо. Кваліфікованої медичної допомоги селяни фактично не мали. У 1907 році в Павлівці працювала земська лікарня на 0 ліжок, яка обслуговувала жителів усіх навколишніх сіл. Лікар і фельдшер мали можливість подати допомогу лише п'ятій частині хворих. Темні, неписьменні люди зверталися по допомогу до знахарок.
Через нестатки більшість селян ледве могла прогодувати своїх дітей, а про навчання й мови не йшло. Церковнопарафіяльну школу відвідувало всього 20 учнів. Вона довго не мала окремого приміщення, і заняття проводились у церковній сторожці. В середині 80-х років за вчителя тут був місцевий дяк. У 1907 році в Павлівці вже налічувалося 1644 жителі, а в церковнопарафіяльній школі і в земській ремісничій школі, відкритій у 1903 році навчалося менше 100 дітей. Абсолютна більшість мешканців села була неписьменною.
З покоління в покоління селянська біднота мріяла вибитися із злиднів, розжитися на землю. Але марно. І вона ставала на шлях боротьби. Восени 1905 року бідняки Павлівни, як і інших сіл Росіянівської волості, агітували селян захоплювати поміщицькі землі.
З часом боротьба селянської бідноти набуває організованішого характеру. У 1916 році павлівські батраки рішуче виступили проти нещадної експлуатації з боку управління економії. За спогадами учасника цього виступу О.М. Тущенка, ініціаторами його були солдати, що поверталися з фронту після поранення і працювали в економії. Сільськогосподарські робітники організовано не вийшли на роботу й зажадали підвищення оплати праці. Адміністрація економії, налякана
Павлівка
Сторінка 1 з 7
Павлівка (Туманове) – село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковано населений пункт Парканівка. Відстань до районного центру – 25 км, до найближчої залізничної станції Затишшя (на лінії Одеса-Київ) – 40 км. Павлівку перетинає шосейний шлях, що зв’язує її з Фрунзівкою та Одесою. Населення – понад 1,2 тис. чоловік. У середині XIX століття містечко належало князю Абомеліку. Під час проведення селянської реформи 1861 року він фактично пограбував своїх кріпаків. Маючи 10 тис. десятин землі, Абомелік виділив значній частині селян так званий дарчий наділ розміром в 1,25 десятини. Колишні кріпаки, у яких було відрізано чимало землі, відповіли на це масовими заворушеннями. Для їх придушення до містечка прибули військові загони, що силою примусили «бунтівників» скоритися. Пограбованим селянам нічого не лишалося, як орендувати панську землю на кабальних умовах. Навіть представники судових властей, до яких жителі Павлівки зверталися із скаргами, змушені були визнати, що більшість селян не мають наділів і орендують землю у князя Абомеліка. Бідняки ж йшли в найми до навколишніх багатіїв. У 80-х роках XIX століття в містечку був невеликий ринок робочої сили, де навколишні поміщики і колоністи наймали батраків і сезонних робітників.
Крім колишніх кріпаків, у Павлінці жили також селянн-дссятинники, які не мали власної землі, а часто і осел і іі орендували їх у поміщиків. У 1887 році за десятину орної землі павлівці платили князівській економії 5 крб., а за сіножаті — 12 крб. на рік. Річна плата за оренду хати становила від 10 до 20 крб. Крім того, селяни мусили відробляти на панську економію чимало днів під час польових робіт, а також сплачувати за випас худоби — на рік по 4 крб. з голови. Земля, яку орендували селяни, була виснажена. Низька культура її обробітку обумовлювала мізерні врожаї. Так, з 1892 по 1900 рік середня врожайність у селянських господарствах по Росіянівській волості, куди входила і Павлівка, становила: озимої пшениці — 22,6 пуда з десятини, жита — 20 пудів, ярової пшениці — 26 пудів, ячменю — 30 пудів.
Під час посух, а вони повторювалися кожні 3—4 роки, павлівці збирали по 5-6 пудів зернових з десятини. В такі роки більшість селянських родин голодувала. Голод призводив до масових захворювань на тиф, дизентерію тощо. Кваліфікованої медичної допомоги селяни фактично не мали. У 1907 році в Павлівці працювала земська лікарня на 0 ліжок, яка обслуговувала жителів усіх навколишніх сіл. Лікар і фельдшер мали можливість подати допомогу лише п'ятій частині хворих. Темні, неписьменні люди зверталися по допомогу до знахарок.
Через нестатки більшість селян ледве могла прогодувати своїх дітей, а про навчання й мови не йшло. Церковнопарафіяльну школу відвідувало всього 20 учнів. Вона довго не мала окремого приміщення, і заняття проводились у церковній сторожці. В середині 80-х років за вчителя тут був місцевий дяк. У 1907 році в Павлівці вже налічувалося 1644 жителі, а в церковнопарафіяльній школі і в земській ремісничій школі, відкритій у 1903 році навчалося менше 100 дітей. Абсолютна більшість мешканців села була неписьменною.
З покоління в покоління селянська біднота мріяла вибитися із злиднів, розжитися на землю. Але марно. І вона ставала на шлях боротьби. Восени 1905 року бідняки Павлівни, як і інших сіл Росіянівської волості, агітували селян захоплювати поміщицькі землі.
З часом боротьба селянської бідноти набуває організованішого характеру. У 1916 році павлівські батраки рішуче виступили проти нещадної експлуатації з боку управління економії. За спогадами учасника цього виступу О.М. Тущенка, ініціаторами його були солдати, що поверталися з фронту після поранення і працювали в економії. Сільськогосподарські робітники організовано не вийшли на роботу й зажадали підвищення оплати праці. Адміністрація економії, налякана
Дивиться також інші населені пункти цього району: