Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Мардарівка, з якою село зв'язане шосейною дорогою,— 17 км. Населення — 9,1 тис. чоловік.
Долинське розташоване на південних схилах Волино-Подільської височини. Село перетинає вузька долина русла Великого Куяльника. В урочищі Глибокий Яр розкинувся дендрозаповідник місцевого значення. Грунти чорноземні.
Село виникло в другій половині XVIII століття. Його перші жителі були вихідцями з Молдавії, які шукали тут порятунку від соціального і національного гніту з боку турецьких поневолювачів. Пізніше в селі з'явились втікачі-кріпаки з Північної України, запорізькі козаки («сіромахи») та гайдамаки з Побужжя і Вінниччини. Багато з них були учасниками стихійних виступів проти феодально-кріпосницької експлуатації. З-за Дністра сюди проникали гайдуки. Гайдуцький рух, що розвивався під впливом гайдамаків, був однією з форм класової боротьби селянства проти місцевих та іноземних гнобителів. Гайдуки, які наводили жах на поміщиків, часто розташовувалися табором в долині Великого Куяльника. Тому цю місцевість, а згодом і село, в народі почали називати Валя Гоцілуй, або Валя Гоцулове, що в перекладі з молдавської означає Долина відважних, сміливих.
За Ясським мирним договором між Росією і Туреччиною (1791 р.) територія між Дністром та Бугом відійшла до Росії. Намагаючись швидше освоїти ці землі, царський уряд почав роздавати їх поміщикам. Так з'явились тут землевласники, що володіли тисячами десятин. Одним з них був Унтілов, землі якого прилягали до села Валегоцулового. Він намагався покріпачити місцевих селян, але зустрів рішучий опір. Село залишилося державним поселенням. Це обумовило дещо кращі умови життя основної маси валегоцулівців порівняно з покріпаченими селянами, яких в селі налічувалось кілька десятків чоловік (17 господарств). Це видно хоча б з того, що на одну ревізьку душу припадало в середньому 3,25 дес., а державні селяни на душу чоловічої статі мали понад 8 десятин. На той час (1971 р.) в селі проживало 773 чоловіка.
У 30-х рр. XIX століття населення зросло до 1562 чоловік. Селянські общини мали 14 тис. десятин землі, однак розподілялася вона не рівномірно. Багатії не тільки захопили більші і кращі наділи, але й через волосну управу здавали общинну землю в оренду стороннім особам. Як твердили сучасники, це робилося "без відповідної згоди не тільки переселенців малоросіян, але й більшої частини молдаван, особливо бідних. Внаслідок цього, селяни, потребуючи землі, змушені орендувати її у сусідніх поміщиків". Про скрутне становище переважної частини хліборобів свідчили великі недоїмки. Так, з 1827 по 1835 рік вони заборгували державі 79843 крб., у т. ч. українські поселяни - близько 16 тис. крб. Земська поліція забрала в селян за недоїмки майже всю худобу, а тих, хто її не мав, віддавала в рекрути.
Після реформи 1861 року економічне становище державних селян Валегоцулового навіть погіршало. Оброчний податок зріс на 15 проц. Виявилися пограбованими родини кріпаків. Їх поміщики відпустили на волю без землі. Не було землі і у 18 гocподарств десятинників. Не маючи змоги прожити з землеробства, чимало селян Валегоцулового шукали додаткових засобів до існування в ремеслі і торгівлі. Вони набувають тут дедалі більшого значення. Валегоцулове, яке в 1847 році було віднесене до розряду містечок, у другій половині XIX століття перетворюється на значний центр ремесла, промислів і торгівлі. Тут виникає багато дрібних промислових підприємств. У 1886 році їх було 62 (парові млини, олійниці, кузні, крупорушки, оцетний і свічковий заводи тощо). У містечку налічувалося 38 крамниць, а всього торговельних підприємств — 130 (винарні, бакалійні та інші крамниці, пекарні, оптові склади тощо). Власники окремих крамниць ставали великими оптовими торговцями. Вони підпорядковували собі і жорстоко експлуатували ремісників. Одним з них був купець другої гільдії Кремгольд — власник шевських підприємств. Він постачав шевцям-ремісникам шкіру і доклад для пошиття чобіт, сплачуючи за роботу копійки, а потім з великою вигодою збував готовий товар у міста і військове відомство.
В останньому десятиріччі XIX століття основну масу населення становили колишні держанні селяни. Їх налічувалося 6992 чоловіка
Долинське
Сторінка 1 з 9
Долинське (до 1945 року — Валегоцулове) — село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані населені пункти Байбузівка, Красне. Від Долинського до райцентру — 30 км, до найближчої залізничної станції Долинське розташоване на південних схилах Волино-Подільської височини. Село перетинає вузька долина русла Великого Куяльника. В урочищі Глибокий Яр розкинувся дендрозаповідник місцевого значення. Грунти чорноземні.
Село виникло в другій половині XVIII століття. Його перші жителі були вихідцями з Молдавії, які шукали тут порятунку від соціального і національного гніту з боку турецьких поневолювачів. Пізніше в селі з'явились втікачі-кріпаки з Північної України, запорізькі козаки («сіромахи») та гайдамаки з Побужжя і Вінниччини. Багато з них були учасниками стихійних виступів проти феодально-кріпосницької експлуатації. З-за Дністра сюди проникали гайдуки. Гайдуцький рух, що розвивався під впливом гайдамаків, був однією з форм класової боротьби селянства проти місцевих та іноземних гнобителів. Гайдуки, які наводили жах на поміщиків, часто розташовувалися табором в долині Великого Куяльника. Тому цю місцевість, а згодом і село, в народі почали називати Валя Гоцілуй, або Валя Гоцулове, що в перекладі з молдавської означає Долина відважних, сміливих.
За Ясським мирним договором між Росією і Туреччиною (1791 р.) територія між Дністром та Бугом відійшла до Росії. Намагаючись швидше освоїти ці землі, царський уряд почав роздавати їх поміщикам. Так з'явились тут землевласники, що володіли тисячами десятин. Одним з них був Унтілов, землі якого прилягали до села Валегоцулового. Він намагався покріпачити місцевих селян, але зустрів рішучий опір. Село залишилося державним поселенням. Це обумовило дещо кращі умови життя основної маси валегоцулівців порівняно з покріпаченими селянами, яких в селі налічувалось кілька десятків чоловік (17 господарств). Це видно хоча б з того, що на одну ревізьку душу припадало в середньому 3,25 дес., а державні селяни на душу чоловічої статі мали понад 8 десятин. На той час (1971 р.) в селі проживало 773 чоловіка.
У 30-х рр. XIX століття населення зросло до 1562 чоловік. Селянські общини мали 14 тис. десятин землі, однак розподілялася вона не рівномірно. Багатії не тільки захопили більші і кращі наділи, але й через волосну управу здавали общинну землю в оренду стороннім особам. Як твердили сучасники, це робилося "без відповідної згоди не тільки переселенців малоросіян, але й більшої частини молдаван, особливо бідних. Внаслідок цього, селяни, потребуючи землі, змушені орендувати її у сусідніх поміщиків". Про скрутне становище переважної частини хліборобів свідчили великі недоїмки. Так, з 1827 по 1835 рік вони заборгували державі 79843 крб., у т. ч. українські поселяни - близько 16 тис. крб. Земська поліція забрала в селян за недоїмки майже всю худобу, а тих, хто її не мав, віддавала в рекрути.
Після реформи 1861 року економічне становище державних селян Валегоцулового навіть погіршало. Оброчний податок зріс на 15 проц. Виявилися пограбованими родини кріпаків. Їх поміщики відпустили на волю без землі. Не було землі і у 18 гocподарств десятинників. Не маючи змоги прожити з землеробства, чимало селян Валегоцулового шукали додаткових засобів до існування в ремеслі і торгівлі. Вони набувають тут дедалі більшого значення. Валегоцулове, яке в 1847 році було віднесене до розряду містечок, у другій половині XIX століття перетворюється на значний центр ремесла, промислів і торгівлі. Тут виникає багато дрібних промислових підприємств. У 1886 році їх було 62 (парові млини, олійниці, кузні, крупорушки, оцетний і свічковий заводи тощо). У містечку налічувалося 38 крамниць, а всього торговельних підприємств — 130 (винарні, бакалійні та інші крамниці, пекарні, оптові склади тощо). Власники окремих крамниць ставали великими оптовими торговцями. Вони підпорядковували собі і жорстоко експлуатували ремісників. Одним з них був купець другої гільдії Кремгольд — власник шевських підприємств. Він постачав шевцям-ремісникам шкіру і доклад для пошиття чобіт, сплачуючи за роботу копійки, а потім з великою вигодою збував готовий товар у міста і військове відомство.
В останньому десятиріччі XIX століття основну масу населення становили колишні держанні селяни. Їх налічувалося 6992 чоловіка
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Кохівка
- Ананьїв
- Шимкове
- Точилове
- Новоолександрівка
- Новогеоргіївка
- Коханівка
- Жеребкове
- Гандрабури
- Мардарівка