Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Добре працювали промислові артілі Валегоцулового — бондарна, шевська,
кравецька та килимова. Килими з національним орнаментом користувалися великим попитом в містах і селах Одеської, Вінницької областей та Молдавської APСP.
Змінювався вигляд села. Було збудовано електростанцію, відкрито автобусну станцію, поштову філію. Село прикрасилось новими будинками. Вздовж забрукованих вулиць висадили дерева.
Велику увагу приділяла сільрада охороні здоров'я трудящих. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 25. Були створені санітарно-епідеміологічна та протималярійна станції.
Комуністи, комсомольці, радянський актив в 30-х рр. посилили культурно-виховну і освітню роботу на селі. Навчанням були охоплені всі діти шкільного віку. У 1936 році семирічка стала десятирічкою. Того ж року вперше прийняли дітей 3 молдавські і нова українська школи. А всього у Валегоцуловому налічувалося 11 шкіл. Чимало було зроблено для ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Влітку 1936 року школи лікнепу закінчило 315 колгоспників, у т. ч. 146 жінок.
Ще в 1924 році силами громадськості було споруджено клуб на 300 місць. На його сцені виступали місцеві музиканти-любителі. Провадились вечори відпочинку. Згодом тут почали діяти гуртки художньої самодіяльності, влаштовувалися вистави і концерти акторів-аматорів. З ініціативи сільради в селі обладнано радіовузол. Радіо, як і електрика, прийшли в сільські хати. У 30-х рр. гостинно відкрилися двері молодіжного клубу. З 1939 року розпочав роботу кінотеатр.
Культурно і заможно жили селяни. Але фашистська навала порушила мирне життя радянських людей. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни сотні валегоцулівців пішли на фронт, а ті, що залишилися, будували оборонні укріплення. З місцевого активу був створений винищувальний батальйон. Та фронт наближався. Фашистська авіація бомбардувала село. Почалася евакуація державних установ і майна колгоспів.
7 серпня 1941 року після нетривалого, але запеклого бою наші частини залишили Валегоцулове. Настали жахливі дні окупації. Гітлерівці грабували колгоспи та населення, розстрілювали радянських патріотів. За час окупації від рук ворога загинуло 386 чоловік, зокрема працівник маслоробні комуніст П. І. Бойченко, робітник млина А. М. Багрій, медсестра Л. Лисенко. Вони поховані у братській могилі поблизу Дубоссар. Фашисти влаштували справжнє полювання на юнаків і дівчат, яких відправляли до Німеччини.
Жителі чинили активний опір ворогові: ховали хліб, худобу, саботували за-
ходи окупаційних властей тощо. Наприкінці січня 1944 року за завданням ананьївського підпілля майор Червоної Армії П. Д. Ткаченко організував у Валегоцулівському лісі партизанську групу. Вона мала станковий кулемет і гранати. Її члени вели роз’яснювальну роботу серед селян, палили заготовлене окупантами сіно, знищували склади продовольства. Найбільш значну акцію ця група здійснила під час наступу радянських частин на Ананьїв. Партизани перерізали лінію зв’язку і цим перешкодили гітлерівському командуванню віддати наказ спеціальним загонам знищення про цілковите зруйнування районного центру.
2 квітня 1944 року частини 2-го Українського фронту, зламавши опір відступаючого ворога, визволили Валегоцулове. Невтішну картину являло собою село. Окупанти зруйнували більшість громадських та господарських будівель, осель. Колгоспи залишилися без техніки, реманенту, худоби. Загарбники вивезли 825 коней, 585 голів великої рогатої худоби, 1500 овець, 513 свиней, 1130 штук птиці. За даними Надзвичайної державної комісії, загальна сума збитків перевищила 19 млн. карбованців. .
Самовіддану працю трудівників села по відбудові господарства, допомозі фронту очолили партійна організація, яка в 1944 році налічувала 30 членів ВКП(б)та 7 кандидатів, і сільська Рада. Для першої весняної оранки було використано 15 коней, а також корови колгоспників. Одночасно розпочалась відбудова електростанції, шкіл, лікарні, пошти, клубу, радіовузла. Люди працювали не покладаючи рук. Визволення з фашистської неволі ніби подесятерило їх сили. Стійко переносячи матеріальні нестатки, вони допомагали Червоній Армії, теплою турботою оточували родини фронтовиків. Під час місячника допомоги сім'ям радянських воїнів
Долинське
Сторінка 6 з 9
виробив у 1937 році 518 трудоднів, було видано 258 пудів пшениці, 47 пудів жита, 38 пудів кукурудзи, 17 пудів соняшника, 700 крб. грішми.Добре працювали промислові артілі Валегоцулового — бондарна, шевська,
Змінювався вигляд села. Було збудовано електростанцію, відкрито автобусну станцію, поштову філію. Село прикрасилось новими будинками. Вздовж забрукованих вулиць висадили дерева.
Велику увагу приділяла сільрада охороні здоров'я трудящих. Кількість ліжок в лікарні збільшилася до 25. Були створені санітарно-епідеміологічна та протималярійна станції.
Комуністи, комсомольці, радянський актив в 30-х рр. посилили культурно-виховну і освітню роботу на селі. Навчанням були охоплені всі діти шкільного віку. У 1936 році семирічка стала десятирічкою. Того ж року вперше прийняли дітей 3 молдавські і нова українська школи. А всього у Валегоцуловому налічувалося 11 шкіл. Чимало було зроблено для ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Влітку 1936 року школи лікнепу закінчило 315 колгоспників, у т. ч. 146 жінок.
Ще в 1924 році силами громадськості було споруджено клуб на 300 місць. На його сцені виступали місцеві музиканти-любителі. Провадились вечори відпочинку. Згодом тут почали діяти гуртки художньої самодіяльності, влаштовувалися вистави і концерти акторів-аматорів. З ініціативи сільради в селі обладнано радіовузол. Радіо, як і електрика, прийшли в сільські хати. У 30-х рр. гостинно відкрилися двері молодіжного клубу. З 1939 року розпочав роботу кінотеатр.
Культурно і заможно жили селяни. Але фашистська навала порушила мирне життя радянських людей. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни сотні валегоцулівців пішли на фронт, а ті, що залишилися, будували оборонні укріплення. З місцевого активу був створений винищувальний батальйон. Та фронт наближався. Фашистська авіація бомбардувала село. Почалася евакуація державних установ і майна колгоспів.
7 серпня 1941 року після нетривалого, але запеклого бою наші частини залишили Валегоцулове. Настали жахливі дні окупації. Гітлерівці грабували колгоспи та населення, розстрілювали радянських патріотів. За час окупації від рук ворога загинуло 386 чоловік, зокрема працівник маслоробні комуніст П. І. Бойченко, робітник млина А. М. Багрій, медсестра Л. Лисенко. Вони поховані у братській могилі поблизу Дубоссар. Фашисти влаштували справжнє полювання на юнаків і дівчат, яких відправляли до Німеччини.
Жителі чинили активний опір ворогові: ховали хліб, худобу, саботували за-
ходи окупаційних властей тощо. Наприкінці січня 1944 року за завданням ананьївського підпілля майор Червоної Армії П. Д. Ткаченко організував у Валегоцулівському лісі партизанську групу. Вона мала станковий кулемет і гранати. Її члени вели роз’яснювальну роботу серед селян, палили заготовлене окупантами сіно, знищували склади продовольства. Найбільш значну акцію ця група здійснила під час наступу радянських частин на Ананьїв. Партизани перерізали лінію зв’язку і цим перешкодили гітлерівському командуванню віддати наказ спеціальним загонам знищення про цілковите зруйнування районного центру.
2 квітня 1944 року частини 2-го Українського фронту, зламавши опір відступаючого ворога, визволили Валегоцулове. Невтішну картину являло собою село. Окупанти зруйнували більшість громадських та господарських будівель, осель. Колгоспи залишилися без техніки, реманенту, худоби. Загарбники вивезли 825 коней, 585 голів великої рогатої худоби, 1500 овець, 513 свиней, 1130 штук птиці. За даними Надзвичайної державної комісії, загальна сума збитків перевищила 19 млн. карбованців. .
Самовіддану працю трудівників села по відбудові господарства, допомозі фронту очолили партійна організація, яка в 1944 році налічувала 30 членів ВКП(б)та 7 кандидатів, і сільська Рада. Для першої весняної оранки було використано 15 коней, а також корови колгоспників. Одночасно розпочалась відбудова електростанції, шкіл, лікарні, пошти, клубу, радіовузла. Люди працювали не покладаючи рук. Визволення з фашистської неволі ніби подесятерило їх сили. Стійко переносячи матеріальні нестатки, вони допомагали Червоній Армії, теплою турботою оточували родини фронтовиків. Під час місячника допомоги сім'ям радянських воїнів
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Кохівка
- Ананьїв
- Шимкове
- Точилове
- Новоолександрівка
- Новогеоргіївка
- Коханівка
- Жеребкове
- Гандрабури
- Мардарівка