Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Білгород-Дністровський існує вже понад 2,5 тис. років, хоч найдавніші сліди людського життя на місці сучасного міста сягають у незапам’ятні часи. В 1963 році на подвір’ї лікарні залізничників знайдено кам’яні знаряддя праці далеких предків сучасної людини — неандертальців, які жили приблизно 100—35 тис. років тому. Виникнення сталих людських осель на берегах Дністровського лиману відноситься до епохи бронзи. Десь за три тисячоліття тому племена, що жили на узбережжях лиману, мешкали в постійних житлах, уміли виготовляти залізні знаряддя праці
та зброю, будували найпростіші човни. Вони знали первісне землеробство, тримали свійських тварин, ловили рибу. Пізніше, у середині 1 тисячоліття до н. е., на східному березі лиману жили скіфи, а на західному — гето-фракійські племена.
У VII столітті до н. е. багаті береги Дністровського лиману, як і північне узбережжя Чорного моря, привернули увагу древніх греків. Саме в ці часи у давній Греції серед племен відбувалося завершения розкладу родового ладу та формувалося класове суспільство. Земля, яка раніше була колективною родовою власністю, переходить у руки аристократичної верхівки. У зв'язку з цим багато греків, щоб уникнути класового гніту і в пошуках незайнятих земель, покидали свою батьківщину
і відправлялися морем в далекі краї. Там, де порівняно нечисленні колоністи знаходили родючі землі і де до того ж верхівка місцевих племен була зацікавлена в обміні з іноземними купцями, виникали міста-колонії. Так, ще в VII столітті до н. е. із західного узбережжя Малої Азії почали переселятися греки, що осідали на південь від гирла Дунаю і на маласенькому острівці біля Дніпро-Бузького лиману (тепер О. Березань). У VI столітті до н. е. стали виникати порівняно великі міста на правому березі вузького лиману (Ольвія), в т. ч. і на місці сучасного Білгорода- Дпістровського. Спочатку місто мало назву Офіуса. Згодом його стали називати Тіра (від ріки Дністра, яку греки називали Тірас або Тіра).
Археологічними розкопками, що провадяться АН У PCP за участю Одеського археологічного та Білгород-Дністровського краєзнавчого музеїв, встановлено, що стародавнє місто лежало там, де за середньовіччя була фортеця, а також на прилеглих вулицях сучасного міста. Виявлено деякі вулиці стародавньої Тіри, підвали та фундаменти будинків і майстерень, рештки водопроводу, знаряддя праці, прикраси, уламки древніх статуй, посуд тощо. Інколи трапляються вирізьблені на мармурових плитах написи, окремі монети або скарби.
З кінця V століття до н. е. місто розбудовується, збільшується кількість населення. стають тіснішими його зв’язки з навколишніми племенами. З половини IV століття до н. е. тут карбувалися монети, спочатку срібні, згодом — мідні і навіть золоті. На цей час припадає розквіт ремісництва й торгівлі.
Тіра була незалежною рабовласницькою державою. Управляла нею колегія архонтів, яка щорічно переобиралася, а також рада і народні збори, право участі в яких належало усім вільним громадянам. Одначе вся влада належала рабовласницькій верхівці: землевласникам і купцям. Раби були позбавлені будь-яких прав.
У першій половині І століття до н. е. Тіра входила до складу Понтінської держави царя Мітрідата Євпатора, який намагався об’єднати країни Близького Сходу під своєю владою для опору римській агресії. Після загибелі Мітрідата Тіра, як і Ольвія, десь в 50 році до н. е. була розграбована і зруйнована союзом гетських племен, що жили в басейні річки Пруту. На початку І століття н. е. місто було відбудоване. У цей час на Нижньому Дунаї закріпилися римські легіони. На початку другої половини 1 століття Тіра визнала зверхність Риму, і на її монетах з’явилися зображення імператорів. У II столітті Тіра була перетворена римлянами у форпост їх володінь на півночі. Римський уряд надавав місцевим багатим купцям право безмитної торгівлі, захищав їх своїми військами від нападу племен, міської бідноти і рабів. На рубежі II — III століть Тіра вже була порівняно великим містом, де поруч з греками і римлянами жило багато виходців з гето—фракійських та скіфо-сарматських племен; це підтверджується залишками матеріальної культури: знайденим посудом, прикрасами та іншими речовими пам'ятками.
Внаслідок кризи рабовласницького Риму, а також постійних воєн на північному кордоні імперії, що тривали у III столітті н. е., місто занепадає. Ймовірно, що воно було зруйноване під час нападу готського племінного союзу в 40-х роках III століття. У другій половині того ж століття Дністровський лиман вже використовувався племінними дружинами для підготовки морських походів проти південнопричорноморських провінцій Римської держави. З цього часу на протязі кількох віків через степи
Білгород-Дністровський
Сторінка 1 з 11
Білгород-Дністровський (до 9 серпня 1944 р.— Акерман) — місто обласного підпорядкування. центр однойменного району. Розташований на правому березі Дністровського лиману, за 20 км від Чорного моря і за 100 км від Одеси, з якою сполучений залізницею і автомагістраллю. Населення 29,6 тис. чоловік. та зброю, будували найпростіші човни. Вони знали первісне землеробство, тримали свійських тварин, ловили рибу. Пізніше, у середині 1 тисячоліття до н. е., на східному березі лиману жили скіфи, а на західному — гето-фракійські племена.
У VII столітті до н. е. багаті береги Дністровського лиману, як і північне узбережжя Чорного моря, привернули увагу древніх греків. Саме в ці часи у давній Греції серед племен відбувалося завершения розкладу родового ладу та формувалося класове суспільство. Земля, яка раніше була колективною родовою власністю, переходить у руки аристократичної верхівки. У зв'язку з цим багато греків, щоб уникнути класового гніту і в пошуках незайнятих земель, покидали свою батьківщину
і відправлялися морем в далекі краї. Там, де порівняно нечисленні колоністи знаходили родючі землі і де до того ж верхівка місцевих племен була зацікавлена в обміні з іноземними купцями, виникали міста-колонії. Так, ще в VII столітті до н. е. із західного узбережжя Малої Азії почали переселятися греки, що осідали на південь від гирла Дунаю і на маласенькому острівці біля Дніпро-Бузького лиману (тепер О. Березань). У VI столітті до н. е. стали виникати порівняно великі міста на правому березі вузького лиману (Ольвія), в т. ч. і на місці сучасного Білгорода- Дпістровського. Спочатку місто мало назву Офіуса. Згодом його стали називати Тіра (від ріки Дністра, яку греки називали Тірас або Тіра).
Археологічними розкопками, що провадяться АН У PCP за участю Одеського археологічного та Білгород-Дністровського краєзнавчого музеїв, встановлено, що стародавнє місто лежало там, де за середньовіччя була фортеця, а також на прилеглих вулицях сучасного міста. Виявлено деякі вулиці стародавньої Тіри, підвали та фундаменти будинків і майстерень, рештки водопроводу, знаряддя праці, прикраси, уламки древніх статуй, посуд тощо. Інколи трапляються вирізьблені на мармурових плитах написи, окремі монети або скарби.
З кінця V століття до н. е. місто розбудовується, збільшується кількість населення. стають тіснішими його зв’язки з навколишніми племенами. З половини IV століття до н. е. тут карбувалися монети, спочатку срібні, згодом — мідні і навіть золоті. На цей час припадає розквіт ремісництва й торгівлі.
Тіра була незалежною рабовласницькою державою. Управляла нею колегія архонтів, яка щорічно переобиралася, а також рада і народні збори, право участі в яких належало усім вільним громадянам. Одначе вся влада належала рабовласницькій верхівці: землевласникам і купцям. Раби були позбавлені будь-яких прав.
У першій половині І століття до н. е. Тіра входила до складу Понтінської держави царя Мітрідата Євпатора, який намагався об’єднати країни Близького Сходу під своєю владою для опору римській агресії. Після загибелі Мітрідата Тіра, як і Ольвія, десь в 50 році до н. е. була розграбована і зруйнована союзом гетських племен, що жили в басейні річки Пруту. На початку І століття н. е. місто було відбудоване. У цей час на Нижньому Дунаї закріпилися римські легіони. На початку другої половини 1 століття Тіра визнала зверхність Риму, і на її монетах з’явилися зображення імператорів. У II столітті Тіра була перетворена римлянами у форпост їх володінь на півночі. Римський уряд надавав місцевим багатим купцям право безмитної торгівлі, захищав їх своїми військами від нападу племен, міської бідноти і рабів. На рубежі II — III століть Тіра вже була порівняно великим містом, де поруч з греками і римлянами жило багато виходців з гето—фракійських та скіфо-сарматських племен; це підтверджується залишками матеріальної культури: знайденим посудом, прикрасами та іншими речовими пам'ятками.
Внаслідок кризи рабовласницького Риму, а також постійних воєн на північному кордоні імперії, що тривали у III столітті н. е., місто занепадає. Ймовірно, що воно було зруйноване під час нападу готського племінного союзу в 40-х роках III століття. У другій половині того ж століття Дністровський лиман вже використовувався племінними дружинами для підготовки морських походів проти південнопричорноморських провінцій Римської держави. З цього часу на протязі кількох віків через степи
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо
- Старокозаче