Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білгород-Дністровський

Сторінка 4 з 11
В пореформенний період Акерман відігравав помітну роль у революційній бо­ротьбі та громадському житті. Через місто перевозилася з-за кордону нелегальна революційна література. У 1869 році тут переховувався від поліції відомий революціонер-народник С. Г. Нечаєв, який прибув сюди за рекомендацією видатного болгарського революціонера Христо Ботева.
Акерманці з співчуттям ставилися до визвольної боротьби болгарського народу. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. багато з них добровільно вступали до болгарського ополчення. Провадилися збори грошей на допомогу пораненим.
Зростали революційні настрої серед населення. Так, у 1879 році начальник бес­сарабського губернського жандармського управління просив одеського генерал-губернатора посилити нагляд за містом, оскільки в ньому поширюється «революцій­на пропаганда». Це знаходить підтвердження у тому, що після вбивства Олександра II селянин Зозуля на акорманському базарі прилюдно висловив своє задоволення з цьо­го приводу. Один з службовців акерманської міської управи після страти героїв-народовольців сказав, що з часом народ поставить їм пам’ятники. У 80-х роках XIX століття тут утворився народницький гурток.
Представником революційного народництва в Акермані на той час був В. Л. Шанцер (його називали — «Марат»). В роки навчання в акерманській гімназії він позна­йомився з революціонерами. За підпільну діяльність його заарештували, а через два місяці випустили під гласний нагляд поліції. Незважаючи на переслідування, він не поривав з місцевою організацією «Народної волі», агітував за боротьбу проти царату.
Наприкінці XIX та на початку XX століть у місті значно збільшилася кількість населення. Якщо в 1885 році тут налічувалося (разом з передмістями) 41 тис. меш­канців, то в 1910 році — близько 50 тис. Зростання відбувалося, головним чином, за рахунок сезонних робітників.
В Акермані на початку XX століття вже було понад 20 постійно діючих промис­лових підприємств, головним чином таких, що переробляли сільськогосподарську сировину. Серед них — 3 цукроварні заводи, 2 тютюнові фабрики, лісопильний, це­гельний і гончарний заводи; на околицях міста працювало понад 70 млинів, вироб­лялося багато вина. Велике значення для міста мало будівництво порту з 5 прича­лами і великими складськими приміщеннями. У 1913—1914 рр. Акерман був з’єд­наний залізницею з Кишиневом, а в 1916—1917 рр.— з Одесою.
Поступово змінювався і зовнішній вигляд центральної частини міста. Швидко зростає кількість забрукованих вулиць і кам'яних будинків. У 1902—1904 рр. про­кладається міська залізниця на кінній тязі (конка). Були побудовані гімназії для хлопців і дівчат, п'ятикласне міське училище, театр. У центрі міста, яке називали Новим Акерманом, встановлюється вечірнє освітлення вулиць. Проте цими «благами цивілізації» в дореволюційному місті користувалася лише незначна частина насе­лення. Поміщики, царські чиновники, верхівка європеїзованого купецтва, власники промислових підприємств — ось ті верстви, які жили в центрі міста і мали можли­вість здобути освіту. Тисячі трудящих Акермана жили в глиняних хатах і не могли не тільки дати шкільну освіту своїм дітям, але й прогодувати їх. Праця робітників оплачувалася дуже низько, а робочий день практично не обмежувався, зокрема для сезонників, які сходилися до міста з сусідніх сіл.
На початку XX століття революційний рух трудящих міста піднявся на вищий ступінь. У 1901-1902 рр. тут виник перший соціал-демократичний гурток. Його члени провадили пропаганду серед робітників, ремісників,
інтелігенції. Одеські соціал-демократи організаційно допомагали акерманському гуртку, надсилали літературу тощо. Гуртківці поширювали тут видання кишинівської підпільної друкарні, яка передруковувала
окремі номери ленінської "Искры". Під впливом революційної пропаганди перших акерманських соціал-демократів у 1902 році успішно пройшов страйк робітників теслярських майстерень.
У 1903 році революційно настроєні робітники і учні відзначили 1 Травня, зібравшись на руїнах стародавньої фортеці. Зростанню революційної свідомості трудящих Акермана сприяло і розгортання антипоміщицького
руху сільської бідноти в повіті.
Стаття В. І. Леніна «Початок революції в Росії», яку він написав, перебуваючи в Женеві, дійшла і до трудящих міста. 21 лютого 1905 року повний текст ленінської статті був надрукований одеськими більшовиками в Миколаєві і розповсюджений у Акермані. Акерманська поліція збилася з ніг, шукаючи підпільників, але знайти їх їй не вдалося.
2 травня 1905 року в Акермані розпочався страйк найманих робітників, що пра­цювали на виноградниках. Їх підтримали булочники, до яких згодом приєдналися бондарі. Хоч страйкарі висували лише економічні вимоги (скорочення робочого дня, поліпшення умов праці), для того часу цей виступ мав велике значення — адже при­пинило роботу понад 1,5 тис. робітників. Налякані власники виноградників пішли на поступки.


Сучасна карта - Білгород-Дністровський