Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Звичайно, що ці бойові походи козаків не могли прогнати завойовників, оскільки Туреччина була на той час ще досить сильною державою. Незважаючи на це, вони вселяли надію в серця поневоленого населення і демонстрували силу козацького війська.
У другій половині XVIII століття Росія почала боротьбу за визволення північного узбережжя Чорного моря. Незабаром після славетної перемоги при Кагулі бригадир Й. А. Ігельстрем 28 вересня 1770 року підійшов до Акермана і примусив турецький гарнізон капітулювати. Однак за умовами миру 1774 року місто знову відійшло до Туреччини. Під час війни 1787—1791 pp. турецькі війська були деморалізовані новими успіхами російської армії. Після появи під стінами Акермана загону донських козаків на чолі з майбутнім героєм Вітчизняної війни 1812 року М. І. Платовим та підходу основних сил під командуванням Г. І. Потьомкіна 28 вересня 1789 року турки капітулювали вдруге. За договором 1791 року місто знову відійшло до турецьких володінь.
На початку війни з Туреччиною 1806-1812 рр. до Акермана наблизився корпус А. Е. Рішельє. Турецький гарнізон 1 грудня 1806 року капітулював і стародавній Білгород відійшов
до Росії.
Довготривале панування Туреччини призвело до того, що в Акермані в 1808 році залишилося тільки 476 будинків, у яких мешкало 1,7 тис. жителів.
Після визволення на родючі північно-східні придунайські землі прибували, тікаючи від кріпацтва і рекрутчини, селяни українських і навіть далеких російських сіл. М. І Кутузов у 1812 році підкреслював, що серед акерманців було дуже багато втікачів, які записувалися під вигаданими прізвищами до «міських обивателів». Становище таких втікачів добре змалював І. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря». У 1816 році тут уже налічувалося 592 будинки і 4112 мешканців. Здебільшого це були збіглі кріпаки
Проте визволені землі потрапили до рук панівних класів. Царизм щедро роздавав їх чиновникам, офіцерам та іноземним колоністам.
Незважаючи на те, що Акерман був невеликим периферійним містом, він залучався до сфери тих подій, що відбувалися в суспільному і громадському житті Росії. На початку 20-х років XIX століття тут розпочала свою антикріпосницьку діяльність група майбутніх декабристів, зокрема В. Ф. Раєвський і М. Ф. Орлов. Вони підтримували зв’язок з таємною організацією грецьких патріотів — гетерією. Ватажок гетерії А. Іпсіланті восени 1820 року навіть відвідав Акерман, де зустрічався з місцевими патріотами і прогресивними російськими офіцерами. 14—16 грудня 1821 року тут проїздом з Кишинева до Ізмаїла зупинявся О. С. Пушкін. Влітку 1825 року в Акермані перебував великий польський поет Адам Міцкевич. Він, як і Пушкін, був засланий царським урядом на південь Російської імперії.
У першій половині XIX століття Акерман, що став з 1818 року повітовим містом, набуває все більшого значення в економічному, адміністративному і культурному житті Росії. В 1826 році тут було близько 10 тис. жителів. Напередодні скасування кріпацтва Акерман вважався одним з найрозвиненіших міст Бессарабської губернії. В 1860 році з 1,5 тис. будинків 558 були кам’яні. Всього в місті на той час разом з передмістям Папушоєм (тепер частина Білгорода-Дністровського) налічувалося 25 393 мешканці, переважно українці і росіяни; крім них тут проживали молдавани, вірмени, греки, болгари, євреї та іноземні колоністи — німці і французи .
Розвивалися ремесло й торгівля. Тут було 486 ремісників (муляри, теслярі, шевці, бондарі, булочники, гончарі та інші), які здебільшого виготовляли товари для місцевого ринку. Розвиток виноградарства та рибальства на околицях міста і судноплавство по Дністру сприяли перетворенню Акермана на один з важливих центрів внутрішньої і навіть зовнішньої торгівлі. Тут було понад 200 крамниць. Щороку в місті відбувався ярмарок, на якому
в окремі роки продавалося різних товарів на 10-20 тис. карбованців.
У зв'язку з розвитком міста в Акермані щороку зосереджувалося багато сезонних робітників, які наймалися на роботу в порту, в ремісників або на виноградниках. В праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін, говорячи про утворення робітничих ринків на півдні і південному сході царської Росії підкреслював, що в Бессарабській губернії ним стало місто Акерман.
У культурному відношенні Акерман в умовах царської дійсності залишався відсталим містом. У 1860 році тут діяли лише повітове училище з 53 учнями і 13 початкових шкіл, в яких навчалося 250 учнів, тоді як «питейних закладів» було 144.
Білгород-Дністровський
Сторінка 3 з 11
молдавський воєвода Іван Лютий (1572—1574 pp.) розпочав збройну боротьбу проти турків, йому допомагали запорожці. Так, один з козацьких загонів на чолі з Іваном Покотилом зайняв у 1574 році місто, але вибити турецькі війська з самої Акерманської фортеці не зміг, і через кілька днів козаки мусили відійти. У 1595 році козацький загін знову оволодів містом, проте й на цей раз старовинна фортеця залишалася в руках турків. У другій половині XVIII століття Росія почала боротьбу за визволення північного узбережжя Чорного моря. Незабаром після славетної перемоги при Кагулі бригадир Й. А. Ігельстрем 28 вересня 1770 року підійшов до Акермана і примусив турецький гарнізон капітулювати. Однак за умовами миру 1774 року місто знову відійшло до Туреччини. Під час війни 1787—1791 pp. турецькі війська були деморалізовані новими успіхами російської армії. Після появи під стінами Акермана загону донських козаків на чолі з майбутнім героєм Вітчизняної війни 1812 року М. І. Платовим та підходу основних сил під командуванням Г. І. Потьомкіна 28 вересня 1789 року турки капітулювали вдруге. За договором 1791 року місто знову відійшло до турецьких володінь.
На початку війни з Туреччиною 1806-1812 рр. до Акермана наблизився корпус А. Е. Рішельє. Турецький гарнізон 1 грудня 1806 року капітулював і стародавній Білгород відійшов
до Росії.
Довготривале панування Туреччини призвело до того, що в Акермані в 1808 році залишилося тільки 476 будинків, у яких мешкало 1,7 тис. жителів.
Після визволення на родючі північно-східні придунайські землі прибували, тікаючи від кріпацтва і рекрутчини, селяни українських і навіть далеких російських сіл. М. І Кутузов у 1812 році підкреслював, що серед акерманців було дуже багато втікачів, які записувалися під вигаданими прізвищами до «міських обивателів». Становище таких втікачів добре змалював І. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря». У 1816 році тут уже налічувалося 592 будинки і 4112 мешканців. Здебільшого це були збіглі кріпаки
Проте визволені землі потрапили до рук панівних класів. Царизм щедро роздавав їх чиновникам, офіцерам та іноземним колоністам.
Незважаючи на те, що Акерман був невеликим периферійним містом, він залучався до сфери тих подій, що відбувалися в суспільному і громадському житті Росії. На початку 20-х років XIX століття тут розпочала свою антикріпосницьку діяльність група майбутніх декабристів, зокрема В. Ф. Раєвський і М. Ф. Орлов. Вони підтримували зв’язок з таємною організацією грецьких патріотів — гетерією. Ватажок гетерії А. Іпсіланті восени 1820 року навіть відвідав Акерман, де зустрічався з місцевими патріотами і прогресивними російськими офіцерами. 14—16 грудня 1821 року тут проїздом з Кишинева до Ізмаїла зупинявся О. С. Пушкін. Влітку 1825 року в Акермані перебував великий польський поет Адам Міцкевич. Він, як і Пушкін, був засланий царським урядом на південь Російської імперії.
У першій половині XIX століття Акерман, що став з 1818 року повітовим містом, набуває все більшого значення в економічному, адміністративному і культурному житті Росії. В 1826 році тут було близько 10 тис. жителів. Напередодні скасування кріпацтва Акерман вважався одним з найрозвиненіших міст Бессарабської губернії. В 1860 році з 1,5 тис. будинків 558 були кам’яні. Всього в місті на той час разом з передмістям Папушоєм (тепер частина Білгорода-Дністровського) налічувалося 25 393 мешканці, переважно українці і росіяни; крім них тут проживали молдавани, вірмени, греки, болгари, євреї та іноземні колоністи — німці і французи .
Розвивалися ремесло й торгівля. Тут було 486 ремісників (муляри, теслярі, шевці, бондарі, булочники, гончарі та інші), які здебільшого виготовляли товари для місцевого ринку. Розвиток виноградарства та рибальства на околицях міста і судноплавство по Дністру сприяли перетворенню Акермана на один з важливих центрів внутрішньої і навіть зовнішньої торгівлі. Тут було понад 200 крамниць. Щороку в місті відбувався ярмарок, на якому
в окремі роки продавалося різних товарів на 10-20 тис. карбованців.
У зв'язку з розвитком міста в Акермані щороку зосереджувалося багато сезонних робітників, які наймалися на роботу в порту, в ремісників або на виноградниках. В праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін, говорячи про утворення робітничих ринків на півдні і південному сході царської Росії підкреслював, що в Бессарабській губернії ним стало місто Акерман.
У культурному відношенні Акерман в умовах царської дійсності залишався відсталим містом. У 1860 році тут діяли лише повітове училище з 53 учнями і 13 початкових шкіл, в яких навчалося 250 учнів, тоді як «питейних закладів» було 144.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо
- Старокозаче