Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білгород-Дністровський

Сторінка 8 з 11
Влітку 1941 року мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини. Акерман одним з перших зазнав бомбардувань ворожої авіації. Гітлерівці бомбардували житла, порт,
промислові підприємства. Розпочалася евакуація в тил країни заводського обладнання, машин, суден, худоби. Евакуювалися й жителі.
25 липня 1941 року Акерман окупували німецько-фашистські війська. Вони розстрілювали мирних жителів, багатьох вивозили в канцтабори. Лише 28 липня 1941 року біля стін педучилища було розстріляно 50 чол. Багатьох жителів фашистські варвари розстрілювали в кам’яному кар’єрі, на території акерманської фортеці. Від їхніх рук загинули робітниця рибозаводу М. Донченко, столяр П. Сумневич, фельдшер Н. Пономарьов та багато інших. За роки окупації фашисти закатували або розстріляли близько
3 тис. чол. Понад 10 тис. було насильно вивезено до Німеччини.
Незважаючи на жорстокий терор, радянські люди не корились окупантам. У місті була організована підпільна молодіжна група, яка потай слухала радіо передачі з Москви, розповідала народу правду про події на фронтах, про бойові успіхи партизанів. Фашисти натрапили на слід і 23 молодих патріотів заарештували. Найбільш активних членів групи - М. Жеку, Ф. Чаїрського, В. Богуцького засу­дили до розстрілу. Проте завдяки швидкому наступу Червоної Армії в'язні були звільнені і влилися до її лав.
У серпні 1944 року війська генерал-лейтенанта Шлєміна, полковника Нікітіна, полковника Власова, підполковника Смирнова, артилеристи генерал-майора артиле­рії Єрмаченкова, моряки контр-адмірала Горшкова та інші частини почали наступ за визволення Акермана. Для форсування лиману була створена оперативна група під командуванням генерал-майора Бахтіна. 22 серпня радянські війська штур­мом оволоділи містом. З великою радістю трудящі зустрічали своїх визволителів.
Указом Президії Верховної Ради CРСР від 9 серпня 1945 року місту повернуто його історичну назву — Білгород, і його стали називати Білгород-Дністровський на відміну від однойменного міста в Курській області.
Після визволення міста тру­дящим довелося докласти багато зусиль для відродження його еко­номічного і культурного життя. Окупанти спалили 17 підпри­ємств, а решту зруйнували. Вони знищили 170 км залізничної ко­лії, мости, нагони й паровози, ви­везли обладнання порту. Тільки комунальному господарству на­несено збитків на суму понад 100 млн. крб. Було зруйновано 1230 будинків, знищено 60 магазинів, 7 оптових баз, спалено 6 шкіл, кілька медичних установ і т. ін. Втрати, заподіяні фашистами гос­подарству міста, становили 185,7 млн. карбованців.
23 серпня 1944 року виконком міської Ради депутатів трудящих, головою якого обрали М. Сергєєва, прийняв рішення про впро­вадження в життя радянських за­конів. Одночасно вживалися необ­хідні заходи для подання допо­моги Червоній Армії з тим, щоб вона якомога швидше розгромила фашистських загарбників. Тру­дящі Білгорода-Дністровського, Старокозацького і Саратського районів за короткий час зібрали 8,8 млн. крб. на будівництво тан­кової колони «Ізмаїлець». Успішно проходило збирання коштів на побудову танкової колони ім. Білгорода-Дністровського. Колективи рибоконсерв­ного та лікеро-горілчаного заводів внесли відразу свій місячний заробіток — 30 тис. крб. До 26 грудня 1944 року трудящі міста зібрали у фонд оборони 750 тис. карбо­ванців.
Завдяки самовідданій праці жителів міста, підприємства, що були менш зру­йнованими, вступали в дію через кілька днів. На 5-й день почав працювати рибо­завод, відновили роботу міський зв'язок, електростанція. У вересні 1944 року по залізниці пройшов перший поїзд, а на кінець року паровозне депо випустило з ремонту 68 паровозів. На    осінь було відремонтовано 325 будинків, працювало 35 державних і кооперативних підприємств, установлено 3 міські і одну залізничну водокачки. За 1944 рік відбудовано 7 магазинів, 4 їдальні, почали працювати культурно-освітні заклади. Силами учителів, учнів    і    їх     батьків    було відремонтовано 11 шкіл, що дало змогу сісти    за парти першого    вересня    1180     учням.
Авангардну роль у відбудові народного господарства відігравали партійні орга­нізації, яким допомагали комсомольці. На 1 березня 1940 року в місті налічувалось 314 комуністів і 738 комсомольців. Вони були в перших лавах на відбудові зруйно­ваних та на будівництві нових підприємств. Комуністи очолювали змагання за пере­виконання виробничих завдань. Уже в першому півріччі 1946 року консервний за­вод дав продукції в 7 разів більше, ніж за весь 1945 рік, а маслозавод — в 3 рази. На кінець четвертої п’ятирічки промисловість міста була повністю відбудована і про­довжувала успішно розвиватись.
Розширювалася мережа культурно-освітніх і медичних установ. У 1951 — 1952 pp. тут діяли спеціальні середні учбові заклади. В місті працювало 6 стаціонар­них медичних установ на 260 ліжок, 5 фельдшерських пунктів, станції — проти­епідемічна, швидкої допомоги та інші.


Сучасна карта - Білгород-Дністровський