Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З великою радістю зустріли трудящі міста перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року при Акерманській Раді утворюється
військово-революційний комітет на чолі з Карджаном, який приступив до проведення в життя рішень II Всеросійського з’їзду Рад.
Коли нависла загроза окупації з боку боярської Румунії, виконком Акерман- ської Ради робітничих і солдатських депутатів на початку лютого 1918 року ухвалив резолюцію, в якій закликав виступити проти загарбників. Революційні організації звернулися до мешканців міста з закликом вступати до Червоної гвардії, щоб захистити Батьківщину. 6 лютого 1918 року в газеті «Одесский листок» було надруковано розпорядження військового комісара Акерманського військово-революційного комітету С. Ф. Акімова: «Всім, хто одержав зброю, записатися в загони оборони у виконкомі!». 10 лютого 1918 року опубліковано резолюцію Ради «Центрофлота» та суднових берегових комітетів про збройний опір румунській буржуазії.
Сотні трудящих Акермана стали червоногвардійцями. У місті й тепер живе дехто з них. Це С. Ф. Козлов, О. Ф. Овсієнко та інші. Командиром полку 1-го соціалістичного червоногвардійського загону був В. П. Питомель (загинув в бою з білополяками в 1919 році). Командиром 1- го батальйону став К. А. Орловський. В боротьбі проти ворогів в роки громадянської війни брали активну участь член партії з 1904 року лікар Л. Х. Попов і З. Акерман (пізніше командував 1-м Саратовським кавалерійським полком).
Бої проти румуно-боярських військ проходили на заході міста. Сили були нерівні. 9 березня 1918 року Бессарабія, в т. ч. й Акерман, була загарбана. Більш як двадцятирічна окупація тяжко позначилася на розвиткові міста. Ради були ліквідовані, конфіскована поміщицька земля повернута колишнім власникам. Повернення землі поміщикам призвело до того, що більше ніж 2 тис. жителів були приречені на голодну смерть. Уся влада на місцях перейшла до рук окупаційних військ, жандармів, поліцаїв і чиновників, які своєю жорстокістю і самодурством намагалися перевершити навіть колишню турецьку адміністрацію. Залізничникам загарбники зменшили заробітну плату на 35 проц. На селян і робітників наклали великі податки. Здійснювалася примусова румунізація населення, звільнялися з роботи всі вчителі, які не знали румунської мови або не бажали прийняти румунського підданства. Місто стали називати Четатя-Албе.
В 1919 році проти примусової румунізації виступили службовці поштового відділення, відмовляючись від роботи. Вчителі міста не присягли королівському урядові.
Виявляючи класову солідарність, Акерманський повітовий комітет більшовиків закликав робітників спільно з селянами боротися проти окупантів Під впливом комуністів трудящі згуртовано виступали проти грабування населення, перешкоджали вивезенню награбованого зерна в Румунію. Ще в середині липня 1918 року приїхав з Одеси М. Михайлов для організації підтримки страйку залізничників. Утворилася ініціативна більшовицька група в складі Михайлова, Магдича, Андріївської (Сасової), яка і організувала страйковий рух місцевих залізничників. Створено підпільний військово-революційний комітет, до якого ввійшли Сасов (голова), Філіпенко, Чорнобров, Задорожний, Андрієвська. Було визначено головні завдання підпільних груп по роботі серед залізничників, селян, обрано партком у складі Магдича, Бублія, Андрієвської, Левиної, Мейдмана.
Окупанти розкрили організацію і розгромили її. Ряд комуністів і співчуваючих заарештували. Загарбники розпочали судовий процес проти 108 бессарабських більшовиків. Багато з них було засуджено до страти або до різних строків ув’язнення.
Революційний рух налякав окупантів. В повіті і місті оголосили стан облоги. Проте підпільна боротьба за возз’єднання з молодою Радянською республікою і за відновлення Радянської влади не припинялася. Навесні 1921 року тут знову була створена комуністична організація в складі 17 чол., яка готувала повстання проти окупантів. У серпні всю групу заарештували. Тільки її керівникові А. Талмазану (Віхрєву) пощастило уникнути арешту і перебратися до Радянського Союзу.
У 1921 році для продовження революційної боротьби була створена «Південна бойова організація Бесарабії», яка налічувала кілька бойових груп. Очолював її І. Платов. Акерманська група під керівництвом Соктиса підірвала міст, нападала на жандармські пости, на сигуранцу. 5 вересня 1921 року 23 учасники групи були заарештовані. Серед них М. Котляренко, М. Максименко, керівник організації А. Талмазан. Соктису та іншим товаришам вдалося перебратися через лиман на радянську землю.
Під керівництвом Акерманського підпільного повітового комітету та його секретаря П. Алісова (Городецького) революціонери розповсюджували
Білгород-Дністровський
Сторінка 6 з 11
Трудящі Акермана разом з революційно настроєними солдатами заарештували пристава, обеззброїли поліцію, городових, замінили посадових осіб старої влади. На будівництві залізниці явочним порядком ввели 8-годнннпй робочий день. Залізничники зняли бюст Олександра II.З великою радістю зустріли трудящі міста перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року при Акерманській Раді утворюється
Коли нависла загроза окупації з боку боярської Румунії, виконком Акерман- ської Ради робітничих і солдатських депутатів на початку лютого 1918 року ухвалив резолюцію, в якій закликав виступити проти загарбників. Революційні організації звернулися до мешканців міста з закликом вступати до Червоної гвардії, щоб захистити Батьківщину. 6 лютого 1918 року в газеті «Одесский листок» було надруковано розпорядження військового комісара Акерманського військово-революційного комітету С. Ф. Акімова: «Всім, хто одержав зброю, записатися в загони оборони у виконкомі!». 10 лютого 1918 року опубліковано резолюцію Ради «Центрофлота» та суднових берегових комітетів про збройний опір румунській буржуазії.
Сотні трудящих Акермана стали червоногвардійцями. У місті й тепер живе дехто з них. Це С. Ф. Козлов, О. Ф. Овсієнко та інші. Командиром полку 1-го соціалістичного червоногвардійського загону був В. П. Питомель (загинув в бою з білополяками в 1919 році). Командиром 1- го батальйону став К. А. Орловський. В боротьбі проти ворогів в роки громадянської війни брали активну участь член партії з 1904 року лікар Л. Х. Попов і З. Акерман (пізніше командував 1-м Саратовським кавалерійським полком).
Бої проти румуно-боярських військ проходили на заході міста. Сили були нерівні. 9 березня 1918 року Бессарабія, в т. ч. й Акерман, була загарбана. Більш як двадцятирічна окупація тяжко позначилася на розвиткові міста. Ради були ліквідовані, конфіскована поміщицька земля повернута колишнім власникам. Повернення землі поміщикам призвело до того, що більше ніж 2 тис. жителів були приречені на голодну смерть. Уся влада на місцях перейшла до рук окупаційних військ, жандармів, поліцаїв і чиновників, які своєю жорстокістю і самодурством намагалися перевершити навіть колишню турецьку адміністрацію. Залізничникам загарбники зменшили заробітну плату на 35 проц. На селян і робітників наклали великі податки. Здійснювалася примусова румунізація населення, звільнялися з роботи всі вчителі, які не знали румунської мови або не бажали прийняти румунського підданства. Місто стали називати Четатя-Албе.
В 1919 році проти примусової румунізації виступили службовці поштового відділення, відмовляючись від роботи. Вчителі міста не присягли королівському урядові.
Виявляючи класову солідарність, Акерманський повітовий комітет більшовиків закликав робітників спільно з селянами боротися проти окупантів Під впливом комуністів трудящі згуртовано виступали проти грабування населення, перешкоджали вивезенню награбованого зерна в Румунію. Ще в середині липня 1918 року приїхав з Одеси М. Михайлов для організації підтримки страйку залізничників. Утворилася ініціативна більшовицька група в складі Михайлова, Магдича, Андріївської (Сасової), яка і організувала страйковий рух місцевих залізничників. Створено підпільний військово-революційний комітет, до якого ввійшли Сасов (голова), Філіпенко, Чорнобров, Задорожний, Андрієвська. Було визначено головні завдання підпільних груп по роботі серед залізничників, селян, обрано партком у складі Магдича, Бублія, Андрієвської, Левиної, Мейдмана.
Окупанти розкрили організацію і розгромили її. Ряд комуністів і співчуваючих заарештували. Загарбники розпочали судовий процес проти 108 бессарабських більшовиків. Багато з них було засуджено до страти або до різних строків ув’язнення.
Революційний рух налякав окупантів. В повіті і місті оголосили стан облоги. Проте підпільна боротьба за возз’єднання з молодою Радянською республікою і за відновлення Радянської влади не припинялася. Навесні 1921 року тут знову була створена комуністична організація в складі 17 чол., яка готувала повстання проти окупантів. У серпні всю групу заарештували. Тільки її керівникові А. Талмазану (Віхрєву) пощастило уникнути арешту і перебратися до Радянського Союзу.
У 1921 році для продовження революційної боротьби була створена «Південна бойова організація Бесарабії», яка налічувала кілька бойових груп. Очолював її І. Платов. Акерманська група під керівництвом Соктиса підірвала міст, нападала на жандармські пости, на сигуранцу. 5 вересня 1921 року 23 учасники групи були заарештовані. Серед них М. Котляренко, М. Максименко, керівник організації А. Талмазан. Соктису та іншим товаришам вдалося перебратися через лиман на радянську землю.
Під керівництвом Акерманського підпільного повітового комітету та його секретаря П. Алісова (Городецького) революціонери розповсюджували
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо
- Старокозаче