Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Село виникло десь наприкінці XVIII - на початку XIX століття. Його власником був відставний полковник Ромоданівсько-Лодиженського полку Курис, що багато років служив під командуванням О. В. Суворова. Як і інші поміщики, Курис використовував у своїй економії працю селян-переселенців, головним чином українців та молдаван, яких він закріпачував. У 40-х роках XIX століття ці землі придбав Мардар. Тоді село і почало називатись Мардарівкою. Новий землевласник намагався підвищити прибутковість свого господарства шляхом застосування машин. Але головним джерелом збільшення виробництва зерна залишалась посилена експлуатація кріпосних селян. За жалюгідні наділи в 2—3 десятини, якими користувалися кріпаки, вони мали відробляти панщину по 3—4, а під час жнив і 5 днів на тиждень.
Після скасування кріпацтва в руках поміщиків лишилася більшість орної землі (3148 десятин). Селяни одержали всього по 2—4 десятини на ревізьку душу. Це була злиденна норма, що не забезпечувала прожиткового мінімуму. Тому селяни змушені були працювати на поміщицькій землі на кабальних умовах — від копи або поденно. Поміщик широко використовував працю поденників, які фактично перетворювалися на наймитів з наділом. Залежно від виконуваної роботи, пори року, віку та статі наймит одержував від 22 до 70 коп. за фактично необмежений робочий день. Пересічно річний заробіток становив у чоловіка — 60 крб., у жінки - 55 і у підлітка — 30—35 карбованців.
Поміщик закабаляв селян і при здачі землі в оренду. Орендна плата досягала 10-13 крб. з десятини на рік. Мардарівці орендували землю також за половину врожаю. За користування випасами вони сплачували землевласникові 4 крб. від корови і 2 крб. від коня на рік.
Дальший розвиток села зв’язаний з тим, що в 60-х роках XIX століття уряд розпочав будівництво залізниці Одеса - Балта. У 1865 році недалеко від Мардарівки було споруджено залізничну станцію, яка одержала ту саму назву. Це сприяло пожвавленню економічного життя села. В 80-х роках тут створюються перші дрібні підприємства по переробці місцевої сировини - олійня і цегельний завод, де виготовлялась також і черепиця. На олійні було встановлено локомобіль у 8 кінських сил та 2 преси. Її продуктивність становила 150 пудів олії на добу. Тут працювало 3 кваліфіковані робітники. Пізніше збудовано великий цегляний млин. Місцеві пупці відкрили 3 крамниці бакалійних і промислових товарів. Одночасно вони торгували лісом, займалися лихварством. Майже всі селяни стали їх боржниками. Одним з найбагатших торговців і найжорстокіших експлуататорів був Цетнер. Він мав близько 500 десятин власної землі і ще орендував кілька сот десятин. Цей заповзятливий ділок займався виробництвом пшениці, цукрових буряків та відгодівлею худоби на продаж. Частину своєї землі на кабальних умовах він здавав в оренду селянам, які терпіли гострий земельний голод. У 90-х роках в Мардарівці налічувалося близько 40 селянських господарств, 19 з них зовсім не мали ріллі. 7 — ще й худоби, а 12 — робочої худоби. Це були справжні злидарі. Не зводили кінці з кінцями і 17 середняцьких господарств, які мали по 5—8 десятин землі, 1—2 голови робочої худоби. Тільки в куркульських господарствах було по 20—50 десятин землі. Користуючись працею наймитів, куркулі виробляли хліб на продаж.
Наприкінці XIX століття Мардарівка стає значним торговельним центром. У 1899 році через станцію було відправлено майже 1,5 мли. пудів хліба, переважно пшениці. З метою розвитку хлібної торгівлі в 1903—1905 рр. споруджується шосейна дорога до містечка Валегоцулово (нині Долинське). В зв’язку з будівництвом залізниці та виникненням дрібних підприємств зросла кількість робітників на селі. Це в основному були розорені селяни, колишні батраки. Вони так само, як і хлібороби, зазнавали жорстокої експлуатації. Робочий день тривав по 10—12 годин, а одержували трударі всього 50—60 коп. Злидні, хвороби, неписьменність були долею робітників і селян. Люди страждали від темряви і безправ'я. В їх середовищі зростав протест проти існуючого суспільного ладу.
Мардарівка
Сторінка 1 з 8
Мардарівка - село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані населені пункти Перешори, Плоске, Топик; станція Одесько-Кишинівської залізниці. Розташована за 46 км від районного центру і зв’язана а ним автобусним сполученням. Населення - 1,9 тис. чоловік. Після скасування кріпацтва в руках поміщиків лишилася більшість орної землі (3148 десятин). Селяни одержали всього по 2—4 десятини на ревізьку душу. Це була злиденна норма, що не забезпечувала прожиткового мінімуму. Тому селяни змушені були працювати на поміщицькій землі на кабальних умовах — від копи або поденно. Поміщик широко використовував працю поденників, які фактично перетворювалися на наймитів з наділом. Залежно від виконуваної роботи, пори року, віку та статі наймит одержував від 22 до 70 коп. за фактично необмежений робочий день. Пересічно річний заробіток становив у чоловіка — 60 крб., у жінки - 55 і у підлітка — 30—35 карбованців.
Поміщик закабаляв селян і при здачі землі в оренду. Орендна плата досягала 10-13 крб. з десятини на рік. Мардарівці орендували землю також за половину врожаю. За користування випасами вони сплачували землевласникові 4 крб. від корови і 2 крб. від коня на рік.
Дальший розвиток села зв’язаний з тим, що в 60-х роках XIX століття уряд розпочав будівництво залізниці Одеса - Балта. У 1865 році недалеко від Мардарівки було споруджено залізничну станцію, яка одержала ту саму назву. Це сприяло пожвавленню економічного життя села. В 80-х роках тут створюються перші дрібні підприємства по переробці місцевої сировини - олійня і цегельний завод, де виготовлялась також і черепиця. На олійні було встановлено локомобіль у 8 кінських сил та 2 преси. Її продуктивність становила 150 пудів олії на добу. Тут працювало 3 кваліфіковані робітники. Пізніше збудовано великий цегляний млин. Місцеві пупці відкрили 3 крамниці бакалійних і промислових товарів. Одночасно вони торгували лісом, займалися лихварством. Майже всі селяни стали їх боржниками. Одним з найбагатших торговців і найжорстокіших експлуататорів був Цетнер. Він мав близько 500 десятин власної землі і ще орендував кілька сот десятин. Цей заповзятливий ділок займався виробництвом пшениці, цукрових буряків та відгодівлею худоби на продаж. Частину своєї землі на кабальних умовах він здавав в оренду селянам, які терпіли гострий земельний голод. У 90-х роках в Мардарівці налічувалося близько 40 селянських господарств, 19 з них зовсім не мали ріллі. 7 — ще й худоби, а 12 — робочої худоби. Це були справжні злидарі. Не зводили кінці з кінцями і 17 середняцьких господарств, які мали по 5—8 десятин землі, 1—2 голови робочої худоби. Тільки в куркульських господарствах було по 20—50 десятин землі. Користуючись працею наймитів, куркулі виробляли хліб на продаж.
Наприкінці XIX століття Мардарівка стає значним торговельним центром. У 1899 році через станцію було відправлено майже 1,5 мли. пудів хліба, переважно пшениці. З метою розвитку хлібної торгівлі в 1903—1905 рр. споруджується шосейна дорога до містечка Валегоцулово (нині Долинське). В зв’язку з будівництвом залізниці та виникненням дрібних підприємств зросла кількість робітників на селі. Це в основному були розорені селяни, колишні батраки. Вони так само, як і хлібороби, зазнавали жорстокої експлуатації. Робочий день тривав по 10—12 годин, а одержували трударі всього 50—60 коп. Злидні, хвороби, неписьменність були долею робітників і селян. Люди страждали від темряви і безправ'я. В їх середовищі зростав протест проти існуючого суспільного ладу.
Дивиться також інші населені пункти цього району: