Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, на якій розташоване місто, була заселена з давніх часів. В околи
цях Ананьєва і села Боярки знайдено римські монети II століття нашої ери.
На початку XVIII століття на землі між Бугом і Дністром, що перебували тоді під владою Криму і Туреччини, переселялися біглі селяни з України, Росії, Молдавії та запорізька голота («сіромахи»). Наприкінці 50-х років XVIII століття в цьому краю вже існувало чимало поселень, відомих під назвою «ханські слободи». В їх числі була і Анані. За переказами, ця назва походить від імені першого поселенця запорізького козака Ананя. В історичних документах слобода вперше згадується у 1767 році в донесенні полковника А. Кайнаша. За Ясським мирним договором 1791 року цю територію приєднано до Російської імперії. У наступному році слободу Анані передано у казенне відомство. Її жителі брали активну участь у боротьбі народів країни проти іноземних загарбників. У період Вітчизняної війни 1812 року ананьївці збирали кошти для спорядження загонів народного ополчення, які разом з регулярною армією боронили Росію від наполеонівської армії. Всього було передано 1,1 тис. крб. грішми, 180 четвертей хліба та 27 волів.
1834 року слобода Анані стала повітовим містом Херсонської губернії - Ананьєвом. Через десять років тут налічувалось 609 дворів з населенням 2770 чоловік. У місті проживали переважно державні селяни і міщани. Але були и кріпаки (близько 600 чоловік). Важко жилося хліборобам. Землі вони мали обмаль, бо Ананьїв з усіх боків оточували поміщицькі володіння. У 1834 році державні селяни (2074 чоловіка) мали 2429 десятин, тобто 1,17 десятини на душу. З кожним роком збільшувались недоїмки з їх господарств і в середині XIX століття досягли 50 тис.крб. Втративши надію стягнути з бідноти борги, урядовці перевели селян у міщани, а їх землі передали міській управі.
Ще гіршою була доля поміщицьких селян. 3—4 дні на тиждень кріпаки працювали на поміщика, отже на сноє господарство часу лишалося дуже мало. В середньому па 1 душу чоловічої статі припадало 3,25 десятини. Знаряддя праці були примітивними, грунт оброблявся погано. Нe вистачало робочої худоби, добрив. Тому майже кожного другого року господарства кріпаків терпіли від неврожаїв.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. В руках поміщиків залишилося 89,4 проц. всіх земель, а колишні кріпаки через високі викупні платежі (34 крб. за десятину) змогли придбати лише 167 десятин. У 27,4 проц. селянських дворів взагалі не було земельних наділів, а у 40 проц.— тяглової сили і продуктивної худоби. Не маючи землі, селяни мусили орендувати її в міській управі на кабальних умовах — по 11 — 12 крб. за десятину. Орендна плата була найвищою в губернії. Такі великі гроші могли заплатити тільки куркулі, частина середняків, а біднякам лишалося одне — йти на ринки сільськогосподарських робітників в Голту, Бірзулу, Березівку. В другій половині XIX століття Ананьїв теж стає одним з таких ринків. Сюди приїздили поміщики не тільки з Ананьївського, але й з інших повітів, бо робочі руки тут були найдешевші. Якщо в Херсонській губернії в 70—80-х роках середня заробітна плата сільськогосподарського робітника за день становила 57 коп., то в Ананьївському повіті — 21,6 коп. Особливо важко було знайти роботу взимку. Візникуванням — основним видом зимових заробітків — бідняки займатися не могли через відсутність коней і волів. Декому щастило влаштуватися в економіях, на кам'яних кар’єрах. Частина селян працювала на дрібних промислових підприємствах.
Кількість підприємств швидко зростала. Якщо в 40-х роках XIX століття в Ананьєві були сукновальня, що виробляла 700 аршин сукна на рік (на 2,3 тис. крб.) і 3 винокурні (обсяг виробництва — 7,9 тис. крб.), то на кінець століття тут вже налічувалося близько 20 напівкустарних підприємств по переробці сільськогосподарської сировини. Серед них — свічково-салотоцний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових і шипучих вод, 2 маслоробні, 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика, 2 парові і 1 кінний млини. Ці підприємства випускали продукції на 16 тис. крб. на рік. Тут було зайнято 23 постійні робітники, а сезонних — значно більше. Зростає прошарок кваліфікованих робітників — слюсарів, ковалів. Власники підприємств запрошували на роботу інженерів і техніків.
Ананьїв
Сторінка 1 з 16
Ананьїв — місто, центр однойменного району. Відстань до залізничної станції Жеребкове 15 км, від Одеси, з якою він зв’язаний автобусним і авіаційним сполученням,— 170 км. Населення — 18,9 тис. чоловік. Територія, на якій розташоване місто, була заселена з давніх часів. В околи
На початку XVIII століття на землі між Бугом і Дністром, що перебували тоді під владою Криму і Туреччини, переселялися біглі селяни з України, Росії, Молдавії та запорізька голота («сіромахи»). Наприкінці 50-х років XVIII століття в цьому краю вже існувало чимало поселень, відомих під назвою «ханські слободи». В їх числі була і Анані. За переказами, ця назва походить від імені першого поселенця запорізького козака Ананя. В історичних документах слобода вперше згадується у 1767 році в донесенні полковника А. Кайнаша. За Ясським мирним договором 1791 року цю територію приєднано до Російської імперії. У наступному році слободу Анані передано у казенне відомство. Її жителі брали активну участь у боротьбі народів країни проти іноземних загарбників. У період Вітчизняної війни 1812 року ананьївці збирали кошти для спорядження загонів народного ополчення, які разом з регулярною армією боронили Росію від наполеонівської армії. Всього було передано 1,1 тис. крб. грішми, 180 четвертей хліба та 27 волів.
1834 року слобода Анані стала повітовим містом Херсонської губернії - Ананьєвом. Через десять років тут налічувалось 609 дворів з населенням 2770 чоловік. У місті проживали переважно державні селяни і міщани. Але були и кріпаки (близько 600 чоловік). Важко жилося хліборобам. Землі вони мали обмаль, бо Ананьїв з усіх боків оточували поміщицькі володіння. У 1834 році державні селяни (2074 чоловіка) мали 2429 десятин, тобто 1,17 десятини на душу. З кожним роком збільшувались недоїмки з їх господарств і в середині XIX століття досягли 50 тис.крб. Втративши надію стягнути з бідноти борги, урядовці перевели селян у міщани, а їх землі передали міській управі.
Ще гіршою була доля поміщицьких селян. 3—4 дні на тиждень кріпаки працювали на поміщика, отже на сноє господарство часу лишалося дуже мало. В середньому па 1 душу чоловічої статі припадало 3,25 десятини. Знаряддя праці були примітивними, грунт оброблявся погано. Нe вистачало робочої худоби, добрив. Тому майже кожного другого року господарства кріпаків терпіли від неврожаїв.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. В руках поміщиків залишилося 89,4 проц. всіх земель, а колишні кріпаки через високі викупні платежі (34 крб. за десятину) змогли придбати лише 167 десятин. У 27,4 проц. селянських дворів взагалі не було земельних наділів, а у 40 проц.— тяглової сили і продуктивної худоби. Не маючи землі, селяни мусили орендувати її в міській управі на кабальних умовах — по 11 — 12 крб. за десятину. Орендна плата була найвищою в губернії. Такі великі гроші могли заплатити тільки куркулі, частина середняків, а біднякам лишалося одне — йти на ринки сільськогосподарських робітників в Голту, Бірзулу, Березівку. В другій половині XIX століття Ананьїв теж стає одним з таких ринків. Сюди приїздили поміщики не тільки з Ананьївського, але й з інших повітів, бо робочі руки тут були найдешевші. Якщо в Херсонській губернії в 70—80-х роках середня заробітна плата сільськогосподарського робітника за день становила 57 коп., то в Ананьївському повіті — 21,6 коп. Особливо важко було знайти роботу взимку. Візникуванням — основним видом зимових заробітків — бідняки займатися не могли через відсутність коней і волів. Декому щастило влаштуватися в економіях, на кам'яних кар’єрах. Частина селян працювала на дрібних промислових підприємствах.
Кількість підприємств швидко зростала. Якщо в 40-х роках XIX століття в Ананьєві були сукновальня, що виробляла 700 аршин сукна на рік (на 2,3 тис. крб.) і 3 винокурні (обсяг виробництва — 7,9 тис. крб.), то на кінець століття тут вже налічувалося близько 20 напівкустарних підприємств по переробці сільськогосподарської сировини. Серед них — свічково-салотоцний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових і шипучих вод, 2 маслоробні, 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика, 2 парові і 1 кінний млини. Ці підприємства випускали продукції на 16 тис. крб. на рік. Тут було зайнято 23 постійні робітники, а сезонних — значно більше. Зростає прошарок кваліфікованих робітників — слюсарів, ковалів. Власники підприємств запрошували на роботу інженерів і техніків.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шимкове
- Точилове
- Новоолександрівка
- Новогеоргіївка
- Коханівка
- Жеребкове
- Гандрабури
- Мардарівка
- Долинське
- Ананьївський район