Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На околиці селища в розкопаному кургані знайдено поховання часів трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н. е.).Виявлені поселення епохи бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та черняхівської культури (ІІ-V століття н. е.).
Засновано Сарату в 1822 році на місці колишнього татарського поселення Гура-Курудер. Першими поселенцями були колоністи – 60 сімей з Вюртемберга й Баварії. Кожна з них одержала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того, колоністам видавалося 50 тис. крб. для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків та рекрутської повинності.
Одержавши такі пільги, колоністи широко використовували найману працю. В їхніх господарствах здебільшого працювали українці й росіяни, що тікали від кріпацького гніту на малозаселені землі цього краю. Проте тут їх чекала невтішна доля. Щоб не вмерти з голоду, вони змушені були йти в найми до колоністів, які використовували їх на тяжких роботах. За рахунок експлуатації цієї категорії селянства колоністи швидко багатіли. В 1827 році тут проживало 100 сімей, що мешкали в 77 кам’яних будинках. Колоністам належали 100 виноградних плантацій і садів, 170 коней, 1144 голови великої рогатої худоби і 38 овець.
Розвиток вільного фермерського землеробства неминуче призводив до класового розшарування. Вже в першій третині ХІХ століття з’явився значний прошарок бідноти і серед самих колоністів. У 1836 році з 572 родин, що жили тоді в Сараті, 72 не мали свого господарства і працювали в наймах або займались дрібним ремеслом. На 1853 рік кількість безземельних перевищувала 20 проц. господарств.
Буржуазна реформа 1861 року хоч і не поширювалася на землеволодіння колоністів, проте з розширенням загальноросійського ринку вона сприяла ще інтенсивнішому розвиткові їх господарств. Розбагатілі колоністи Сарати почали спеціалізуватися на вирощуванні озимої пшениці, що користувалася великим попитом на зарубіжному ринку, розводили худобу, фруктові сади, культивували кращі сорти винограду. Господарства їхні були досить прибутковими, оскільки вони застосовували найновішу сільськогосподарську техніку: т. зв. саксонський плуг, 36-зубові металеві борони, культиватори, молотарки та інші знаряддя й машини. Більшу частину вироблюваної продукції багаті колоністи продавали на базарах і торгах Сарати, Акермана, Тарутиного, Тузлів, Татарбунари. В той же час майже половина родин ледве зводила кінці з кінцями. В маловрожайні або неврожайні роки вони голодували. Так, у 1882 неврожайному році з 200 саратських сімей 96 змушені були звернутися за матеріальною допомогою до Акерманської повітової управи. В наступному році 58 родин знову не мали чим засіяти ниву, оскільки весь урожай довелося віддати управі за позички.
У другій половині ХІХ століття Сарата набирає рис невеликого буржуазного містечка, де було кілька приватних підприємств, багато крамниць, поштова станція і два училища. Збільшується кількість населення. Якщо на початку 70-х років тут налічувалося 943 жителі, то наприкінці ХІХ століття їх кількість зросла до 2,5 тис. У 1874 році один з багатих колоністів побудував паровий млин, що протягом року переробляв зерна на 20 тис. крб. УУУ 1886 році введено в дію механічний завод, де працювало 140 робітників. Тут вироблялися жниварки, лобогрійки, сінокосарки, кукурудзяні молотарки, виноградні преси. Хоч завод і входив до семи найбільших підприємств Бессарабської губернії, все ж він залишався тут підприємством, де переважала ручна праця. За рівнем технології виробництва до нього були чавуноливарний завод і фарбувальні майстерні, на яких за мізерну плату працювали безземельні селяни Сарати і навколишніх сіл.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття посилювався процес розорення селянських господарств. В той же час зміцнювалися позиції заможної верхівки. Особливо це стало помітним після столипінської земельної реформи. Користуючись підтримкою царського уряду, куркулі скупили або взяли в оренду велику кількість землі. Внаслідок цього найбагатші куркульські господарства використовували по 100-150 десятин землі. На
Сарата
Сторінка 1 з 8
Сарата - селище міського типу, центр однойменного району, залізнична станція. Розташована на правому березі річки Сарати, що впадає в озеро Сасик. Відстань до обласного центру – 141 км, до Ізмаїла – 134 км. Населення 5,4 тис. чоловік. Засновано Сарату в 1822 році на місці колишнього татарського поселення Гура-Курудер. Першими поселенцями були колоністи – 60 сімей з Вюртемберга й Баварії. Кожна з них одержала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того, колоністам видавалося 50 тис. крб. для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків та рекрутської повинності.
Одержавши такі пільги, колоністи широко використовували найману працю. В їхніх господарствах здебільшого працювали українці й росіяни, що тікали від кріпацького гніту на малозаселені землі цього краю. Проте тут їх чекала невтішна доля. Щоб не вмерти з голоду, вони змушені були йти в найми до колоністів, які використовували їх на тяжких роботах. За рахунок експлуатації цієї категорії селянства колоністи швидко багатіли. В 1827 році тут проживало 100 сімей, що мешкали в 77 кам’яних будинках. Колоністам належали 100 виноградних плантацій і садів, 170 коней, 1144 голови великої рогатої худоби і 38 овець.
Розвиток вільного фермерського землеробства неминуче призводив до класового розшарування. Вже в першій третині ХІХ століття з’явився значний прошарок бідноти і серед самих колоністів. У 1836 році з 572 родин, що жили тоді в Сараті, 72 не мали свого господарства і працювали в наймах або займались дрібним ремеслом. На 1853 рік кількість безземельних перевищувала 20 проц. господарств.
Буржуазна реформа 1861 року хоч і не поширювалася на землеволодіння колоністів, проте з розширенням загальноросійського ринку вона сприяла ще інтенсивнішому розвиткові їх господарств. Розбагатілі колоністи Сарати почали спеціалізуватися на вирощуванні озимої пшениці, що користувалася великим попитом на зарубіжному ринку, розводили худобу, фруктові сади, культивували кращі сорти винограду. Господарства їхні були досить прибутковими, оскільки вони застосовували найновішу сільськогосподарську техніку: т. зв. саксонський плуг, 36-зубові металеві борони, культиватори, молотарки та інші знаряддя й машини. Більшу частину вироблюваної продукції багаті колоністи продавали на базарах і торгах Сарати, Акермана, Тарутиного, Тузлів, Татарбунари. В той же час майже половина родин ледве зводила кінці з кінцями. В маловрожайні або неврожайні роки вони голодували. Так, у 1882 неврожайному році з 200 саратських сімей 96 змушені були звернутися за матеріальною допомогою до Акерманської повітової управи. В наступному році 58 родин знову не мали чим засіяти ниву, оскільки весь урожай довелося віддати управі за позички.
У другій половині ХІХ століття Сарата набирає рис невеликого буржуазного містечка, де було кілька приватних підприємств, багато крамниць, поштова станція і два училища. Збільшується кількість населення. Якщо на початку 70-х років тут налічувалося 943 жителі, то наприкінці ХІХ століття їх кількість зросла до 2,5 тис. У 1874 році один з багатих колоністів побудував паровий млин, що протягом року переробляв зерна на 20 тис. крб. УУУ 1886 році введено в дію механічний завод, де працювало 140 робітників. Тут вироблялися жниварки, лобогрійки, сінокосарки, кукурудзяні молотарки, виноградні преси. Хоч завод і входив до семи найбільших підприємств Бессарабської губернії, все ж він залишався тут підприємством, де переважала ручна праця. За рівнем технології виробництва до нього були чавуноливарний завод і фарбувальні майстерні, на яких за мізерну плату працювали безземельні селяни Сарати і навколишніх сіл.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття посилювався процес розорення селянських господарств. В той же час зміцнювалися позиції заможної верхівки. Особливо це стало помітним після столипінської земельної реформи. Користуючись підтримкою царського уряду, куркулі скупили або взяли в оренду велику кількість землі. Внаслідок цього найбагатші куркульські господарства використовували по 100-150 десятин землі. На
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Ярославка
- Фараонівка
- Успенівка
- Сергіївка
- Світлодолинське
- Ройлянка
- Новоселівка
- Надежда
- Михайлівка
- Крива Балка
- Колісне
- Зоря
- Забари
- Плахтіївка
- Миколаївка-Новоросійська