Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Жовтень

Сторінка 1 з 6
Жовтень (до 1927 року — Петровірівка) — село, центр сільської Ради, якій піт порядкова ні населені пункти Верба, Джуванівка, Костянтинів, Петрівське, Польове, Ревова. У 1904 році а Жовтнем об’єдналися невеличкі села і хутори Наділи, Лозоватівка, Івано-Боронівка, Ковалівка, Піщане, Шупікове. Село розташоване в долині річки Великого Куяльника. Відстань до Ширяєвого — 21 км, до залізничної станції Веселий Кут — 34 км. Населення — 4.1 тис. чоловік.
Петровірівка була заснована в 1814 році1 на колишній т. зв. Очаківській землі,  що за Ясським мирним договором 1791 року ввійшла до складу Росії. Через село проходив Чумацький (Шпаків) шлях, що з’єднував Одесу з Поділлям та Волинню. Це сприяло розвитку торгівлі і ремесла. У 1830 році Петровірівку було віднесено до розряду містечок Тираспольського повіту. У 1844 році в ній налічувалося 35 дворів і    100 жителів, серед яких переважали кріпаки поміщика Поплавського. Вони працювали на пана 3-4 дні, а в жнива — навіть 6 днів на тиждень.
Частину населення становили чиншовики. Це були юридично вільні поселенці, здебільшого ремісники, дрібні торговці, яким поміщик за певну плату (чинш) надавав ділянку для спорудження хати, а часто і саме житло. Так, за спорудження будинку поблизу базарної площі чиншовик мав сплачувати від 10 до 15 крб., далі від центру 6-9 крб., на околиці містечка 2-4 крб. сріблом на рік. Деякі орендували в поміщика землю за третину врожаю (третю копу). Крім того, вони мали сплачувати певну суму і виконувати на користь власника землі повинності. Отже, чинш фактично являв собою і оброк кріпака, і орендну плату вільного орендаря.
Після реформи 1861 року поміщик змушений був відпустити своїх кріпаків «на волю». За «Положенням», розмір наділу для цієї місцевості становив від 3 до 0,5 де-За «Положенням», розмір наділу для цієї місцевості становив від 3 до 6,5 десятини на ревізьку душу. Петровірівські селяни одержали по 4 десятини малопридатної землі в 3-4 полях. Поки вони були тимчасово зобов’язаними, їм доводилося виконувати тяжкі повинності — грошову (оброк) і відробіткову (панщину). Розмір грошового оброку за повний наділ дорівнював 9 крб. Панщину відбували чоловіки віком 18-55 років, а жінки 17—50 років. Перші мали відробляти па рік 40 днів, другі — 30. Важким тягарем на плечі селян лягли викупні платежі, що в 3 — 4 рази перевищували продажну ціну земельного наділу.
Поміщики лишили собі величезні масиви найкращої землі. Так, за земським описом 80-х років XIX століття Петровірівська дача (на її землях розташовувалось кілька населених пунктів) мала 19 680 десятин землі, з яких
17724 десятини  жали 5 великим (більш як 1000 десятин), 17 — середнім (від 100 до 1000) та дрібним власникам (менш як 100 десятин). Рештою землі - 1956 десятинами – користувалися селянські громади, що налічували 376 господарств, з яких 3 мали по 2 десятини, 90 – від 2 до 3 десятин. На одне господарство пересічно припадало по 5,2 десятини. Земельні ділянки не забезпечували багатьох селян хлібом навіть в разі доброго врожаю, і вони мусили орендувати землю і реманент у куркулів або брати у них позички хлібом і грішми на кабальних умовах. Орендна плата у Петровірівській економії з 1886 по 1905 рік зросла від 5 крб. 65 коп. до 12 крб. за десятину. Чимало членів селянських родин ходило на заробітки.
Петровірівка була ринком по найму сільськогосподарських робітників для Ананьївського, Тираспольського та Одеського повітів. На базарній площі, в центрі містечка, збирались тисячі людей. Робітників наймали поденно або на сезон. Про петровірівський ринок ми зустрічаємо цікавий матеріал у В.І.Леніна. Ринок в Петровірівці, зазначав він, дедалі жвавішає наприкінці червня і в липні, коли приходять для найму на польові роботи одеські міщани і чорнороби, які мешкають взимку в Одесі. Цим і пояснюється такий строкатий тут склад робітників.
Становище наймитів було надто важким, за робочий день (від сходу і до заходу сонця) чоловіки одержували влітку 40, взимку – 26 коп., а жінки – ще менше. Жили вони у вологих і тісних землянках-казармах, харчувалися погано. Звичайним явищем були травми. Якщо робітник хворів, його виганяли.
Частина мешканців Петровірівки жила з ремісництва. Тут було 18 шевців 18 кравців, 11 теслярів, 8 ковалів і 3 ремісники інших професій. В селянських пошанах дівчата та жінки займалися рукоділлям. До пізньої ночі сиділи вони за ткацьким верстатом, п’яльцями, бо продаж їх виробів допомагав сім'ї сяк-так зводити кінці з кіпцями. Через погане освітлення в багатьох жінок були хворі очі. Чимало жителів місточка і гинуло від пошестей, бо тут скупчувалася велика кількість сільськогосподарських робітників - голодних і безпритульних. Боротьба проти епідемій майже не проводилася. У 80-х роках в Петровірівці працювала земська лікарня на 12 ліжок. Її медичний персонал складався з одного лікаря, 2 фельдшерів та акушерки. Вони обслуговували 104 села восьми волостей повіту (1,8 тис. кв. верст) з населенням 36,9 тис. чоловік.


Сучасна карта - Жовтень