Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Жовтень

Сторінка 2 з 6
В містечку не вистачало не тільки медичних закладів, а й шкіл. У 1890 році тут налічувалось 1580 жителів, а в школах - церковнопарафіяльній і народній — навчалося всього 42 учні, з них 16 дівчаток. Наприкінці 90-х років земство відкрило одно класне початкове училище, а ще через кілька років міністерство освіти нарешті дозволило перетворити його па двокласне. Та цього було замало. Близько 75 проц. жителів, а серед бідноти — майже 100 проц. лишалося неписьменними.
Важкі умови життя, поміщицько-куркульська кабала, тягар податків та боргів, свавілля царської адміністрації - все це породжувало гострі класові суперечності. Селянська біднота включалась в активну боротьбу проти поміщиків і царизму.
В роки першої російської революції в Петровірівці проводили велику роботу представники Хесрсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП і серед них вчителька Є.Г.Левицька і В.Кирієвська. Разом з селянами – Є.Мілостовою, Є. Пташником, І. Громовим та іншими – вони поширювали прокламації комітету, проводили революційну агітацію. Діяльність місцевої соціал-демократичної групи та приїжджих з Одеси пропагандистів сприяла розгортанню класової боротьби на селі. Влітку 1905 року застрайкували сільськогосподарські робітники, що були найняті поміщицею Івановою на час збирання врожаю. Наймити вимагали підвищення щоденної плати. 30 червня прокурор Одеського окружного суду доповідав у міністерство юстиції, що в зв’язку із заворушеннями аграрно-економічного характеру в Петровірівку і навколишні села викликано 3 ескадрони кавалерії та роту піхоти. Але селяни не скорилися. Запалали поміщицькі скирти. Поміщиця і управитель маєтку втекли.
Протягом 1906 року пристав не раз доповідав начальству про поширення в містечку прокламацій «Про царський маніфест», «Чому цар розігнав Думу?» тощо. У червні 1906 року селяни Петровірівки та Іванівки надіслали спільний наказ депутатам Державної Думи, в якому зажадали поставити перд урядом такі вимоги: 1. надання народові землі і волі; 2. визволення ув’язнених борців за свободу і народні права; 3. скасування смертної кари; 4. свободи друку, слова, зборів; 5. скасування як прямих, так і посередніх податків і встановлення єдиного прогресивного подоходного податку; 6. безплатних шкіл за рахунок держави; 7. цілковитого зрівняння всіх в правах. Закінчили селяни свій наказ: «Відстоюйте вимоги всього народу, ми вас підтримаємо і словом і ділом».
В роки реакції внаслідок проведення столипінської аграрної реформи посилилося розшарування селян. 6 куркульських господарств виділилися на хутори і  відруби. Водночас багато бідняків змушені були продати свої клаптики землі, бо не мали чим їх обробляти. Дехто поїхав до Оренбурзької губернії та в інші місця. Але тяжкою була доля переселенців. Селянка Т. Гром з трьома дітьми повернулася до села без чоловіка. Він номер у дорозі.
З початком першої імперіалістичної війни матеріальне становище селян різко погіршилось. Мобілізація чоловіків до діючої армії, реквізиції коней розоряли бідняцькі і середняцькі господарства. Посилився рух за зниження орендної плати, яка в Тираспольському повіті тоді становила від 9 до 18 крб. за десятину.
Наприкінці лютого 1917 року по всій волості з швидкістю блискавки поширилася звістка про повалення царизму. В містечку проходили мітинги, стихійні маніфестації. Але даремною була радість селян. Землі від Тимчасового уряду вони не одержали. В березні-квітні 1917 року в село повернулося багато фронтовиків, які й очолили боротьбу сільської бідноти за землю, за зниження орендної плати. Після того, як поміщики відмовилися задовольнити вимоги селян, ті захопили їхні маєтки. Однак буржуазно-націоналістична Центральна рада, що в листопаді 1917 року захопила владу на Україні, з допомогою військової сили примушувала селян повертати землі і майно «законним» власникам.
Тільки Радянська влада, яку встановлено в містечку наприкінці січня 1918 року, реквізувала у поміщиків землю і почала розподіляти її між трудящими хліборобами. Однак уже в березні 1918 року в Петровірівку вдерлися австро-німецькі окупанти, а наприкінці того ж року — англо-французькі інтервенти.
В той часу  Петровірівці підпільну роботу проводив старий більшовик член партії з 1904 року В. О. Дьоготь. У перших числах березня 1919 року під його керівництвом у Петровірівці створено підпільний ревком. Його головою став місцевий робітник С.Г. Куперман, а згодом — П. Г. Кримський. Ревком очолив боротьбу селян проти іноземних загарбників і білогвардійської контрреволюції. Після вигнання інтервентів на початку квітня 1919 року ревком взяв владу у волості в свої руки. Він організував волосний земельний комітет, народну міліцію. На буржуазію було накладено військово-революційний податок у 100 тис. крб. Колишній поміщицький маєток оголосили народною власністю.


Сучасна карта - Жовтень