Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вперше Ставкове згадується на початку XIX століття. Це був невеликий хутір, всього на 6 дворів, що належав генералові царської армії Вейсу, іменем якого і називався.
Селяни хутора були десятинниками і за користування поміщицькою землею платили десяту частину врожаю та одну вівцю. Крім того, вони відробляли поміщикові в жнива 12 днів безплатно і 7 – за мізерну плату.
Після реформи 1861 року селяни й надалі залишалися десятинниками, не маючи змоги викупити землю. Частка врожаю, яку вони віддавали поміщику, збільшилась до однієї п’ятої, а згодом до чверті і навіть третини. Своїми засобами вони повинні були звозити належну панові долю врожаю на його тік, а потім обмолочений хліб до залізничної станції. Селяни окремо платили поміщикові за клаптик землі під оселею, за випас худоби, утримання птиці і навіть за вулик, поставлений на панській землі. Жили вони в халупах, зліплених з глини, землі і соломи, вкритих бур’яном. Взимку в цих хатах тримали й худобу. За описом офіційних осіб губернського статистичного управління житла ці «являли собою самі лише голі стіни без вікон (рам), а іноді й без дверей». Чимало жителів не мали змоги побудувати навіть такого житла і наймали його в поміщика.
Землю селяни обробляли примітивним способом. Здебільшого її орали дерев’яним плугом, бо мало хто міг придбати залізний. За недостатністю тягла орали не глибше ніж на дев’ять-дванадцять сантиметрів, вручну розкидали насіння по необробленому полю і заорювали його(«під скибу»). Поля майже не угноювались. Тому ґрунти так виснажувались, що ряд культур – пшениця»арнаутка», просо, льон – зовсім вийшли із сівозміни. Все це призвело до того, що врожаї пшениці не перевищували 30, а кукурудзи – 40 пудів з десятини. Часто різні шкідники сільськогосподарських культур нищили й цей мізерний урожай.
Селяни, які не мали робочої худоби і не могли взяти землю в оренду, за харчі й мінімальну плату наймалися чабанами до поміщиків. У пошуках кращої долі вони часто залишали хутір. Багато з них йшли до Одеси: чоловіки – чорноробами в порт, жінки – служницями. Але піти з села було не так то й легко, бо кожного зв’язував поміщицький борг. Кількість жителів, що збільшилась в 60-70-х роках XIX століття за рахунок новоприбулих з інших місць, починаючи з кінця XIX і особливо на початку XX століття, дуже зменшилась. Якщо в 1895 році тут налічувалось 163 жителі, то в 1916 році всього 81.
Від поміщицької кабали, безпросвітних злиднів і темряви визволив селян Великий Жовтень. На хуторі було конфісковано поміщицьку землю та сільськогосподарський реманент. Але нашестя на Україну австро-німецьких інтервентів перервало розпочаті соціалістичні перетворення.
Героїчна боротьба трудящих мас за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, очолена Комуністичною партією, переконала жителів села, що правда за Леніним, за більшовикам, що тільки вони – справжні борці за щастя народу. Селяни с. Рейсового і в роки австро-німецької окупації та англо-французької інтервенції і під час денікінщини відстоювали завоювання Радянської влади. Вони ховали від своїх лютих ворогів продовольство, саботували виконання їх розпоряджень. На початку лютого 1920 року Червона Армія назавжди визволила Рейсове. На основі земельного закону УРСР від 5 лютого 1920 року селяни одержали по дві з чвертю десятини землі на кожного їдця.
В травні 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян. Вейсівці взяли активну участь у виборах до сільської Ради. Комітет незаможників розгорнув велику роботу по виконанню продподатку, поданню допомоги Червоній Армії. Місцеві жителі І. Коваль, А. Бергель та інші пішли добровільно до лав Червоної Армії.
На кінець відбудовного періоду у Рейсовому сталися значні зрушення: зросли посівні площі, було запроваджено сівозміну
Зміцнення колгоспу, підвищення продуктивності праці, своєчасне виконання плану хлібозаготівель. Партосередок спирався на сільських активістів – членів КНС та комсомольську організацію, створену в 1931 році. Першим секретарем її був С. Масловський.
В перші роки свого розвитку колгосп переживав значні труднощі: не було досвіду ведення великого господарства, не вистачало техніки. Поля при недостатній агрикультурі та обробітку давали низькі врожаї. Внаслідок недороду в 1932-1933 рр. мали місце продовольчі труднощі.
У зміцненні колгоспу велике значення мало впровадження в життя Статуту сільгоспартілі, розгортання соціалістичного змагання, допомога в обробітку землі машинно-тракторної станції ім.. Шевченка, наполеглива організаторська робота партійного осередку.
Ставкове
Сторінка 1 з 5
Ставкове (до 1945 року – Вейсове) – село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Данилівна, Котовське, Онорівка, Рівне, Розквіт та Червоний Агроном. Розташоване за 25 км від районного центру та за 16 км від залізничної станції Раухівка (на лінії Одеса – Москва). Населення – 1045 чоловік. Селяни хутора були десятинниками і за користування поміщицькою землею платили десяту частину врожаю та одну вівцю. Крім того, вони відробляли поміщикові в жнива 12 днів безплатно і 7 – за мізерну плату.
Після реформи 1861 року селяни й надалі залишалися десятинниками, не маючи змоги викупити землю. Частка врожаю, яку вони віддавали поміщику, збільшилась до однієї п’ятої, а згодом до чверті і навіть третини. Своїми засобами вони повинні були звозити належну панові долю врожаю на його тік, а потім обмолочений хліб до залізничної станції. Селяни окремо платили поміщикові за клаптик землі під оселею, за випас худоби, утримання птиці і навіть за вулик, поставлений на панській землі. Жили вони в халупах, зліплених з глини, землі і соломи, вкритих бур’яном. Взимку в цих хатах тримали й худобу. За описом офіційних осіб губернського статистичного управління житла ці «являли собою самі лише голі стіни без вікон (рам), а іноді й без дверей». Чимало жителів не мали змоги побудувати навіть такого житла і наймали його в поміщика.
Землю селяни обробляли примітивним способом. Здебільшого її орали дерев’яним плугом, бо мало хто міг придбати залізний. За недостатністю тягла орали не глибше ніж на дев’ять-дванадцять сантиметрів, вручну розкидали насіння по необробленому полю і заорювали його(«під скибу»). Поля майже не угноювались. Тому ґрунти так виснажувались, що ряд культур – пшениця»арнаутка», просо, льон – зовсім вийшли із сівозміни. Все це призвело до того, що врожаї пшениці не перевищували 30, а кукурудзи – 40 пудів з десятини. Часто різні шкідники сільськогосподарських культур нищили й цей мізерний урожай.
Селяни, які не мали робочої худоби і не могли взяти землю в оренду, за харчі й мінімальну плату наймалися чабанами до поміщиків. У пошуках кращої долі вони часто залишали хутір. Багато з них йшли до Одеси: чоловіки – чорноробами в порт, жінки – служницями. Але піти з села було не так то й легко, бо кожного зв’язував поміщицький борг. Кількість жителів, що збільшилась в 60-70-х роках XIX століття за рахунок новоприбулих з інших місць, починаючи з кінця XIX і особливо на початку XX століття, дуже зменшилась. Якщо в 1895 році тут налічувалось 163 жителі, то в 1916 році всього 81.
Від поміщицької кабали, безпросвітних злиднів і темряви визволив селян Великий Жовтень. На хуторі було конфісковано поміщицьку землю та сільськогосподарський реманент. Але нашестя на Україну австро-німецьких інтервентів перервало розпочаті соціалістичні перетворення.
Героїчна боротьба трудящих мас за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, очолена Комуністичною партією, переконала жителів села, що правда за Леніним, за більшовикам, що тільки вони – справжні борці за щастя народу. Селяни с. Рейсового і в роки австро-німецької окупації та англо-французької інтервенції і під час денікінщини відстоювали завоювання Радянської влади. Вони ховали від своїх лютих ворогів продовольство, саботували виконання їх розпоряджень. На початку лютого 1920 року Червона Армія назавжди визволила Рейсове. На основі земельного закону УРСР від 5 лютого 1920 року селяни одержали по дві з чвертю десятини землі на кожного їдця.
В травні 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян. Вейсівці взяли активну участь у виборах до сільської Ради. Комітет незаможників розгорнув велику роботу по виконанню продподатку, поданню допомоги Червоній Армії. Місцеві жителі І. Коваль, А. Бергель та інші пішли добровільно до лав Червоної Армії.
На кінець відбудовного періоду у Рейсовому сталися значні зрушення: зросли посівні площі, було запроваджено сівозміну
Зміцнення колгоспу, підвищення продуктивності праці, своєчасне виконання плану хлібозаготівель. Партосередок спирався на сільських активістів – членів КНС та комсомольську організацію, створену в 1931 році. Першим секретарем її був С. Масловський.
В перші роки свого розвитку колгосп переживав значні труднощі: не було досвіду ведення великого господарства, не вистачало техніки. Поля при недостатній агрикультурі та обробітку давали низькі врожаї. Внаслідок недороду в 1932-1933 рр. мали місце продовольчі труднощі.
У зміцненні колгоспу велике значення мало впровадження в життя Статуту сільгоспартілі, розгортання соціалістичного змагання, допомога в обробітку землі машинно-тракторної станції ім.. Шевченка, наполеглива організаторська робота партійного осередку.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Ряснопіль
- Яснопілля
- Шевченкове
- Червоноармійське
- Новоподільське
- Маринівка
- Заводівка
- Демидове
- Гуляївка
- Анатолівка