Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
асфальтованою дорогою та авіалінією з Одесою Населення – 3235 чоловік.
Виникнення Нової Іванівки пов’язане з переселенням на початку XIX століття задунайський болгар на територію Росії. Зупинившись у 1821-1822 рр. у долині річки Киргиж-Китаю, вони заснували село, назвавши його на честь головного попечителя задунайських поселенців Івана Микитовича Інзова –Іванове. Одночасно село називали Іванівкою Болгарською. Переселенці одержали землю, на кілька років звільнялись від податків та військової служби. Спочатку вони займались скотарством, головним чином вівчарством, а потім і хліборобством. У 1827 році в селі налічувалось 56 родин. Було 2 вітряки і водяний млин. У 1832 році тут проживало вже 135 родин. На кожну з них припадало 40,7 десятин землі. Всього орної землі село мало 5940 десятин.
Поступово кількість населення збільшувалась В 1845 році тут проживало 554 чол., в 1875 році – 1190 чол., що мешкали в 167 будинках. У селі було уже чимало кам’яних і саманних будівель, які витісняли дерев’яні хати і хворостяні селянські мазанки, вкриті здебільшого очеретом і соломою.
Селяни вирощували яру й озиму пшеницю, жито, овес, ячмінь, коноплі, льон, просо, а в 50-60 роках XIX століття почали розводити картоплю і кукурудзу. Площі ярої пшениці і кукурудзи зросли більш як у 2 рази. Землю обробляли примітивним знаряддям: дерев’яними боронами, сохами із залізним наконечником, мотиками. Проте й такого реманенту більшість господарств не мала, через що урожаї були низькими і біднота змушена йти в кабалу до багатіїв.
Досить розвиненим на той час було городництво і садівництво. В 1871 році під городами налічувалось 25, а під садами 50 десятин землі. Через 7 років площі городів збільшились в 4 рази, а садів – у півтора раза. Лише одного вина тут вироблялось в ті роки понад 2 тис. відер. Селяни самі виготовляли одяг, взуття, чинили шкури. На ручних ткацьких верстатах виробляли з овечої вовни сукно для верхнього одягу, з конопель та льону – білу тканину. Були в селі також ковалі, теслярі, бондарі, каменярі, кравці, шевці.
В Росії болгарські переселенці знайшли другу батьківщину. Коли країні загрожувала небезпека, вони, незважаючи на їх звільнення від військової служби, зі зброєю в руках ставали на її захист. В пам’яті жителів села збереглись імена односельчан – Р. Димитрова, Д. Васильєва, які брали участь у Кримській війні в складі болгарського загону, сформованого в м. Болграді. У воєнні роки населення Іванового виділяло для потреб армії велику кількість худоби, продуктів харчування і фуражу. Багато жителів перебувало в допоміжних загонах, які прокладали шляхи, будували мости, переправи та укріплення для російської армії. Немало односельчан брали участь у російсько-турецькі війні 1877-1878 рр. У боях за Шипку загинув смертю хоробрих селянин З. Кискін. Георгіївським хрестом був нагороджений І. Куцарев.
Взимку 1877 року в селі квартирував Волинський піхотний полк і артилерійська батарея. Місцеве населення радо вітало російських солдатів, які йшли за Дунай, щоб визволити Болгарію від турецького ярма. Воно допомагало військовим частинам перевозити вантажі тощо.
У другій половині XIX століття, особливо в останній чверті, поглиблюється класове розшарування. Виділяється заможна верхівка і значно збільшується кількість малоземельних господарств. Бідняцькі і середняцькі господарства, що становили переважну більшість, через відсутність реманенту і тягла для обробітку землі часто збирали низькі врожаї. Так, середній рожай озимої пшениці в межах Акерманського повіту за 1881-1895 рр. становив 34,3 пуда, ярої пшениці 27,4 ячменю 49,1, вівса 34,8 і жита 32,2 пуда з десятини. Оскільки сільська біднота не мала реманенту і тягла для обробітку землі, сільські багатії Тодорові, Станкові, Сербінові та інші за безцінь орендували їх наділи. Під час неврожаїв, які часто бували в Південній Бессарабії, основна маса голодувала. Користуючись цим, куркулі позичали біднякам зерно за відробіток в їх господарствах.
Нова Іванівка
Сторінка 1 з 7
Нова Іванівка (до 1940 року – Іванове, або Іванівка Болгарська) – село, центр сільської Ради. Розташована в глибокій долині вздовж лівого берега річки Киргиж-Китаю, за 54 км від районного центру і за 160 км від Одеси. Сполучена із залізничною станцією Аліяга двадцятикілометровою Виникнення Нової Іванівки пов’язане з переселенням на початку XIX століття задунайський болгар на територію Росії. Зупинившись у 1821-1822 рр. у долині річки Киргиж-Китаю, вони заснували село, назвавши його на честь головного попечителя задунайських поселенців Івана Микитовича Інзова –Іванове. Одночасно село називали Іванівкою Болгарською. Переселенці одержали землю, на кілька років звільнялись від податків та військової служби. Спочатку вони займались скотарством, головним чином вівчарством, а потім і хліборобством. У 1827 році в селі налічувалось 56 родин. Було 2 вітряки і водяний млин. У 1832 році тут проживало вже 135 родин. На кожну з них припадало 40,7 десятин землі. Всього орної землі село мало 5940 десятин.
Поступово кількість населення збільшувалась В 1845 році тут проживало 554 чол., в 1875 році – 1190 чол., що мешкали в 167 будинках. У селі було уже чимало кам’яних і саманних будівель, які витісняли дерев’яні хати і хворостяні селянські мазанки, вкриті здебільшого очеретом і соломою.
Селяни вирощували яру й озиму пшеницю, жито, овес, ячмінь, коноплі, льон, просо, а в 50-60 роках XIX століття почали розводити картоплю і кукурудзу. Площі ярої пшениці і кукурудзи зросли більш як у 2 рази. Землю обробляли примітивним знаряддям: дерев’яними боронами, сохами із залізним наконечником, мотиками. Проте й такого реманенту більшість господарств не мала, через що урожаї були низькими і біднота змушена йти в кабалу до багатіїв.
Досить розвиненим на той час було городництво і садівництво. В 1871 році під городами налічувалось 25, а під садами 50 десятин землі. Через 7 років площі городів збільшились в 4 рази, а садів – у півтора раза. Лише одного вина тут вироблялось в ті роки понад 2 тис. відер. Селяни самі виготовляли одяг, взуття, чинили шкури. На ручних ткацьких верстатах виробляли з овечої вовни сукно для верхнього одягу, з конопель та льону – білу тканину. Були в селі також ковалі, теслярі, бондарі, каменярі, кравці, шевці.
В Росії болгарські переселенці знайшли другу батьківщину. Коли країні загрожувала небезпека, вони, незважаючи на їх звільнення від військової служби, зі зброєю в руках ставали на її захист. В пам’яті жителів села збереглись імена односельчан – Р. Димитрова, Д. Васильєва, які брали участь у Кримській війні в складі болгарського загону, сформованого в м. Болграді. У воєнні роки населення Іванового виділяло для потреб армії велику кількість худоби, продуктів харчування і фуражу. Багато жителів перебувало в допоміжних загонах, які прокладали шляхи, будували мости, переправи та укріплення для російської армії. Немало односельчан брали участь у російсько-турецькі війні 1877-1878 рр. У боях за Шипку загинув смертю хоробрих селянин З. Кискін. Георгіївським хрестом був нагороджений І. Куцарев.
Взимку 1877 року в селі квартирував Волинський піхотний полк і артилерійська батарея. Місцеве населення радо вітало російських солдатів, які йшли за Дунай, щоб визволити Болгарію від турецького ярма. Воно допомагало військовим частинам перевозити вантажі тощо.
У другій половині XIX століття, особливо в останній чверті, поглиблюється класове розшарування. Виділяється заможна верхівка і значно збільшується кількість малоземельних господарств. Бідняцькі і середняцькі господарства, що становили переважну більшість, через відсутність реманенту і тягла для обробітку землі часто збирали низькі врожаї. Так, середній рожай озимої пшениці в межах Акерманського повіту за 1881-1895 рр. становив 34,3 пуда, ярої пшениці 27,4 ячменю 49,1, вівса 34,8 і жита 32,2 пуда з десятини. Оскільки сільська біднота не мала реманенту і тягла для обробітку землі, сільські багатії Тодорові, Станкові, Сербінові та інші за безцінь орендували їх наділи. Під час неврожаїв, які часто бували в Південній Бессарабії, основна маса голодувала. Користуючись цим, куркулі позичали біднякам зерно за відробіток в їх господарствах.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Холмське
- Теплиця
- Павлівка
- Острівне
- Мирнопілля
- Кам’янське
- Делень
- Главані
- Вознесенка Перша
- Виноградівка
- Веселий Кут