Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку 1921 року в селі виник підпільний революційний комітет. Під його керівництвом створено, переважно з молоді, бойовий загін. Поширювалися листівки підпільного Бессарабського обласного комітету Комуністичної партії, які закликали бойкотувати розпорядження окупаційної влади. Ризикуючи бути заарештованими, селяни читали підпільні видання Комуністичної партії та іншу літературу, що видавало міжнародне товариство допомоги робітникам (МТДР), а також радянські книги, журнали, газети.
Активний учасник Татарбунарського повстання А. В. Аргіров передав велику кількість пропагандистської літератури учителю І. А. Бахчевану, який розповсюджував її в Івановому, Главанях та інших селах.
Крім політичного безправ’я, переважна частина селян зазнавала економічного гніту. Лише зовсім безземельних родин тут налічувалося понад 30, які змушені були йти в найми до місцевих куркулів. Ті, що мали невеликі земельні наділи, ледве зводили кінці з кінцями. Для того, щоб сплатити податки, селяни часто брали позику з куркулів з розрахунку 36 проц. річних, потрапляючи до них у кабалу.
Незважаючи на окупаційний режим, селяни не втрачали надії на те, що час визволення неминучий. Це сталося 28 червня 1940 року. З вітальними гаслами і портретами В. І. Леніна зустрічали вони Червону Армію, свою визволительку. Радості не було меж.
В Іванове прийшло нове життя. Було обрано сільську Раду. Активну участь у відновленні Радянської влади в селі брали А. Черкес, І. Стоїлов, Х. П. Кискін, Г. Поглубко. Сільрада на чолі з головою А. Черкесом розподілила серед бідняків землю, конфісковану в куркулів. Біднота одержала кредити, позику на придбання насіння. Восени 1940 року в селі створено комсомольську організацію.
На початку 1941 року бідняки і середняки Нової Іванівки виявили бажання об’єднатися в колгосп. Було організовано ініціативну групу на чолі з Х. П. Кискіним. 26 лютого 1941 року 84 господарства заснували колгосп «Червоний прапор».
Матеріально-технічна і виробнича база господарства спочатку була слабкою. Артіль мала лише 762 га землі, в т. ч. орної – 546 га; 87 коней, 45 возів, 48 плугів, 42 борони, 22 віялки, 6 лобогрійок та інший інвентар. Держава допомогла артілі посівним матеріалом, виділила трактор, завдяки чому сівбу проведено своєчасно.
Багато селян-одноосібників, побачивши переваги колгоспного життя, почали подавати заяви про вступ до артілі. На весну 1941 року артіль об’єднувала 150 господарств.
З встановленням Радянської влади відкрито школу, бібліотеку, дитячий садок, ясла. Почалась ліквідація неписьменності.
З перших днів Великої Вітчизняної війни селяни самовіддано працювали для потреб фронту – на будівництві оборонних споруд. Із західного боку села був насипаний земляний вал у 2,5 м заввишки і 1 км завдовжки. Колгоспники евакуювали в тил майно артілі, транспортні засоби передавали в розпорядження військових частин.
22 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Нову Іванівку. Почались переслідування селян, особливо членів колгоспу. Багатьох з них – Х. П. Кискіна, В. Саріїва, Н. Градинара, І. Стоїлова та інших – окупанти заарештували. Понад 300 жителів вислали на роботи в Румунію. Землю, яку бідняки одержали за Радянської влади, відібрали. Але репресії загарбників не залякали селян. Вони відмовлялись виконувати накази окупаційних властей, читали радянські листівки. Молодь зберігала радянську літературу, комсомольські квитки. Селяни вірили в те, що Червона Армія повернеться і визволить їх.
25 серпня 1944 року частини 3-го Українського фронту визволили село від німецько-румунських загарбників.
Відступаючи, окупанти знищили телефонно-телеграфну лінію, забрали майже всю худобу, що належала селянам. Вони також хотіли підірвати млин, але механік Нягулов перешкодив їм це зробити.
Після визволення бідняцькі родини одержали від держави кредити, на які закупили коней, корів, реманент.
Щоб допомогти Червоній Армії швидше розгромити ворога, жителі збирали гроші на ескадрилью «Ізмаїлець», на бронекатери для Дунайської військової флотилії, а також у фонд допомоги родинам фронтовиків, сиротам, пораненим бійцям.
Нова Іванівка
Сторінка 4 з 7
Напередодні виборів до румунського парламенту, що проходили в 1920 році, Н. Градинар, В. Недов та інші розклеїли в селі листівки, які закликали населення голосувати проти ставлеників буржуазної влади. Таємно доставляли в село листівки члени революційної організації Чийшії і Кубею І. Хінев та К. Іорданов. На початку 1921 року в селі виник підпільний революційний комітет. Під його керівництвом створено, переважно з молоді, бойовий загін. Поширювалися листівки підпільного Бессарабського обласного комітету Комуністичної партії, які закликали бойкотувати розпорядження окупаційної влади. Ризикуючи бути заарештованими, селяни читали підпільні видання Комуністичної партії та іншу літературу, що видавало міжнародне товариство допомоги робітникам (МТДР), а також радянські книги, журнали, газети.
Активний учасник Татарбунарського повстання А. В. Аргіров передав велику кількість пропагандистської літератури учителю І. А. Бахчевану, який розповсюджував її в Івановому, Главанях та інших селах.
Крім політичного безправ’я, переважна частина селян зазнавала економічного гніту. Лише зовсім безземельних родин тут налічувалося понад 30, які змушені були йти в найми до місцевих куркулів. Ті, що мали невеликі земельні наділи, ледве зводили кінці з кінцями. Для того, щоб сплатити податки, селяни часто брали позику з куркулів з розрахунку 36 проц. річних, потрапляючи до них у кабалу.
Незважаючи на окупаційний режим, селяни не втрачали надії на те, що час визволення неминучий. Це сталося 28 червня 1940 року. З вітальними гаслами і портретами В. І. Леніна зустрічали вони Червону Армію, свою визволительку. Радості не було меж.
В Іванове прийшло нове життя. Було обрано сільську Раду. Активну участь у відновленні Радянської влади в селі брали А. Черкес, І. Стоїлов, Х. П. Кискін, Г. Поглубко. Сільрада на чолі з головою А. Черкесом розподілила серед бідняків землю, конфісковану в куркулів. Біднота одержала кредити, позику на придбання насіння. Восени 1940 року в селі створено комсомольську організацію.
На початку 1941 року бідняки і середняки Нової Іванівки виявили бажання об’єднатися в колгосп. Було організовано ініціативну групу на чолі з Х. П. Кискіним. 26 лютого 1941 року 84 господарства заснували колгосп «Червоний прапор».
Матеріально-технічна і виробнича база господарства спочатку була слабкою. Артіль мала лише 762 га землі, в т. ч. орної – 546 га; 87 коней, 45 возів, 48 плугів, 42 борони, 22 віялки, 6 лобогрійок та інший інвентар. Держава допомогла артілі посівним матеріалом, виділила трактор, завдяки чому сівбу проведено своєчасно.
Багато селян-одноосібників, побачивши переваги колгоспного життя, почали подавати заяви про вступ до артілі. На весну 1941 року артіль об’єднувала 150 господарств.
З встановленням Радянської влади відкрито школу, бібліотеку, дитячий садок, ясла. Почалась ліквідація неписьменності.
З перших днів Великої Вітчизняної війни селяни самовіддано працювали для потреб фронту – на будівництві оборонних споруд. Із західного боку села був насипаний земляний вал у 2,5 м заввишки і 1 км завдовжки. Колгоспники евакуювали в тил майно артілі, транспортні засоби передавали в розпорядження військових частин.
22 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Нову Іванівку. Почались переслідування селян, особливо членів колгоспу. Багатьох з них – Х. П. Кискіна, В. Саріїва, Н. Градинара, І. Стоїлова та інших – окупанти заарештували. Понад 300 жителів вислали на роботи в Румунію. Землю, яку бідняки одержали за Радянської влади, відібрали. Але репресії загарбників не залякали селян. Вони відмовлялись виконувати накази окупаційних властей, читали радянські листівки. Молодь зберігала радянську літературу, комсомольські квитки. Селяни вірили в те, що Червона Армія повернеться і визволить їх.
25 серпня 1944 року частини 3-го Українського фронту визволили село від німецько-румунських загарбників.
Відступаючи, окупанти знищили телефонно-телеграфну лінію, забрали майже всю худобу, що належала селянам. Вони також хотіли підірвати млин, але механік Нягулов перешкодив їм це зробити.
Після визволення бідняцькі родини одержали від держави кредити, на які закупили коней, корів, реманент.
Щоб допомогти Червоній Армії швидше розгромити ворога, жителі збирали гроші на ескадрилью «Ізмаїлець», на бронекатери для Дунайської військової флотилії, а також у фонд допомоги родинам фронтовиків, сиротам, пораненим бійцям.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Холмське
- Теплиця
- Павлівка
- Острівне
- Мирнопілля
- Кам’янське
- Делень
- Главані
- Вознесенка Перша
- Виноградівка
- Веселий Кут