Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Початкові відомості про Липецьке належать до середини XVIII століття, коли тут панували турки. Першими поселенцями були переважно селяни-втїкачі З Молдавії і Валахії та старообрядці – розкольники з Росії. За переказами, назва села походить від розкольників «липован» (змінена місцева назва пилипців). Під час російсько-турецької війни в 1791 році через село пройшли татари і спалили його.
За Ясським (1791 р.) мирним договором село увійшло до складу Росії. З того часу воно почало швидко відроджуватись і заселятися. У 1793 році тут проживав 231 чоловік, а 1795 року в ньому налічувалось вже 270 господарств і 1143 жителі. Основне заняття селян - землеробство. Найкращі врожаї давали посіви зернових культур: жита, пшениці, вівса. Жінки займалися вишиванням, прядінням, виготовленням полотна та сукон для власних потреб і на продаж.
Після приєднання до Росії земель між Бугом і Дністром селянство позбулося тяжкого турецько-татарського гніту. За адміністративним поділом 1803 року Липецьке увійшло до складу Ананьївського повіту Херсонської губернії і значилося як казенне. Російський уряд і поміщики з метою якнайшвидшого закріплення в нових районах та інтенсивного їх заселення надавали поселенцям різні пільги. Але землевласники, яким потрібна була робоча сила, почали поступово закріпачувати колишніх вільних поселенців. Навкруги виникали великі поміщицькі маєтки і село Липецьке ставало для них постійним джерелом робочої сили.
З 1822 по 1836 рік на території Південної України частими були посухи. До того ж з 1856 но 1800 рік поля спустошувались сараною. Від голоду і злиднів страждали і жителі Липецького. Але село зростало й далі. В 1859 році в ньому налічувалось 428 господарств, де проживало 2542 мешканці.
Після реформи 1861 року посилюється процес розшарування селянства. Широкі верстви трудового селянства розорялись. В 1886–1887 pp. з 9236,8 десятини землі казні належало 510,8 десятини, сільській громаді – 8606, церкві – 1205. В селі налічувалося 15 безземельних родин, 74 – мали мізерні наділи – близько однієї десятини.
Малоземельні та безземельні селяни змушені були йти до поміщиків і куркулів у найми. Поміщики Реміх, Бєлінський та Кондрицький володіли близько 2 тис. десятин землі кожний. У їх маєтки наймалися на роботу і бідняки з Липецького.
Становище батраків було особливо тяжким. Вони працювали від зорі до зорі за малу плату, яка забезпечувала лише напівголодне існування. Переважна більшість з них тулилася в холодних, вкритих соломою халупах, спала на голих нарах, а то й у хліві разом з худобою. У 90-х роках XIX століття в селі налічувалося 931 селянське господарство з 4946 жителями. В ньому були православна церква та однокласна школа, де навчалося 68 учнів, переважно дітей заможних селян. В цей час тут функціонували 7 крамниць та оптовий склад вина і спирту.
На початку XX століття з розвитком товарного виробництва в селі виникають великі куркульські господарства: на окремі з них припадало по 60–100 десятин землі. Посилення гніту поміщиків і куркулів, злиденне життя основної маси населення призводило до невдоволення існуючим ладом.
Подїї революції 1905–1907 pp. на Україні знайшли свій відгук і в Липецькому. Тут розповсюджувались нелегальна література, більшовицькі прокламації. За читання їх односельчанам був заарештований і кинутий до Ананьївської в'язниці селянин Г.М. Балан.
Революційні настрої серед бідноти дедалі зростали. В 1912 році батраки на чолі з Феодосієм та Дмитром Тинкованими, Якимом Якубенком виступили проти свавілля поміщиків. Виступ цей був жорстоко придушений, а його організаторів засуджено до тривалого тюремного ув'язнення.
Культурна відсталість, важкі умови життя використовувалися церквою для зміцнення свого виливу па широкі маси селянства. Балтський ієромонах Інокентій (Іван Левізор) – авантюрист, п'яниця і розпусник заснував поблизу села монастир, що став розсадником мракобісся і релігійного дурману. Печерні келії монастиря вміщали близько 5,6 тис. осіб. Агенти Інокентій. залякуючи селян «страшним судом», збирали серед них значні суми грошей,
Липецьке
Сторінка 1 з 7
Липецьке - село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковане також с. Куйбишевське. Розташоване в долині річки Тилігулу за 12 км від райцентру та залізничної станції Котовськ. Через село проходить автомагістраль Котовськ-Ананьїв. Населеним близько 7 тис. чоловік. За Ясським (1791 р.) мирним договором село увійшло до складу Росії. З того часу воно почало швидко відроджуватись і заселятися. У 1793 році тут проживав 231 чоловік, а 1795 року в ньому налічувалось вже 270 господарств і 1143 жителі. Основне заняття селян - землеробство. Найкращі врожаї давали посіви зернових культур: жита, пшениці, вівса. Жінки займалися вишиванням, прядінням, виготовленням полотна та сукон для власних потреб і на продаж.
Після приєднання до Росії земель між Бугом і Дністром селянство позбулося тяжкого турецько-татарського гніту. За адміністративним поділом 1803 року Липецьке увійшло до складу Ананьївського повіту Херсонської губернії і значилося як казенне. Російський уряд і поміщики з метою якнайшвидшого закріплення в нових районах та інтенсивного їх заселення надавали поселенцям різні пільги. Але землевласники, яким потрібна була робоча сила, почали поступово закріпачувати колишніх вільних поселенців. Навкруги виникали великі поміщицькі маєтки і село Липецьке ставало для них постійним джерелом робочої сили.
З 1822 по 1836 рік на території Південної України частими були посухи. До того ж з 1856 но 1800 рік поля спустошувались сараною. Від голоду і злиднів страждали і жителі Липецького. Але село зростало й далі. В 1859 році в ньому налічувалось 428 господарств, де проживало 2542 мешканці.
Після реформи 1861 року посилюється процес розшарування селянства. Широкі верстви трудового селянства розорялись. В 1886–1887 pp. з 9236,8 десятини землі казні належало 510,8 десятини, сільській громаді – 8606, церкві – 1205. В селі налічувалося 15 безземельних родин, 74 – мали мізерні наділи – близько однієї десятини.
Малоземельні та безземельні селяни змушені були йти до поміщиків і куркулів у найми. Поміщики Реміх, Бєлінський та Кондрицький володіли близько 2 тис. десятин землі кожний. У їх маєтки наймалися на роботу і бідняки з Липецького.
Становище батраків було особливо тяжким. Вони працювали від зорі до зорі за малу плату, яка забезпечувала лише напівголодне існування. Переважна більшість з них тулилася в холодних, вкритих соломою халупах, спала на голих нарах, а то й у хліві разом з худобою. У 90-х роках XIX століття в селі налічувалося 931 селянське господарство з 4946 жителями. В ньому були православна церква та однокласна школа, де навчалося 68 учнів, переважно дітей заможних селян. В цей час тут функціонували 7 крамниць та оптовий склад вина і спирту.
На початку XX століття з розвитком товарного виробництва в селі виникають великі куркульські господарства: на окремі з них припадало по 60–100 десятин землі. Посилення гніту поміщиків і куркулів, злиденне життя основної маси населення призводило до невдоволення існуючим ладом.
Подїї революції 1905–1907 pp. на Україні знайшли свій відгук і в Липецькому. Тут розповсюджувались нелегальна література, більшовицькі прокламації. За читання їх односельчанам був заарештований і кинутий до Ананьївської в'язниці селянин Г.М. Балан.
Революційні настрої серед бідноти дедалі зростали. В 1912 році батраки на чолі з Феодосієм та Дмитром Тинкованими, Якимом Якубенком виступили проти свавілля поміщиків. Виступ цей був жорстоко придушений, а його організаторів засуджено до тривалого тюремного ув'язнення.
Культурна відсталість, важкі умови життя використовувалися церквою для зміцнення свого виливу па широкі маси селянства. Балтський ієромонах Інокентій (Іван Левізор) – авантюрист, п'яниця і розпусник заснував поблизу села монастир, що став розсадником мракобісся і релігійного дурману. Печерні келії монастиря вміщали близько 5,6 тис. осіб. Агенти Інокентій. залякуючи селян «страшним судом», збирали серед них значні суми грошей,
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Чапаєвка
- Старва Кульна
- Станіславка
- Петрівка
- Олексіївка
- Нестоїта
- Любомирка
- Куяльник
- Коси
- Климентове
- Качурівка
- Гонората
- Великий Фонтан
- Борщі
- Новоселівка