Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
також за 63 км від найближчої залізничної станції Дзинілор. Населення 10,3 тис. чоловік.
Місто Вилкове (в дореволюційний літературі частіше Вилків) засноване понад 200 років тому учасниками Булавінського повстання 1708 року, що втекли з Росії на придунайські землі. Датою заснування вважають 1746 рік, хоч є відомості про те, що після придушення повстання частина донських козаків під проводом Гната Некрасова втекла з Дону на Кубань, а звідти – в турецькі володіння, де й поселилася в гирлі Дунаю в 1740-1742 рр. Дійшовши до гирла Дунаю, вони зупинилися на невеликому, оточеному з усіх боків водою, піщаному узвишші, намитому ще в сиву давнину морем. Навкруги на десятки кілометрів були плані та величезні заболочені масиви, порослі густим непролазним очеретом, частково чагарником і деревами. Нащадки донських козаків побудували тут свої курені і почали займатися рибальством. Згодом, у 70-х роках XVIIIстоліття, після зруйнування Січі, сюди переселилися чимало українців, переважно запорізьких козаків.
Спочатку рибальське поселення називалося Липованське. Цю назву воно дістало від того, що його перші поселенці належали до секти старообрядців – т. зв. «пилипонів», оскільки її засновником був якийсь Пилип. Згодом членів секти стали називати «липованами», а поселення Липованським. Під цією назвою воно вперше було нанесено на російських географічних картах за 1775 рік. Десь на рубежі XVIII-XIXстоліть поселення почали називати Викликів. Від того, що в цьому місці Дунай розгалужується численними руслами, вилками.
Перебуваючи під владою Туреччини, вилківські рибалки, крім різних повинностей, сплачували йї т. зв. Десятину за право рибного лову. Постійно обкладаючи місцеве населення податками, турки по суті грабували його – «віра ваша, горілка ваша, а риба наша», - так твердили яничари.
Українські та російські селяни, які втікали на Дунай від поміщицького гніту, ніколи не забували про батьківщину. Під час російсько-турецьких воєн вони охоче допомагали своїм братам у боротьбі проти турецьких поневолювачів. Так, у рапорті головнокомандуючого Молдавською армією генерала М. І. Кутузова від 20 травня 1811 року підкреслювалося: «Жителі поселення Вилкова, що розташоване на Дунайських Кілійських гирлах, з самого початку вступу військ виявили свою старанність, проводячи в Кілійські гирла судна нашої флотилії. На своїх човнах і на власному утриманні перевозили по річці Дунаю провіант та казенне майно до флотилії і до сухопутних військ без будь-якої від казни платні, залишаючи навіть промисли, які їм давали ю прожиток. Такі їх подвиги не могли лишитися поза увагою, і командуючі військами нашими на винагороду надали їм право користуватися рибною ловлею і продажем вина».
Коли Бессарабія ввійшла до Росії, у Вилкове почали прибувати нові групи селян, переважно старообрядці з Казанської, Саратовської, Чернігівської та інших губерній. У 1827 році тут налічувалося 77 родин та 46 одиноких старообрядців з Росії і 26 родин та 28 бурлаків (тобто несімейних) українського походження. Всього в селі було 510 жителів, в т. ч. 294 чоловіки і 216 жінок.
Вилкове якийсь час належало до казенних сіл Ізмаїльського градоначальства, створеного 28 жовтня 1830 року. Царським указом від 18 квітня 1840 року його зарахували до розряду посадських поселень, що давало право багатим жителям переходити в стані міщан. Купці, що торгували рибою. Були записані до третьої гільдії. 21 листопада 1840 року посадом почала управляти ратуша, яка проіснувала до 1859 року. До її складу входили бургомістр, 3 ратмани і секретар. Незважаючи на те. Що представники царської адміністрації суворо обмежували прописку селян-втікачів, часто висловлювали їх у знову повертали кріпосникам, все ж немало з них лишалось у Вилковому. Корінне населення по-братерському ставилося до тих, хто тікав від кріпацького гніту. Не випадково в 40-х рр.XIXстоліття бургомістр У. Ф. Чорний, ратмани В. Карасьов, Д. Молдаван, Я. Кабан і секретар К. Ребдєв були обвинувачені у видачі документів на прописку втікачам-кріпакам та в інших «незаконних» вчинках. Коли прописка стала неможливою, тоді за допомогою місцевого населення втікачі переправлялися через Дунай. За кордон. Про це свідчить один з тодішніх
Вилкове
Сторінка 1 з 7
Вилкове – місто районного підпорядкування, розташоване на лівому березі Кілійського гирла, що розгалужується на численні рукави, за 190 км від Одеси та за 16 миль по воді і 54 км по суші від районного центра Кілії, а Місто Вилкове (в дореволюційний літературі частіше Вилків) засноване понад 200 років тому учасниками Булавінського повстання 1708 року, що втекли з Росії на придунайські землі. Датою заснування вважають 1746 рік, хоч є відомості про те, що після придушення повстання частина донських козаків під проводом Гната Некрасова втекла з Дону на Кубань, а звідти – в турецькі володіння, де й поселилася в гирлі Дунаю в 1740-1742 рр. Дійшовши до гирла Дунаю, вони зупинилися на невеликому, оточеному з усіх боків водою, піщаному узвишші, намитому ще в сиву давнину морем. Навкруги на десятки кілометрів були плані та величезні заболочені масиви, порослі густим непролазним очеретом, частково чагарником і деревами. Нащадки донських козаків побудували тут свої курені і почали займатися рибальством. Згодом, у 70-х роках XVIIIстоліття, після зруйнування Січі, сюди переселилися чимало українців, переважно запорізьких козаків.
Спочатку рибальське поселення називалося Липованське. Цю назву воно дістало від того, що його перші поселенці належали до секти старообрядців – т. зв. «пилипонів», оскільки її засновником був якийсь Пилип. Згодом членів секти стали називати «липованами», а поселення Липованським. Під цією назвою воно вперше було нанесено на російських географічних картах за 1775 рік. Десь на рубежі XVIII-XIXстоліть поселення почали називати Викликів. Від того, що в цьому місці Дунай розгалужується численними руслами, вилками.
Перебуваючи під владою Туреччини, вилківські рибалки, крім різних повинностей, сплачували йї т. зв. Десятину за право рибного лову. Постійно обкладаючи місцеве населення податками, турки по суті грабували його – «віра ваша, горілка ваша, а риба наша», - так твердили яничари.
Українські та російські селяни, які втікали на Дунай від поміщицького гніту, ніколи не забували про батьківщину. Під час російсько-турецьких воєн вони охоче допомагали своїм братам у боротьбі проти турецьких поневолювачів. Так, у рапорті головнокомандуючого Молдавською армією генерала М. І. Кутузова від 20 травня 1811 року підкреслювалося: «Жителі поселення Вилкова, що розташоване на Дунайських Кілійських гирлах, з самого початку вступу військ виявили свою старанність, проводячи в Кілійські гирла судна нашої флотилії. На своїх човнах і на власному утриманні перевозили по річці Дунаю провіант та казенне майно до флотилії і до сухопутних військ без будь-якої від казни платні, залишаючи навіть промисли, які їм давали ю прожиток. Такі їх подвиги не могли лишитися поза увагою, і командуючі військами нашими на винагороду надали їм право користуватися рибною ловлею і продажем вина».
Коли Бессарабія ввійшла до Росії, у Вилкове почали прибувати нові групи селян, переважно старообрядці з Казанської, Саратовської, Чернігівської та інших губерній. У 1827 році тут налічувалося 77 родин та 46 одиноких старообрядців з Росії і 26 родин та 28 бурлаків (тобто несімейних) українського походження. Всього в селі було 510 жителів, в т. ч. 294 чоловіки і 216 жінок.
Вилкове якийсь час належало до казенних сіл Ізмаїльського градоначальства, створеного 28 жовтня 1830 року. Царським указом від 18 квітня 1840 року його зарахували до розряду посадських поселень, що давало право багатим жителям переходити в стані міщан. Купці, що торгували рибою. Були записані до третьої гільдії. 21 листопада 1840 року посадом почала управляти ратуша, яка проіснувала до 1859 року. До її складу входили бургомістр, 3 ратмани і секретар. Незважаючи на те. Що представники царської адміністрації суворо обмежували прописку селян-втікачів, часто висловлювали їх у знову повертали кріпосникам, все ж немало з них лишалось у Вилковому. Корінне населення по-братерському ставилося до тих, хто тікав від кріпацького гніту. Не випадково в 40-х рр.XIXстоліття бургомістр У. Ф. Чорний, ратмани В. Карасьов, Д. Молдаван, Я. Кабан і секретар К. Ребдєв були обвинувачені у видачі документів на прописку втікачам-кріпакам та в інших «незаконних» вчинках. Коли прописка стала неможливою, тоді за допомогою місцевого населення втікачі переправлялися через Дунай. За кордон. Про це свідчить один з тодішніх
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шевченкове
- Червоний Яр
- Фурманівка
- Трудове
- Старі Трояни
- Приозерне
- Новоселівка
- Мирне
- Ліски
- Дмитрівка
- Десантне
- Василівка
- Приморське