Сторінка 3 з 7
управою, де верховодив чорносотенець М. Петрекеєв, органом революційної влади вона не стала. Вилківська Рада, як і посадська управа, підтримувала буржуазний Тимчасовий уряд.
Одержавши звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, трудящі з більшою впевненістю вступити в боротьбу проти буржуазних ставлеників у місті. Однак зразу досягти перемоги вони не змогли. Коли ж у січні 1918 року війська боярської Румунії почали окупацію півдня Бессарабії, а вилківські рибопромисловці не вживали заходів для відсічі ворогові, трудящі Вилкового рішуче стали на бік революційних мас Росії. Їм на допомогу прибули матроси-більшовики Чорноморського флоту. У місті відбувся багатолюдний мітинг, на який запросили рибалок і селян з найближчих сіл. Активний учасник революційних подій у Петрограді А. Г. Желєзняков розповів трудящим і матросом. Дунайської флотилії про значення Жовтневої революції, про більшовицьку партію, роз’яснив суть декретів Радянської держави. Мітинг пройшов під лозунгами «За визволення Бессарабії», «За більшовиків!», «За Радянську владу!». Резолюція, прийнята на мітингу, відбивала одностайне прагнення трудящих – всіма силами боротися проти загарбників.
7 січня 1918 року у Вилковому був створений військово-революційний комітет, який розпочав формування червоногвардійських загонів. До нього ввійшло 7 чоловік. Головою ревкому і командиром Червоної гвардії став Й. Суворов (Косов), а комісаром – Й. Платов (Поляков). Протягом короткого часу рибалки сформували дві червоногвардійські роти чисельністю понад 200 чоловік у кожній, кулеметну команду, дві легкі батареї і санітарний загін. Оскільки їм самим забезпечити оборону фронту було не під силу, війсревком надіслав своїх представників для створення загонів у Жебріяни, Галілешити, Зелюкари і Нерушаї. Заклики вилківських революціонерів дати відсіч окупантам трудящі цих сіл схвалили. Вони твердо вирішили «разом з Червоною гвардією і зі зброєю в руках боротися за визволення Бессарабії».
Військово-революційний комітет встановив зв'язок з Верховною колегією в російсько-румунських і бессарабських справах, створено за декретом Раднаркому в січні 1918 року. 17 січня 1918 року з Одеси сюди прибув загін канонерських човнів на чолі з А. Желєзняковим. Крім того, на допомог оборонцям Вилкового прийшов революційний морський батальйон, сформований в Одесі. В ході боїв кілька десятків румунських солдатів також перейшло на бік захисників Вилкового. Однак сили виявилися нерівними. Окупантами мали велику перевагу в озброєнні. Оточивши Вилкове з усіх боків, противник здійсни в комбінований наступ з моря і суші. Після кількаденного бомбардування вранці 4 лютого 1918 року ворожі війська вдерлися в місто. Бійці революційних загонів, відступили і переправилися морем до Одеси.
Загарбавши Вилкове, окупанти в перші ж дні ліквідували всі завоювання Радянської влади. Трудящі рибалки знову стали залежати від скупників риби, які обплутували їх на кожному кроці і наживалися. Внаслідок цього рибалки ніколи не могли вільно розпоряджуватися своїм уловом. Марними були намагання рибалок позбутися залежності від скупників, ставши на шлях створення кооперативів по збуту риби. Невдовзі в них стали господарями місцеві торговці. До того ж від кожного улову 10 проц. натурою і 10 проц. грішми відраховувалися на користь королівської казни, чималий податок сплачували й на утримання місцевої адміністрації.
Населення Вилкового уважно стежило за успіхами соціалістичного будівництва в Радянській країні і продовжувало визвольну боротьбу. Наприкінці 1920 і в першій половині 1921 років І. Мишурнов, Н. Виноградов, П. Золотарьов проводили агітацію серед молоді, закликаючи вступати до лав Червоної Армії. В результаті цього кільком десяткам молодих людей вдалося вийти з окупованого міста й добратися до Одеси, де вони вступили до лав Червоної Армії. 8 серпня 1921 року сигуранці арештувала організаторів революційної пропаганди серед вилківської молоді. І. Мишурнова засудили на 5 років тюремного ув’язнення.
Під час Татарбунарського повстання 1924 року трудящі Вилкового заявляли про свою солідарність з його учасниками. Щоб запобігти повстанню рибалок, окупанти силоміць посадили їх на баржі і передали під нагляд військових кораблів. З приводу цього командир боярсько-румунської Дунайської флотилії контр-адмірал Гаврилеску в наказі від 30 вересня повідомляв:
Дивиться також інші населені пункти цього району: