Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Вилкове

Сторінка 7 з 7
покоління, що перебували тривалий час в окупації, побачили справжнє світле життя лише в роки Радянської влади.
У Вилковому є Палац культури рибалок, кінотеатр ім. Горького, Будинок піонерів, 2 міські бібліотеки (для дорослих і дітей) тощо. Особливу увагу
привертає Палаці культури, який споруджено на кошти рибоколгоспу ім. Леніна в 1964 році. Він має два зали для глядачів: великий – на 500 і малий – на 200 місць. На всіх прибережних пунктах лову риби працюють червоні кутки. Деякі з них мають зали для глядачів на 100 місць. Тут демонструються кінофільми, читаються популярні лекції, відбуваються виступи агіткультбригади Палацу культури рибалок.
У 1960 році в місті відкрито кабінет політичної освіти, що працює на громадянських засадах. Завідує ним комуніст Т. І. Гончаров, який брав участь у громадянській війні та у визволенні рідних місць в роки Великої Вітчизняної війни.
Є в місті природознавчий музей. У ньому зберігається велика колекція різноманітних птахів і риб дельти Дунаю. Цінні експонати при допомозі рибалок та мисливців зібрали працівники Вилківської науково-експериментальної бази Інституту гідробіології Академії наук УРСР. Наукові працівники інституту гідробіології вивчають рибні багатства Придунайського краю, узагальнюють багаторічний досвід місцевих рибалок.
Ще на початку XIX століття Вилкове стали називати українською Венецією. Часто так його називають і тепер. В автобіографічній повісті російський радянський письменний І. Константиновський, який народився й виріс у Вилковому, писав: «На човні було якнайпростіше проїхати все селище від краю до краю. З кожного двору стрибали в човен і, обережно лавіруючи між зарослими берегами, повертаючи з каналу і канал, випливали на вільний простір Дунаю, а звідти вузьким гирлом, майже занесеним мулом, можна було проїхати в море, в океан, хоч на край світу».
І дійсно, Вилкове не схоже на інші міста. Його вулиці – це здебільшого протоки й канали, по яких плавають човнами. Через них перекинуті вигнуті дугою дерев’яні містки, а вздовж каналів простяглися дощаті кладки-тротуари на високих палях. У місті прокладено 45 км дерев’яних тротуарів, 76 містків і переходів через єрики. Від кожного каналу-вулиці, як правило, прорито невеличкі канали в двори рибалок. Останнім часом дерев’яні кладки замінюються залізобетонними тротуарами.
Своєрідність і краса рибальського міста описана в багатьох нарисах сучасних літераторів, журналістів, що приїздили сюди, в край, який прославляють звитяжною працею мужні рибалки. І хоч автори не завжди Вилкове називають власним іменем, проте його чудові пейзажі читач все ж може впізнати. Оспівують рідне місто й місцеві автори. Саме тут, в одному із колективів художньої самодіяльності, народилася «Пісня дунайських рибалок» (слова і музика С. Саханова). Разом з іншими народними і класичними піснями вона лунає зі сцен клубів і червоних кутків, а потім пливе далі понад дунайськими берегами. Ця пісня прославляє щасливе життя, яке принесла вилківським рибалкам Радянська влада.


Сучасна карта - Вилкове