Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія теперішньої Саврані і навколишніх сіл була заселена з давніх часів. Тут знайдено рештки слов’янських поселень черняхівської культури (ІІ-VI століття н е.), а також пізніших часів (VІ-ХVІІ століття н. е.). В околицях селища є багато високих кургантів.
Саврань вперше згадується в історичних документах кінця ХІV століття у зв’язку з даруванням її литовським князем Вітовтом планам Кошелевичам. Після Люблінської унії землями по середній течії Південного Бугу стали володіти польські магнати Конєцпольські (ХVІ-ХVІІ століття) і Любомирські (ХVІІІ століття). Щоб захистити свої володіння від татаро-турецьких нападів, С. Конєцпольський в 1634 році доручив французькому інженеру Боплану, який перебував на службі у війську польському, збудувати в Саврані фортецю. Називалися вона Конєцполем, а також Усть-Савранем. Стіни фортеці, змуровані з випаленої цегли, частково збереглися до наших днів.
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648-1654 рр.) біля Саврані в 1649 році отаборилась кіннота ногайських татар, які діяли разом із запорізьким військом. Богдан Хмельницький ще в лютому 1649 року зазначав, що він має підтримку всієї орди і «ногайців на Саврані».
Після возз’єднання Лівобережної України з Росією Саврань залишилась під владою польських панів і зазнавала й далі наскоків татар. Восени 1654 року воєвода Бутурлін писав царю, що кримські і ногайські татари «перелезли реку Буг и под. Чечельник и под. Саврань подбегши, много шкод починили». До кінця ХVІІІ століття савранці боролися проти гніту польської шляхти і турецько-татарських грабіжників. Ще в першій половині ХVІІІ століття в Саврані й навколишніх селах широко розгорнувся гайдамацький рух. Проти його учасників польській уряд направив великий військовий загін, який розгромив гайдамаків.
У 1793 році Саврань перейшла до Росії. В січні 1799 року, за указом царя, село з 360 душами передано графу Салтикову, який незабаром продав його графині Ржевуській. Але після польського повстання 1830-1831 рр. держава конфіскувала її маєток. У 1839 році Саврань віднесено до військових поселень Києво-Подільського округу. Тут було розміщено підрозділи уланського полку, штаб якого містився в Умані. В 1849 році складено план містечка Саврані, в якому позначено розташування дворів жителів та будов військових підрозділів.
Становище військових поселенців було ще важчим, ніж кріпаків. Адже вони мали забезпечувати війська харчами, постоєм (квартирами), паливом, а коней фуражем. Крім того, сім’ї, які мали трьох працездатних, мусили щороку безплатно відробляти 390 людино-днів, тоді як кріпаки працювали на пана пересічно 102 дні. В списки військових поселенців вносились усі чоловіки віком від 17 до 45 років, здатні відбувати солдатську службу. Два дні на тиждень вони займалися військовим навчанням, а решту – під командою офіцера виконували польові та різні будівельні роботи. За роки існування військового поселення савранці спорудили 5 цегляних казарм, 6 будинків для офіцерів, 2 конюшні, манеж, склади для боєприпасів і продовольства, кузню, 2 водяні млини тощо. Частина цих споруд збереглася.
Після ліквідації військових поселень, що фактично сталося 1865 року, Саврань перейшла у відання міністерства державного майна. Її населення складалось з колишніх військових поселенців (186 дворів), міщан (231 двір), купців (10 дворів) і дворян (3 садиби). Савранці одержали землю за викуп. Землевпорядкування було закінчено восени 1872 року. На 262 двори, в яких налічувалося 735 душ чоловічої статі, було відведено 3347 десятин, у т. ч. угідь – 2890 десятин. Щороку селяни сплачували за землю по 2771 крб., які мали вносити протягом як в 70-х роках у Саврані і волості десятина коштувала 11 крб. 35 копійок.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Саврань стає значним торговельним центром. Тут збираються великі базари. З навколишніх сіл сюди везли хліб, худобу, а жителі Кам’яного Броду – білу глину. Місцеві ремісники продавали
Саврань
Сторінка 1 з 8
Саврань – селище міського типу, центр однойменного району і селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Ковбасова Поляна, Осички. Розташована в гирлі річки Савранки, притоки Південного Бугу. Відстань до Одеси – 213 км, до найближчої залізничної станції Заплази – 39 км. За 18 км від селища проходить автомагістраль Ленінград-Київ-Одеса. Саврань зв’язана авіалінією з Одесою, Миколаївкою і Любашівкою. Саврань вперше згадується в історичних документах кінця ХІV століття у зв’язку з даруванням її литовським князем Вітовтом планам Кошелевичам. Після Люблінської унії землями по середній течії Південного Бугу стали володіти польські магнати Конєцпольські (ХVІ-ХVІІ століття) і Любомирські (ХVІІІ століття). Щоб захистити свої володіння від татаро-турецьких нападів, С. Конєцпольський в 1634 році доручив французькому інженеру Боплану, який перебував на службі у війську польському, збудувати в Саврані фортецю. Називалися вона Конєцполем, а також Усть-Савранем. Стіни фортеці, змуровані з випаленої цегли, частково збереглися до наших днів.
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648-1654 рр.) біля Саврані в 1649 році отаборилась кіннота ногайських татар, які діяли разом із запорізьким військом. Богдан Хмельницький ще в лютому 1649 року зазначав, що він має підтримку всієї орди і «ногайців на Саврані».
Після возз’єднання Лівобережної України з Росією Саврань залишилась під владою польських панів і зазнавала й далі наскоків татар. Восени 1654 року воєвода Бутурлін писав царю, що кримські і ногайські татари «перелезли реку Буг и под. Чечельник и под. Саврань подбегши, много шкод починили». До кінця ХVІІІ століття савранці боролися проти гніту польської шляхти і турецько-татарських грабіжників. Ще в першій половині ХVІІІ століття в Саврані й навколишніх селах широко розгорнувся гайдамацький рух. Проти його учасників польській уряд направив великий військовий загін, який розгромив гайдамаків.
У 1793 році Саврань перейшла до Росії. В січні 1799 року, за указом царя, село з 360 душами передано графу Салтикову, який незабаром продав його графині Ржевуській. Але після польського повстання 1830-1831 рр. держава конфіскувала її маєток. У 1839 році Саврань віднесено до військових поселень Києво-Подільського округу. Тут було розміщено підрозділи уланського полку, штаб якого містився в Умані. В 1849 році складено план містечка Саврані, в якому позначено розташування дворів жителів та будов військових підрозділів.
Становище військових поселенців було ще важчим, ніж кріпаків. Адже вони мали забезпечувати війська харчами, постоєм (квартирами), паливом, а коней фуражем. Крім того, сім’ї, які мали трьох працездатних, мусили щороку безплатно відробляти 390 людино-днів, тоді як кріпаки працювали на пана пересічно 102 дні. В списки військових поселенців вносились усі чоловіки віком від 17 до 45 років, здатні відбувати солдатську службу. Два дні на тиждень вони займалися військовим навчанням, а решту – під командою офіцера виконували польові та різні будівельні роботи. За роки існування військового поселення савранці спорудили 5 цегляних казарм, 6 будинків для офіцерів, 2 конюшні, манеж, склади для боєприпасів і продовольства, кузню, 2 водяні млини тощо. Частина цих споруд збереглася.
Після ліквідації військових поселень, що фактично сталося 1865 року, Саврань перейшла у відання міністерства державного майна. Її населення складалось з колишніх військових поселенців (186 дворів), міщан (231 двір), купців (10 дворів) і дворян (3 садиби). Савранці одержали землю за викуп. Землевпорядкування було закінчено восени 1872 року. На 262 двори, в яких налічувалося 735 душ чоловічої статі, було відведено 3347 десятин, у т. ч. угідь – 2890 десятин. Щороку селяни сплачували за землю по 2771 крб., які мали вносити протягом як в 70-х роках у Саврані і волості десятина коштувала 11 крб. 35 копійок.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Саврань стає значним торговельним центром. Тут збираються великі базари. З навколишніх сіл сюди везли хліб, худобу, а жителі Кам’яного Броду – білу глину. Місцеві ремісники продавали
Дивиться також інші населені пункти цього району: