Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території, де тепер Овідіополь, люди жили з давніх часів. Тут виявлено залишки 6 стародавніх поселень. Два з них існували в скіфські (IV – III століття до н. е.), два – в сарматські часи (ІІ століття до н. е. – ІІІ століття н. е.). На двох останніх знайдено рештки черняхівської культури (ІІІ – V століття н. е.).
Виник населений пункт наприкінці XVIII століття. У 1795 році за указом Катерини ІІ його назвали Овідіополем на честь римського поета Публія Овідія Назона (43 рік до н. е. – 18 рік н. е.), який нібито під час свого заслання перебував у даній місцевості. Насправді ж поет 9 років проживав у містечку Томах (сучасне румунське місто Констанца).
15 червня 1793 року тут було закладено фортецю, щоб захищати вхід у Дністер з Чорного моря і спорудити гавань на Дністровському лимані. Фортеця була форпостом, звідки перепинялись турецькі напади на Очаків і Миколаїв, а також проміжним складом вантажів між Дністром і Одесою.
Місце для заснування фортеці обрав видатний російський полководець О. В. Суворов. Раніше тут було турецьке укріплення Хаджи-Дере (Хаджідер), яке в 1769 році розгромили запорожці. В 1789 році фортецю штурмом взяли російські війська. За Ясським договором укріплення перейшло до Росії. Біля фортеці виникло поселення з українців, молдаван, що прийшли з Бессарабії, та представників інших національностей. У 1795 році тут жило 266 чоловік. Це були здебільшого міщани і купці.
Переважна більшість жителів, міщан за станом, займалася землеробством, зокрема городництвом, скотарством та рибальством.
З часу свого заснування Овідіополь вважався містом. У 1795 році він входив до Тираспольського округу Вознесенського намісництва, з наступного року – до Новоросійської губернії, а з 1806 по 1919 рік – до Херсонської губернії.
Вигідне географічне положення, будівництво залізниці, близькість до Одеси тощо сприяли зростанню населення міста. У 1857 році тут проживало 3464 чол., а в 1897 році – 4074 чоловіка. В Овідіополі виникають гончарні, ковальські, столярні, колісні та бондарні майстерні. Наприкінці ХІХ століття в місті існували 2 цегельні заводи, кузня, один паровий і 17 вітряних млинів, кілька майстерень, лісовий склад, 5 хлібних амба рів, бойня, 47 дрібних крамниць.
Перша початкова школа відкрилась в Овідіополі у 1802 році. В ній навчались 153 учні, працювали два вчителі. У 1888 році відкрилась друга, церковнопарафіяльна школа, а наступного року – ще одна початкова школа на 63 учні, яких навчав один учитель. Згодом, у 1899 році, відкрилась початкова школа для дівчат. Тут навчалось 62 учениці. Нарешті, в 1907 році в Овідіополі відкрили чотирикласне училище, де викладали 5 учителів і навчалось 68 учнів.
Незважаючи на таку, досить розгалужену мережу навчальних закладів, стан з освітою залишався незадовільним, бо більшість учнів не закінчувала школи.
Вкрай повільно змінювався вигляд міста, його благоустрій. Тільки в 1905 році тут відкрили земську лікарню на 20 ліжок. З інших установ у місті існували поштово-телеграфна філія з ощадною касою, кінно-поштова станція, дві церкви, синагога, дві лазні. На початку ХХ століття тут було 6 винних погребів, 6 тракторів, казенна крамниця для продажу горілки, т. зв. монополька.
Землею поблизу Овідіополя володіли великі поміщики, молдавські бояри, польські магнати Сигізмунд і Юліан Стибор-Мархоцькі та інші. Частина землі належала дрібним поміщикам і куркулям Довженку, Крутоусу, Крижанівському, Чабаненку та іншим. У самому Овідіополі близько 6 тис. десятин землі належало міській управі, яка здавала її в оренду. В умовах міста оренда була грошовою, причому її розмір нічим не відрізнявся від звичайної натуральної оренди в поміщицьких господарствах Одеського та інших повітів півдня України. Оскільки міські орні і сінокосні землі здавались в оренду х торгів, то великі ділянки потрапляли до рук куркулів та деяких заможних селян. У зв’язку з цим частина селян, що проживала в Овідіополі, була позбавлена можливості орендувати землю.
Овідіополь
Сторінка 1 з 9
Овідіополь – село, центр однойменного району. Розташований на лівому березі Дністровського лиману, за 18 км від впадання річки Дністра у Чорне море та за 55 км від Одеси. Овідіополь – кінцева станція залізничної колії Одеса – Овідіополь. Через село проходить автомобільний шлях Одеса – Ізмаїл. Населення – 6963 чоловіка. Виник населений пункт наприкінці XVIII століття. У 1795 році за указом Катерини ІІ його назвали Овідіополем на честь римського поета Публія Овідія Назона (43 рік до н. е. – 18 рік н. е.), який нібито під час свого заслання перебував у даній місцевості. Насправді ж поет 9 років проживав у містечку Томах (сучасне румунське місто Констанца).
15 червня 1793 року тут було закладено фортецю, щоб захищати вхід у Дністер з Чорного моря і спорудити гавань на Дністровському лимані. Фортеця була форпостом, звідки перепинялись турецькі напади на Очаків і Миколаїв, а також проміжним складом вантажів між Дністром і Одесою.
Місце для заснування фортеці обрав видатний російський полководець О. В. Суворов. Раніше тут було турецьке укріплення Хаджи-Дере (Хаджідер), яке в 1769 році розгромили запорожці. В 1789 році фортецю штурмом взяли російські війська. За Ясським договором укріплення перейшло до Росії. Біля фортеці виникло поселення з українців, молдаван, що прийшли з Бессарабії, та представників інших національностей. У 1795 році тут жило 266 чоловік. Це були здебільшого міщани і купці.
Переважна більшість жителів, міщан за станом, займалася землеробством, зокрема городництвом, скотарством та рибальством.
З часу свого заснування Овідіополь вважався містом. У 1795 році він входив до Тираспольського округу Вознесенського намісництва, з наступного року – до Новоросійської губернії, а з 1806 по 1919 рік – до Херсонської губернії.
Вигідне географічне положення, будівництво залізниці, близькість до Одеси тощо сприяли зростанню населення міста. У 1857 році тут проживало 3464 чол., а в 1897 році – 4074 чоловіка. В Овідіополі виникають гончарні, ковальські, столярні, колісні та бондарні майстерні. Наприкінці ХІХ століття в місті існували 2 цегельні заводи, кузня, один паровий і 17 вітряних млинів, кілька майстерень, лісовий склад, 5 хлібних амба рів, бойня, 47 дрібних крамниць.
Перша початкова школа відкрилась в Овідіополі у 1802 році. В ній навчались 153 учні, працювали два вчителі. У 1888 році відкрилась друга, церковнопарафіяльна школа, а наступного року – ще одна початкова школа на 63 учні, яких навчав один учитель. Згодом, у 1899 році, відкрилась початкова школа для дівчат. Тут навчалось 62 учениці. Нарешті, в 1907 році в Овідіополі відкрили чотирикласне училище, де викладали 5 учителів і навчалось 68 учнів.
Незважаючи на таку, досить розгалужену мережу навчальних закладів, стан з освітою залишався незадовільним, бо більшість учнів не закінчувала школи.
Вкрай повільно змінювався вигляд міста, його благоустрій. Тільки в 1905 році тут відкрили земську лікарню на 20 ліжок. З інших установ у місті існували поштово-телеграфна філія з ощадною касою, кінно-поштова станція, дві церкви, синагога, дві лазні. На початку ХХ століття тут було 6 винних погребів, 6 тракторів, казенна крамниця для продажу горілки, т. зв. монополька.
Землею поблизу Овідіополя володіли великі поміщики, молдавські бояри, польські магнати Сигізмунд і Юліан Стибор-Мархоцькі та інші. Частина землі належала дрібним поміщикам і куркулям Довженку, Крутоусу, Крижанівському, Чабаненку та іншим. У самому Овідіополі близько 6 тис. десятин землі належало міській управі, яка здавала її в оренду. В умовах міста оренда була грошовою, причому її розмір нічим не відрізнявся від звичайної натуральної оренди в поміщицьких господарствах Одеського та інших повітів півдня України. Оскільки міські орні і сінокосні землі здавались в оренду х торгів, то великі ділянки потрапляли до рук куркулів та деяких заможних селян. У зв’язку з цим частина селян, що проживала в Овідіополі, була позбавлена можливості орендувати землю.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Сухий Лиман
- Роксолани
- Олександрівка
- Новоградківка
- Миколаївка
- Йосипівка
- Дальник
- Великодолинське
- Барабой