Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
порушив справу проти селянина К. Ф. Гвоздовського, який їздив до Одеси і привіз звідти кілька прокламацій революційного змісту. Царський маніфест 17 жовтня 1905 року викликав обурення трудящих Овідіополя. Щоб відвернути увагу селян і робітників від революційних подій, уряд спровокував у місті єврейський погром. Але задумана провокація не вдалась. Наприкінці 1905 року в Овідіополі відбулись стихійні виступи трудящих за зниження орендних цін, за підвищення заробітної плати і встановлення 8-годинного робочого дня.
Згубно позначилась на економічному становищі жителів Овідіополя перша світова війна. Закривались дрібні підприємства, сотні десятин землі через нестачу робочих рук залишались незасіяними. Реквізиції на користь військового відомства, численні повинності й податки уже погіршили і без того тяжке життя трудящих.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції, яку співчутливо зустріла переважна більшість жителів міста, тут під впливом більшовицької агітації почався рух за розподіл землі між малоземельними та безземельними селянами. Особливо він посилився після обласного селянського з’їзду, який відбувся в Одесі 6-8 квітня 1917 року. Як і в багатьох інших місцях, в Овідіополі, згідно з рішенням з’їзду, біополя телеграфували до Одеського військового округу «про масовий самочинний розподіл поміщицької землі земельними комітетами».
Новим етапом у боротьбі за землю і свободу став Великий Жовтень. У січні 1918 року, після встановлення Радянської влади в Одеському повіті, в Овідіополі утворилась Рада робітничих і селянських депутатів. Її очолив колишній балтійський моряк Я. Ф, Шелінговський. Заступником голови Ради став колишній фронтовик Л. П. Титомир.
Рада націоналізувала паровий млин, розпочала підготовку до розподілу землі, склавши з цієї метою списки малоземельних та безземельних селян. Однак здійснити ці заходи вона не встигла, бо місто в березні захопили австро-німецькі окупанти.
Населення міста вороже ставилось до загарбників. На заклик командуючого 3-ю Українською радянською армією П. Лазарева почалась мобілізація до революційної армії чоловіків віком від 18 до 40 років.
У листопаді війська окупантів залишили Овідіополь. Але наприкінці листопада Одесу захопили англо-французькі інтервенти. В Овідіополі скупчились петлюрівці, вигнані з Одеси антантівськими військами, та білогвардійці.
Об’єднавшись у партизанські загони, трудящі Одеського повіту вступили в боротьбу проти іноземних окупантів та місцевих контрреволюціонерів. Сформований у Білявці, Яськах і Маяках Придністровський партизанський загін на початку січня 1919 року завдав поразки петлюрівському гарнізону Овідіополя, захопивши полонених та багато зброї.
Відступаючи під натиском Червоної Армії у квітні 1919 року, англо-французькі інтервенти грабували населення, вбивали мирних людей. Як повідомляли члени селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів, «окупанти вчинили в Овідіополі погром, пограбували всі товари в магазинах, реквізували хлібні запаси. А білогвардійці, тікаючи в бік Акермана, обагрили свій ганебний шлях кров’ю робітників і селян». 19 квітня 1919 року Овідіополь було визволено від петлюрівських банд. Але боротьба тривала. 30 квітня 1919 року сюди вступив 1-й Бессарабський полк 3-ї Української радянської армії, сформований в Одесі комуністом В. Г. Райновим. Після короткого перепочинку полк, до якого влилася частина овідіопольців, вирушив на боротьбу проти залишків петлюрівських банд.
З червня 1919 року душею робітничо-селянських мас Овідіополя в їх боротьбі проти контрреволюції був партійний осередок, що налічував 25 комуністів. Секретарем осередку був Ф. Г. Єфімов. З ініціативи партійного осередку в червні 1919 року відбулись вибори до місцевої Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою Ради обрали Я. Ф. Шелінговського.
Першими кроками Ради і партійного осередку були заходи по відбудові господарства, зміцненню Радянської влади на місцях, виконанню рішень 3-го Всеукраїнського з’їзду Рад щодо зміцнення Червоної Армії.
Овідіополь
Сторінка 2 з 9
Безземелля і малоземелля, тяжкі умови життя викликали стихійні протести селян. У березні 1905 року в Овідіополі було вилучено заборонену літературу. Про це, зокрема, сповіщав поліцейський пристав. Він також Згубно позначилась на економічному становищі жителів Овідіополя перша світова війна. Закривались дрібні підприємства, сотні десятин землі через нестачу робочих рук залишались незасіяними. Реквізиції на користь військового відомства, численні повинності й податки уже погіршили і без того тяжке життя трудящих.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції, яку співчутливо зустріла переважна більшість жителів міста, тут під впливом більшовицької агітації почався рух за розподіл землі між малоземельними та безземельними селянами. Особливо він посилився після обласного селянського з’їзду, який відбувся в Одесі 6-8 квітня 1917 року. Як і в багатьох інших місцях, в Овідіополі, згідно з рішенням з’їзду, біополя телеграфували до Одеського військового округу «про масовий самочинний розподіл поміщицької землі земельними комітетами».
Новим етапом у боротьбі за землю і свободу став Великий Жовтень. У січні 1918 року, після встановлення Радянської влади в Одеському повіті, в Овідіополі утворилась Рада робітничих і селянських депутатів. Її очолив колишній балтійський моряк Я. Ф, Шелінговський. Заступником голови Ради став колишній фронтовик Л. П. Титомир.
Рада націоналізувала паровий млин, розпочала підготовку до розподілу землі, склавши з цієї метою списки малоземельних та безземельних селян. Однак здійснити ці заходи вона не встигла, бо місто в березні захопили австро-німецькі окупанти.
Населення міста вороже ставилось до загарбників. На заклик командуючого 3-ю Українською радянською армією П. Лазарева почалась мобілізація до революційної армії чоловіків віком від 18 до 40 років.
У листопаді війська окупантів залишили Овідіополь. Але наприкінці листопада Одесу захопили англо-французькі інтервенти. В Овідіополі скупчились петлюрівці, вигнані з Одеси антантівськими військами, та білогвардійці.
Об’єднавшись у партизанські загони, трудящі Одеського повіту вступили в боротьбу проти іноземних окупантів та місцевих контрреволюціонерів. Сформований у Білявці, Яськах і Маяках Придністровський партизанський загін на початку січня 1919 року завдав поразки петлюрівському гарнізону Овідіополя, захопивши полонених та багато зброї.
Відступаючи під натиском Червоної Армії у квітні 1919 року, англо-французькі інтервенти грабували населення, вбивали мирних людей. Як повідомляли члени селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів, «окупанти вчинили в Овідіополі погром, пограбували всі товари в магазинах, реквізували хлібні запаси. А білогвардійці, тікаючи в бік Акермана, обагрили свій ганебний шлях кров’ю робітників і селян». 19 квітня 1919 року Овідіополь було визволено від петлюрівських банд. Але боротьба тривала. 30 квітня 1919 року сюди вступив 1-й Бессарабський полк 3-ї Української радянської армії, сформований в Одесі комуністом В. Г. Райновим. Після короткого перепочинку полк, до якого влилася частина овідіопольців, вирушив на боротьбу проти залишків петлюрівських банд.
З червня 1919 року душею робітничо-селянських мас Овідіополя в їх боротьбі проти контрреволюції був партійний осередок, що налічував 25 комуністів. Секретарем осередку був Ф. Г. Єфімов. З ініціативи партійного осередку в червні 1919 року відбулись вибори до місцевої Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою Ради обрали Я. Ф. Шелінговського.
Першими кроками Ради і партійного осередку були заходи по відбудові господарства, зміцненню Радянської влади на місцях, виконанню рішень 3-го Всеукраїнського з’їзду Рад щодо зміцнення Червоної Армії.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Сухий Лиман
- Роксолани
- Олександрівка
- Новоградківка
- Миколаївка
- Йосипівка
- Дальник
- Великодолинське
- Барабой