Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Суворове

Суворове (до 1941 року Шикирли-Китай) - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на східному березі озера Катлабуха, за 30 км від райцентру та за 6 км від найближчої залізничної станції Котлабух (на лінії Одеса— Ізмаїл). Через селище проходить автомобільна дорога Одеса—Ізмаїл. Населення — 6,6 тис. чоловік.
На території селища виявлені поселення перших віків нашої ери та слов'янське селище IX —X століть.
Село засноване в 1915 році переселенцями з Болгарії на місці татарського кочовища Шикирли-Китай (в перекладі з тюркської – «Цукровий берег»), від чого й походить його назва. Тоді тут налічувалося 397 жителів. Їх наділяли землею — по 60 десятин на сім'ю, звільняли від рекрутських повинностей і на 10 років від податків. У зв'язку з цим болгарська біднота, що перебувала під турецьким гнітом у себе на батьківщині, тікала в Росію. Найбільше переселенців прибуло під час російсько-туроцької війни 1828-1829 рр. За чверть століття кількість населення в Шикирли-Китаї майже подвоїлась. У 1842 році тут мешкало 109 сімей (понад 700
чоловік).
Осівши на родючих землях і маючи деякі пільги, болгари почали вирощувати зернові і городні культури, виноград, розводити худобу. В озері Ялпугу вони ловили рибу для себе і на продаж. Селяни самі виготовляли одяг, взуття та різноманітні речі домашнього вжитку.
У 1830 році в селі відкрилась двокласна школа, в якій викладання провадилось болгарською мовою.
За Паризькою угодою 1856 року Шикирли-Китай відійшов до Молдавського князівства.Болгарське населення потрапило в тяжки умови.     У зв`язку з цим у 1860 році багато родин переселились до Таврії. Молдавські князі під час планування проводили політику соціального і національного гноблення. Надані Росією пільги були скасовані, запроваджувалась військова повінність, заборонялося навчання болгарською мовою в школі. До того ж, селяни втратили ринки збуту своїх товарів у Акермані, Одесі, Кишиневі, що призвело до занепаду їх господарств.
Після переможного завершення російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Південна Бессарабія була визволена Росією. Болгарам повернули надані раніше пільги. До рідного села почали повертатися ті селяни, що залишили його ще в 60-х роках ХІХ століття. Кількість населення на початку 80-х років досягла 1480 чоловік. Тут було 255 будинків. Село мало 7320 7320 десятин землі, 440 коней, 1167 голів великої рогатої худоби і 9365 овець. Значна частина землі і більшість худоби належала заможним господарствам. Місцеві багатії були також власниками вітряків, до 300 десятін садів і виноградників.
Розорені селяни були змушені орендувати в куркулів на кабальних умовах землю. В липні 1887 року 109 селян-орендарів звернулися до бессарабського губернатора з вимогою наділити їм землю і зменшити орендну плату. «Навіть у врожайні роки,— писали вони,— ми ледве животіємо, в несприятливі продаємо останню худобину, або позичаємо гроші під величезні проценти в наших визискувачів для сплати податків. Деякі з нас, що не мають худоби і не користуються кредитом, неспроможні сплачувати податки, а недоїмки з кожним роком зростають. Якщо ми не одержимо землі,— наголошувалось у листі,— то нашому відчаю не видно меж».
Тоді як трудове селянство терпіло від малоземелля та безземелля, куркулі багатіли. Наприкінці XIX століття лише глитаям Калояпову й Кіневу належало 100 десятин землі. Куркулі зосереджували у своїх руках і владу. Так, Калоянов 14 років був незмінним старостою. Він не раз привласнював громадські кошти, в т. ч. й зібрані на будівництво церкви. Коли в 1889 році про це довідалися селяни і його мали судити, багатій підкупив суддів і надалі лишився старостою. Під час наступних виборів (14 грудня 1903 року) за Калоянова голосувало 67 чоловік, проти — 171. Проте завдяки його зв'язкам з місцевою царською адміністрацією вибори визнали недійсними і призначили нові на 9 травня. При повторному голосуванні Калоянов зібрав 104 голоси, 155 виборців голосували проти. Тоді він почав залякувати селян. Зрештою старостою в селі знову став Калоянов. Тих, хто після виборів різко виступав проти Калоянова, всіляко переслідували. Але й за цих умов селяни висловлювали своє обурення діями царських сатрапів. Так



Дивиться також інші населені пункти цього району:
; (function(d, t, p) { var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript"; j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js"; var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s); })(document, "script", document.location.protocol);
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік