Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території селища виявлені поселення перших віків нашої ери та слов'янське селище IX —X століть.
Село засноване в 1915 році переселенцями з Болгарії на місці татарського кочовища Шикирли-Китай (в перекладі з тюркської – «Цукровий берег»), від чого й походить його назва. Тоді тут налічувалося 397 жителів. Їх наділяли землею — по 60 десятин на сім'ю, звільняли від рекрутських повинностей і на 10 років від податків. У зв'язку з цим болгарська біднота, що перебувала під турецьким гнітом у себе на батьківщині, тікала в Росію. Найбільше переселенців прибуло під час російсько-туроцької війни 1828-1829 рр. За чверть століття кількість населення в Шикирли-Китаї майже подвоїлась. У 1842 році тут мешкало 109 сімей (понад 700
чоловік).
Осівши на родючих землях і маючи деякі пільги, болгари почали вирощувати зернові і городні культури, виноград, розводити худобу. В озері Ялпугу вони ловили рибу для себе і на продаж. Селяни самі виготовляли одяг, взуття та різноманітні речі домашнього вжитку.
У 1830 році в селі відкрилась двокласна школа, в якій викладання провадилось болгарською мовою.
За Паризькою угодою 1856 року Шикирли-Китай відійшов до Молдавського князівства.Болгарське населення потрапило в тяжки умови. У зв`язку з цим у 1860 році багато родин переселились до Таврії. Молдавські князі під час планування проводили політику соціального і національного гноблення. Надані Росією пільги були скасовані, запроваджувалась військова повінність, заборонялося навчання болгарською мовою в школі. До того ж, селяни втратили ринки збуту своїх товарів у Акермані, Одесі, Кишиневі, що призвело до занепаду їх господарств.
Після переможного завершення російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Південна Бессарабія була визволена Росією. Болгарам повернули надані раніше пільги. До рідного села почали повертатися ті селяни, що залишили його ще в 60-х роках ХІХ століття. Кількість населення на початку 80-х років досягла 1480 чоловік. Тут було 255 будинків. Село мало 7320 7320 десятин землі, 440 коней, 1167 голів великої рогатої худоби і 9365 овець. Значна частина землі і більшість худоби належала заможним господарствам. Місцеві багатії були також власниками вітряків, до 300 десятін садів і виноградників.
Розорені селяни були змушені орендувати в куркулів на кабальних умовах землю. В липні 1887 року 109 селян-орендарів звернулися до бессарабського губернатора з вимогою наділити їм землю і зменшити орендну плату. «Навіть у врожайні роки,— писали вони,— ми ледве животіємо, в несприятливі продаємо останню худобину, або позичаємо гроші під величезні проценти в наших визискувачів для сплати податків. Деякі з нас, що не мають худоби і не користуються кредитом, неспроможні сплачувати податки, а недоїмки з кожним роком зростають. Якщо ми не одержимо землі,— наголошувалось у листі,— то нашому відчаю не видно меж».
Тоді як трудове селянство терпіло від малоземелля та безземелля, куркулі багатіли. Наприкінці XIX століття лише глитаям Калояпову й Кіневу належало 100 десятин землі. Куркулі зосереджували у своїх руках і владу. Так, Калоянов 14 років був незмінним старостою. Він не раз привласнював громадські кошти, в т. ч. й зібрані на будівництво церкви. Коли в 1889 році про це довідалися селяни і його мали судити, багатій підкупив суддів і надалі лишився старостою. Під час наступних виборів (14 грудня 1903 року) за Калоянова голосувало 67 чоловік, проти — 171. Проте завдяки його зв'язкам з місцевою царською адміністрацією вибори визнали недійсними і призначили нові на 9 травня. При повторному голосуванні Калоянов зібрав 104 голоси, 155 виборців голосували проти. Тоді він почав залякувати селян. Зрештою старостою в селі знову став Калоянов. Тих, хто після виборів різко виступав проти Калоянова, всіляко переслідували. Але й за цих умов селяни висловлювали своє обурення діями царських сатрапів. Так
;
(function(d, t, p) {
var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript";
j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js";
var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s);
})(document, "script", document.location.protocol);
Суворове
Сторінка 1 з 6
Суворове (до 1941 року Шикирли-Китай) - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на східному березі озера Катлабуха, за 30 км від райцентру та за 6 км від найближчої залізничної станції Котлабух (на лінії Одеса— Ізмаїл). Через селище проходить автомобільна дорога Одеса—Ізмаїл. Населення — 6,6 тис. чоловік. Село засноване в 1915 році переселенцями з Болгарії на місці татарського кочовища Шикирли-Китай (в перекладі з тюркської – «Цукровий берег»), від чого й походить його назва. Тоді тут налічувалося 397 жителів. Їх наділяли землею — по 60 десятин на сім'ю, звільняли від рекрутських повинностей і на 10 років від податків. У зв'язку з цим болгарська біднота, що перебувала під турецьким гнітом у себе на батьківщині, тікала в Росію. Найбільше переселенців прибуло під час російсько-туроцької війни 1828-1829 рр. За чверть століття кількість населення в Шикирли-Китаї майже подвоїлась. У 1842 році тут мешкало 109 сімей (понад 700
чоловік).
Осівши на родючих землях і маючи деякі пільги, болгари почали вирощувати зернові і городні культури, виноград, розводити худобу. В озері Ялпугу вони ловили рибу для себе і на продаж. Селяни самі виготовляли одяг, взуття та різноманітні речі домашнього вжитку.
У 1830 році в селі відкрилась двокласна школа, в якій викладання провадилось болгарською мовою.
За Паризькою угодою 1856 року Шикирли-Китай відійшов до Молдавського князівства.Болгарське населення потрапило в тяжки умови. У зв`язку з цим у 1860 році багато родин переселились до Таврії. Молдавські князі під час планування проводили політику соціального і національного гноблення. Надані Росією пільги були скасовані, запроваджувалась військова повінність, заборонялося навчання болгарською мовою в школі. До того ж, селяни втратили ринки збуту своїх товарів у Акермані, Одесі, Кишиневі, що призвело до занепаду їх господарств.
Після переможного завершення російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Південна Бессарабія була визволена Росією. Болгарам повернули надані раніше пільги. До рідного села почали повертатися ті селяни, що залишили його ще в 60-х роках ХІХ століття. Кількість населення на початку 80-х років досягла 1480 чоловік. Тут було 255 будинків. Село мало 7320 7320 десятин землі, 440 коней, 1167 голів великої рогатої худоби і 9365 овець. Значна частина землі і більшість худоби належала заможним господарствам. Місцеві багатії були також власниками вітряків, до 300 десятін садів і виноградників.
Розорені селяни були змушені орендувати в куркулів на кабальних умовах землю. В липні 1887 року 109 селян-орендарів звернулися до бессарабського губернатора з вимогою наділити їм землю і зменшити орендну плату. «Навіть у врожайні роки,— писали вони,— ми ледве животіємо, в несприятливі продаємо останню худобину, або позичаємо гроші під величезні проценти в наших визискувачів для сплати податків. Деякі з нас, що не мають худоби і не користуються кредитом, неспроможні сплачувати податки, а недоїмки з кожним роком зростають. Якщо ми не одержимо землі,— наголошувалось у листі,— то нашому відчаю не видно меж».
Тоді як трудове селянство терпіло від малоземелля та безземелля, куркулі багатіли. Наприкінці XIX століття лише глитаям Калояпову й Кіневу належало 100 десятин землі. Куркулі зосереджували у своїх руках і владу. Так, Калоянов 14 років був незмінним старостою. Він не раз привласнював громадські кошти, в т. ч. й зібрані на будівництво церкви. Коли в 1889 році про це довідалися селяни і його мали судити, багатій підкупив суддів і надалі лишився старостою. Під час наступних виборів (14 грудня 1903 року) за Калоянова голосувало 67 чоловік, проти — 171. Проте завдяки його зв'язкам з місцевою царською адміністрацією вибори визнали недійсними і призначили нові на 9 травня. При повторному голосуванні Калоянов зібрав 104 голоси, 155 виборців голосували проти. Тоді він почав залякувати селян. Зрештою старостою в селі знову став Калоянов. Тих, хто після виборів різко виступав проти Калоянова, всіляко переслідували. Але й за цих умов селяни висловлювали своє обурення діями царських сатрапів. Так
Дивиться також інші населені пункти цього району:
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік