Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Червоноармійське

Сторінка 1 з 7
Червоноармійське (до 1940 року - Кубей) - село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі річки Карасулаку, за 18 км від райцентру і 12 км від залізничної станції Болград. Через Червоноармійське проходить автомобільна дорога Одеса - Ізмаїл. Рельєф злегка хвилястий, порізаний глибокими балками. З корисних копалин є граніт. Населення - 7704 чоловіка.
На території села знайдено кілька поселень доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.), уламки грецького посуду (VI століття до н. е. - ІІІ століття н. е.), три поселення черняхівської культури (II - V століття н. е.). римські амфори (II - IV століття н. е.). залишки салтово-маяцької культури (VIII століття) і слов'янські поселення (IX - XI століття).
У XII -  XVIII століттях тут було напівкочове поселення ногайських татар, відоме під назвою Кубей (у перекладі з тюркської - зосередження) .
В результаті переможного закінчення російсько-турецької війни 1809 - 1812 рр. територія південної Бессарабії була визволена від турецько-татарського поневолення. Розпочалося інтенсивне заселення цього краю українцями і росіянами. Крім того, сюди переселилося немало болгар з Добруджі, що лишалась під турецьким гнітом. Частина з них у 1809 - 1812 рр. зупинилася в Кубеї.
На землях братньої Росії болгарські переселенці мали змогу спокійно і мирно жити і працювати. Їх наділили землею, дали позику на обзаведення хазяйством, звільнили на 10 років від державних податків. За цих умов кількість жителів швидко зростала. Якщо в 1827 році в селі жило 179 родин (961 чоловік)  то в 1848 році - уже 1516 чоловік. У 1842 році тут було засновано школу для хлопчиків.
В господарстві переважало хліборобство і вівчарство. Сіяли озиму пшеницю, жито, кукурудзу, а також займалися виноградарством, городництвом і шовківництвом. Значна частина сільськогосподарської сировини використовувалася для місцевих потреб. У другій полонині XIX століття в селі відбувалися щотижневі торги.
Після Паризького договору 1856 року, за яким південна частина Буджаку була відторгнута від Росії, Кубей став російським прикордонним пунктом. Від переслідувань іноземними поневолювачами сюди тікало багато болгар. Рятуючись від турецької і австрійської поліції, в 1858 році в Кубеї жив зачинатель болгарської революційної поезії Г. С. Раковський. Саме в цей час він написав кілька віршів, зокрема «Затримка в Кубейському карантині» та «Спогади про минуле Болгарії». Видатний поет-революціонер в своїх віршах висловлював переконання, що його героїчний народ скине тяжкі кайдани турецької неволі і здобуде свободу і незалежність.
З 1871 року село стало центром Акерманського повіту Бессарабської губернії. З 1879 року тут перебували митна і карантинна прикордонні застави, що контролювали тракт з Кишинева на Ізмаїл і Галац. У цей час в селі було 690 дворів, у яких налічувалося 2527 жителів. Вони мали 1000 коней, 1110 голів великої рогатої худоби, понад 10 тис. овець.
Напередодні російсько-турецької війни 1877-1878 рр. в Кубеї та його околицях стояли 4 донські козачі полки. З початком воєнних дій вони перейшли кордон і брали активну участь у визволенні Болгарії. Багато кубейських селян вступило до дружин болгарських ополченців і підвозили продовольство частинам діючої російської армії.
З розвитком капіталістичних відносин майнова нерівність серед кубанських селян на кінець XIX - початок XX століть стала досить значною. В 1909 році тут налічувалося 950 господарств (4768 жителів), серед яких було багато безземельних і малоземельних.
Хоч у селі з населенням понад 4 тис. чоловік було дві інколи - двокласна чоловіча і однокласна жіноча (з 1869 року), - більшість дітей шкільного віку, переважно бідняків, не мали змоги вчитися. Так, на початку 90-х рр. XIX століття в школах налічувалося лише 200 учнів.
Невелика земська лікарня, що була в Кубеї, обслуговувала й навколишні села. Напівголодне існування і відсутність належного медичного обслуговування призводили до поширення різних захворювань, у т. ч. епідемічних.
Один з місцевих кореспондентів газети «Бессарабская жизнь» писав: «Згляньтеся на бідних змучених селян, які внаслідок голоду і важких умов життя часто хворіють і, не маючи коштів звернутись до лікаря, доходять до вкрай жалюгідного стану».


Сучасна карта - Червоноармійське