Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Татарбунари

Сторінка 1 з 11
Татарбунари – селище мыського типу, центр однойменного району. Розташовані понад річкою Когильником, що впадає в озеро Сасик, за 165 км від Одеси. До найближчої залізничної станції Сарата (на лінії Одеса- Ізмаїл) – 24 км. Сполучені з обласним центром шосейним шляхом. Населення - 9,3 тис. чоловік.
На території Татарбунар і в околицях виявлені залишки поселень і курганні поховання доби бронзи (III — початок І тисячоліття до н. е.), скіфські поховання (V — IV століття до н. е.) та поселення черняхівської культури (II — V століття н. є.).
У другій половині першого тисячоліття н. е. територія між Дністром і Дунаєм була заселена осілими слов'янськими племенами, які згодом ввійшли до складу Київської Русі. Крім того, на цих землях кочували печеніги й половці. Деякі дослідники схильні вважати, що саме на місці Татарбунар містилася резиденція половецьких ханів, яка називалася Карабуна.
Після нашестя на Русь монголо-татарських завойовників в цій місцевості, багатій пасовиськами, кочували татарські орди. Згодом територію, де розташовані Татарбунари, вони перетворили на місце складання здобичі, награбованої під час набігів на сусідні землі.
Сама назва Татарбунари (Татар-Бунари) татарського походження, що означає колодязь або джерело (звідси витікає багато джерел). З'явилася вона не раніше XVI століття.
В 1770 році турки спорудили тут чимало будівель. На початку XIX століття на території Татарбунар ще зберігалися руїни кам'яних бань та фундаменти мечетей, а на правому березі річки Когильника височів замок, що мав квадратну форму, його камінні стіни, завдовжки 24 сажні кожна, були подвійні, з чотирма наріжними баштами3.
Під час російсько-турецьких воєн 1768—1774 рр. та 1787—1791 рр. Татарбунари перебували під владою Росії і заселялися українцями та росіянами. Значно збільшилась кількість населення в 1804—1805 рр., коли задунайськи запорожці одержали дозвіл селитися «по ордах татарських» в Акерманській і Кілійській округах. У вересні 1807 року кошовий Задунайської Січі переніс сюди на деякий час навіть свою резиденцію. 1809 року село піднесено до рангу міст.
Після остаточного визволення Татарбунар (в результаті війни 1806-1812 рр.) з під панування турків та їхніх васалів тут містився гарнізон російських військ, яким командував талановитий генерал-лейтенант, згодом прославлений герой Вітчизняної війни 1812 року - М. І. Платов. Тоді ж у Татарбунарах перебував і великий росінський полководець М. І. Кутузов.
З 1812 року слідом за задунайськими запорожцями тут поселялися і відставні солдати російської армії, яких наділяли землею. Першими з них були Нежибірський, Максис, Лазарєв. Їх іменами й досі називаються частини селища. Крім того тут поселилося чимало й болгар. У 1822 році вони переселились на спеціально відведені для них землі. Населення швидко збільшувалося за рахунок втікачів з України і Росії, які, рятуючись від кріпацького гніту, зупинились у цій місцевості.
В документах за 1823 рік Татарбунари згадуються як державне поселення з казенними землями навколо. Проте такі поміщики, як Пуртов, Путучок і Сакаран, що жили в Ізмаїлі, мали тут по 2.5 — З тис. десятин землі.
В 1854 році в містечку, де налічувалося 2 тис. жителів, були бакалійна й молочна крамниці, шинок, православна церква, синагога. В кам'яних будинках, споруджених у 1818 році, містилося волосне управління і парафіяльне училище для хлопчиків.
По закінченню Кримської війни, з 1850 року, поблизу Татарбунар проходив кордон Росії з Румунією. В містечку розмістились митниця та


Сучасна карта - Татарбунари