Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
поставили червоні прапори. 1-го Травня вони пройшли центральною вулицею з піснею «Смело, товарищи, в ногу…». Потім на імпровізованій трибуні виступив а промовою В. Бойченко. Він вимагав заборони фізичного покарання, відстоював право трудящих розмовляти рідною мовою, співати рідних пісень. Жандарми розігнали демонстрантів. Однак революційна боротьба розвивалася й далі.
Наприкінці травня 1935 року жандарми натрапили на слід підпільників і багатьох заарештували. Маючи намір показати революціонерів шпигунами і диверсантами, уряд намагався вчинити гучний судовий процес. Проте рішучий протест трудящих всієї Румунії з вимогою звільнити політв'язнів примусив відмовитися від цього. І все ж заарештованих було засуджено у «справі 43-х». Це викиликало нову хвилю обурення трудящих. Навіть вирок засудженим зачитали не в залі суду, а в тюрмі. Галузинський, Онуфрієнко, Руденко, Протопопов були позбавлені волі на 10 років, П. Швець, Михайло і Петро Коваленки та І. Д. Сорочан — на 5 років, В. Сорочан та І. Семенюк позбавлялися волі на 3 роки кожний.
Усі 22 роки, роки панування румунських бояр, трудящі Татарбунар боролися за визволення від окупації. Саме тому жандарми називали Татарбунари «проклятим селом», «більшовицьким кублом».
Та довгожданий час свободи настав. 28 червня 1940 року з великою радістю трудящі зустрічали своїх визволителів. Ініціаторами та організаторами відновлення Радянської влади стали учасники Татарбунарського повстання і революційного підпілля І. Д. Сорочан, І. Н. Чумаченко, У. М. Батищев та інші. У. М. Батищев був делегатом VII сесії Верховної Ради СРСР, яка прийняла 2 серпня 1940 року закон про возз'єднання Бессарабії з матір'ю Батьківщиною в єдиній державі.
Після визволення Татарбунари стали районним центром. Тут почали діяти районний комітет партії, райвиконком, сільська Рада депутатів трудящих. Головою сільради обрали І. Д. Сорочана. Сільрада розподілила між безземельними і малоземельними селянами поміщицьку землю, обмежила землеволодіння куркулів, провела націоналізацію банку і суконної фабрики. Комуністи знайомили трудящих з життям і соціалістичним будівництвом у Радянському Союзі, зокрема на Україні.
22 липня 1940 року в Татарбунарах організовано колгосп ім. Татарбунарського повстання, головою якого обрали В. О. Плотного. За артіллю закріпили ті землі, що раніше належали боярину Бурті. За допомогою МТС, створеної тут у 1940 році, колгоспники виростили добрий урожай. Однак зібрати його не змогли — на Країну Рад напали фашистська Німеччина і її сателіти, в т. ч. й королівська Румунія.
Почалася Велика Вітчизняна війна. Колгосп евакуював худобу і частину майна в Південно-Казахстанську область. Туди виїхав і У. М. Батищев. 23 липня 1941 року фашистські загарбники окупували Татарбунарн й утворили тут концтабір, в який зігнали цивільних і військовополонених. 15 серпня 1941 року майже без зброї татарбунарці вступили в бій з добре озброєною фашистською охороною за визволення полонених. 118 патріотів полягли смертю хоробрих, але їх загибель врятувала життя 300 смертникам концтабору. Після цього фашисти жорстоко розправилися з селянами. Вони вбили учасників Татарбунарського повстання О. Назаренка і Софію Ільченко та інших.
Мужність і відданість Батьківщині виявив активний учасник
Татарбунари
Сторінка 7 з 11
Чумаченко і Г. Іванченко організували в квітні 1935 року страйк, в якому взяли участь 400 робітників, що прокладали дорогу Акерман – Арциз - Татарбунари. Вимоги робітників про підвищення плати були задоволені. Напередодн 1-го Травня комсомольці вночі знесли пам`ятник якомусь жандарському чину, а на могилі героїв Татарбунарського повстання Наприкінці травня 1935 року жандарми натрапили на слід підпільників і багатьох заарештували. Маючи намір показати революціонерів шпигунами і диверсантами, уряд намагався вчинити гучний судовий процес. Проте рішучий протест трудящих всієї Румунії з вимогою звільнити політв'язнів примусив відмовитися від цього. І все ж заарештованих було засуджено у «справі 43-х». Це викиликало нову хвилю обурення трудящих. Навіть вирок засудженим зачитали не в залі суду, а в тюрмі. Галузинський, Онуфрієнко, Руденко, Протопопов були позбавлені волі на 10 років, П. Швець, Михайло і Петро Коваленки та І. Д. Сорочан — на 5 років, В. Сорочан та І. Семенюк позбавлялися волі на 3 роки кожний.
Усі 22 роки, роки панування румунських бояр, трудящі Татарбунар боролися за визволення від окупації. Саме тому жандарми називали Татарбунари «проклятим селом», «більшовицьким кублом».
Та довгожданий час свободи настав. 28 червня 1940 року з великою радістю трудящі зустрічали своїх визволителів. Ініціаторами та організаторами відновлення Радянської влади стали учасники Татарбунарського повстання і революційного підпілля І. Д. Сорочан, І. Н. Чумаченко, У. М. Батищев та інші. У. М. Батищев був делегатом VII сесії Верховної Ради СРСР, яка прийняла 2 серпня 1940 року закон про возз'єднання Бессарабії з матір'ю Батьківщиною в єдиній державі.
Після визволення Татарбунари стали районним центром. Тут почали діяти районний комітет партії, райвиконком, сільська Рада депутатів трудящих. Головою сільради обрали І. Д. Сорочана. Сільрада розподілила між безземельними і малоземельними селянами поміщицьку землю, обмежила землеволодіння куркулів, провела націоналізацію банку і суконної фабрики. Комуністи знайомили трудящих з життям і соціалістичним будівництвом у Радянському Союзі, зокрема на Україні.
22 липня 1940 року в Татарбунарах організовано колгосп ім. Татарбунарського повстання, головою якого обрали В. О. Плотного. За артіллю закріпили ті землі, що раніше належали боярину Бурті. За допомогою МТС, створеної тут у 1940 році, колгоспники виростили добрий урожай. Однак зібрати його не змогли — на Країну Рад напали фашистська Німеччина і її сателіти, в т. ч. й королівська Румунія.
Почалася Велика Вітчизняна війна. Колгосп евакуював худобу і частину майна в Південно-Казахстанську область. Туди виїхав і У. М. Батищев. 23 липня 1941 року фашистські загарбники окупували Татарбунарн й утворили тут концтабір, в який зігнали цивільних і військовополонених. 15 серпня 1941 року майже без зброї татарбунарці вступили в бій з добре озброєною фашистською охороною за визволення полонених. 118 патріотів полягли смертю хоробрих, але їх загибель врятувала життя 300 смертникам концтабору. Після цього фашисти жорстоко розправилися з селянами. Вони вбили учасників Татарбунарського повстання О. Назаренка і Софію Ільченко та інших.
Мужність і відданість Батьківщині виявив активний учасник