Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ревком приступив до негайного проведення в життя революційних заходів. Першим з них було звільнення арештованих румунською жандармерією. Потім повстанці роззброїли воєнізовану охорону і захопили суконну фабрику Єсена. Для підтримки і захисту революційного порядку повсюдно посилили варту. Для потреб загонів за вказівкою ревкому в поштовому відділенні і фінансовому управлінні були вилучені всі наявні гроші. Колишньому помічникові примаря наказано дати в розпорядження ревкому 50 підвід для перевезення добровольців та окремо 50 осідланих коней для кавалерійського загону. Групам повстанців на чолі з У. М. Лісовим ревком доручив негайно вилучити всю наявну зброю в установах і в куркулів.
Повстання на півдні Бессарабії налякало не лише місцеву румунську адміністрацію, але й румунський королівський уряд, який розумів, що досить однієї іскри, щоб революційне полум`я охопило всю країну. На південь Бессарабії перекидалися регулярні війська, підходили військові кораблі дунайської флотилії та з Чорного моря. З села Чічми і станції Сарата 17 вересня 1924 року почався наступ королівських військ. Зав'язалися кровопролитні бої. Погано озброєні повстанці з великими втратами, підходили до Татарбунар. Біля татарбунарського мосту був смертельно поранений один з керівників повстання Кольцов. Вночі румунські війська оточили Татарбунари. Знесилені попередніми боями, під час яких була втрачена майже половина особового складу, повстанці продовжували героїчно відбивати жорстокі атаки. Коли ж кінчились боєприпаси і триматися далі стало неможливо, вони невеликими групами почали виходити з вогняного кільця. 60 повстанців прорвали вороже оточений в північно-західному напрямі, але там знову потрапили в засаду і були взяті в полон. Лише 100 чоловік на чолі з А. І. Клюшниковим прорвалися на південь. Решта повстанців, яка не могла вийти з оточення, продовжувала бій. Опівдні 18 вересня 1924 року Татарбунари захопили королівські війська. Щоб поновнити свої сили, в ніч з 19 на 20 вересня група А. І. Клюшникова з боями пробивалася в район Галілешти — Жебріяни, сподіваючись на приєднання повсталих селян в цій місцевості. Однак повстанці потрапили в засаду. Зав'язався бій, в якому А. 1. Клюшников загинув, а більшість його товарищів були взяті в полон. 22 вересня 1924 року повстання було остаточно придушене.
Почався дикий терор, особливо в Татарбунарах. Жандарми наказали всім жителям стати в два ряди і за вказівкою куркулів відводили в бік учасників повстання і тут же розстрілювали або били до смерті. В перший день у дворі церкви було розстріляно понад 100 повстанців. 150 заарештованих селян жандарми замкнули в льоху, де більшість з них до ранку задихнулась.
Урядова комісія на чолі з Татареску та Інкульцем, послана в Південну Бессарабію для придушення визвольної боротьби, ще більш посилила терор і встановила справжній стан облоги. Містечко Татарбунари окупанти перейменували в Татарешти. На завершення кривавих репресій румунський уряд готував великий судовий процес над учасниками повстання. Під час слідства, розпочатого в жовтні 1924 року, з 500 заарештованих і ув'язнених у тюрмах до суду дожило тільки 400, інші померли від хвороб і катувань. 25 серпня 1925 року розпочався суд. Увесь процес був проведений без дотримання будь-яких бодай елементарннх правил законності.
Татарбунари
Сторінка 5 з 11
утворено керівний орган Радянської влади — революційний комітет, до якого ввійшли А. І. Клювшников (голова райкому), Л. Цуркан, У. М. Батищев, Кольцов, Г. Черненко і М. Лісовий. Одночасно Кольцов, Г. Черненко і М. Лісовий призначалися командирами бойових загонів, що направлялася на допомогу повстанцям інших сіл. Повстання на півдні Бессарабії налякало не лише місцеву румунську адміністрацію, але й румунський королівський уряд, який розумів, що досить однієї іскри, щоб революційне полум`я охопило всю країну. На південь Бессарабії перекидалися регулярні війська, підходили військові кораблі дунайської флотилії та з Чорного моря. З села Чічми і станції Сарата 17 вересня 1924 року почався наступ королівських військ. Зав'язалися кровопролитні бої. Погано озброєні повстанці з великими втратами, підходили до Татарбунар. Біля татарбунарського мосту був смертельно поранений один з керівників повстання Кольцов. Вночі румунські війська оточили Татарбунари. Знесилені попередніми боями, під час яких була втрачена майже половина особового складу, повстанці продовжували героїчно відбивати жорстокі атаки. Коли ж кінчились боєприпаси і триматися далі стало неможливо, вони невеликими групами почали виходити з вогняного кільця. 60 повстанців прорвали вороже оточений в північно-західному напрямі, але там знову потрапили в засаду і були взяті в полон. Лише 100 чоловік на чолі з А. І. Клюшниковим прорвалися на південь. Решта повстанців, яка не могла вийти з оточення, продовжувала бій. Опівдні 18 вересня 1924 року Татарбунари захопили королівські війська. Щоб поновнити свої сили, в ніч з 19 на 20 вересня група А. І. Клюшникова з боями пробивалася в район Галілешти — Жебріяни, сподіваючись на приєднання повсталих селян в цій місцевості. Однак повстанці потрапили в засаду. Зав'язався бій, в якому А. 1. Клюшников загинув, а більшість його товарищів були взяті в полон. 22 вересня 1924 року повстання було остаточно придушене.
Почався дикий терор, особливо в Татарбунарах. Жандарми наказали всім жителям стати в два ряди і за вказівкою куркулів відводили в бік учасників повстання і тут же розстрілювали або били до смерті. В перший день у дворі церкви було розстріляно понад 100 повстанців. 150 заарештованих селян жандарми замкнули в льоху, де більшість з них до ранку задихнулась.
Урядова комісія на чолі з Татареску та Інкульцем, послана в Південну Бессарабію для придушення визвольної боротьби, ще більш посилила терор і встановила справжній стан облоги. Містечко Татарбунари окупанти перейменували в Татарешти. На завершення кривавих репресій румунський уряд готував великий судовий процес над учасниками повстання. Під час слідства, розпочатого в жовтні 1924 року, з 500 заарештованих і ув'язнених у тюрмах до суду дожило тільки 400, інші померли від хвороб і катувань. 25 серпня 1925 року розпочався суд. Увесь процес був проведений без дотримання будь-яких бодай елементарннх правил законності.