Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
засуджувала політичне і національне гноблення, виступила проти кривавого терору, запровадженого в країні румунською буржуазією і поміщиками. На захист обвинувачених піднялась вся прогрессивна громадськість світу. Міжнародна організація допомоги революціонерам (МОДР) і товариства бессарабців у Радянському Союзі та інших країнах провели ряд мітингів і демонстрацій протесту проти боярської сваволі. На мітингу, що відбувся – 20 серпня 1925 року в Одесі, зібралось понад 15 тис. чол. Адвокати і журналісти ряду країн, що були присутні на процесі, публікували в газетах викривальні статті, памфлети. На захист знедолених підняв свій голос Анрі Барбюс, який також був на процесі.
Енергійні протести світової громадськості примусили королівський уряд дещо пом'якшити вирок татарбунарцям. Після дводенної наради 2 грудня 1925 року військовий трибунал оголосив вирок. «Винними» визнавались 85 чоловік. З них на довічну каторгу засуджено У. М. Батищева, до каторжних робіт від 15 до 5 років, з наступним позбавленням громадських прав – 22 чоловіка, до тюремного ув`язнення до 5 років і менше – 62 чоловіка. 194 чоловіка трибунал змушений був звільнити. Решту, 68 чоловік, судили заочно вже в 1926 році.
Татарбунарське повстання, в якому взяло участь понад 6 тис. селян, ремісників і дрібних службовців, було одним з найбільших повстань за весь 22-річний період румунської окупації. Воно охопило майже всю Південну Бессарабю і значною мірою вплинуло на розвиток визвольної боротьби трудящих краю проти колонізаторів у наступні роки.
Незважаючи на розгром повстання, в 1927 році в Татарбунарах відновила свою діяльність комсомольська організація. Комсомольці відзначали 1-е Травня, друкували листівки, в яких закликали населення до боротьби проти загарбників. Керував організацією О. Павленко (Добровольський). Членами її були сини У. М. Батищева — Михайло та Іван, також П. Самійленко, К. Лісний. 25 червня 1929 року комсомольська організація була розкрита. Проте невдовзі вона знову поновила свою діяльність, секретарем обрали С. Бойченка.
У 1934 році в Татарбунарах утворився волосний партійний комітет. Його секретарем став І. Д. Сорочан. В першому засіданні взяли участь учасники Татарбунарського повстання, що повернулися із заслання,— безстрашний підпільник І. Галузинський (загинув у 1940 році в тюрмі Дофтані), П. Коваленко, П. Півень, а також Г. Буновський, К. Чумаченко, І. Семенюк, І. Здоровий, І. Гуслистий і редактор підпільної комуністичної газети «Робітничо-селянська правда» К. Сирбов. До осені волпартком створив у селах 24 осередки.
Партійна і комсомольська організації спрямовували роботу підпілля, яке мало постійний зв'язок з Акерманською партійною організацією. Одночасно вживалися заходи для налагодження тісних зв'язків з масами. З цією метою за рішенням партійного підпілля І. Семенюк і П. Мардар придбали друкарську машинку. В одній з печер каменоломень, куди був лаз з городу Г. Іванченка, була устаткована підпільна друкарня.
Партійно-комсомольське підпілля відгукувалося на всі події в селі. Так, похорони наймита, замученого непосильною працею і нелюдськими умовами життя у німця
Густава, вони перетворили па демонстрацію, спрямовану проти гнобителів. У 1935 році комсомольці організували виступ кількох сотень трудящих перед примарією в знак протесту проти знущання жандармів над двома юнаками. Шеф жандармів змушений був прилюдно пообіцяти, що винуватці будуть покарані. Комсомольці В. Сорочан, І. Семенюк, К.
Татарбунари
Сторінка 6 з 11
Проти свавілля, що творилось на суді, і на захист бессарабських селян виступила Комуністична партія Румунії. В опублікованому маніфесті вона викривала жахливе економічне становище трудового народу, Енергійні протести світової громадськості примусили королівський уряд дещо пом'якшити вирок татарбунарцям. Після дводенної наради 2 грудня 1925 року військовий трибунал оголосив вирок. «Винними» визнавались 85 чоловік. З них на довічну каторгу засуджено У. М. Батищева, до каторжних робіт від 15 до 5 років, з наступним позбавленням громадських прав – 22 чоловіка, до тюремного ув`язнення до 5 років і менше – 62 чоловіка. 194 чоловіка трибунал змушений був звільнити. Решту, 68 чоловік, судили заочно вже в 1926 році.
Татарбунарське повстання, в якому взяло участь понад 6 тис. селян, ремісників і дрібних службовців, було одним з найбільших повстань за весь 22-річний період румунської окупації. Воно охопило майже всю Південну Бессарабю і значною мірою вплинуло на розвиток визвольної боротьби трудящих краю проти колонізаторів у наступні роки.
Незважаючи на розгром повстання, в 1927 році в Татарбунарах відновила свою діяльність комсомольська організація. Комсомольці відзначали 1-е Травня, друкували листівки, в яких закликали населення до боротьби проти загарбників. Керував організацією О. Павленко (Добровольський). Членами її були сини У. М. Батищева — Михайло та Іван, також П. Самійленко, К. Лісний. 25 червня 1929 року комсомольська організація була розкрита. Проте невдовзі вона знову поновила свою діяльність, секретарем обрали С. Бойченка.
У 1934 році в Татарбунарах утворився волосний партійний комітет. Його секретарем став І. Д. Сорочан. В першому засіданні взяли участь учасники Татарбунарського повстання, що повернулися із заслання,— безстрашний підпільник І. Галузинський (загинув у 1940 році в тюрмі Дофтані), П. Коваленко, П. Півень, а також Г. Буновський, К. Чумаченко, І. Семенюк, І. Здоровий, І. Гуслистий і редактор підпільної комуністичної газети «Робітничо-селянська правда» К. Сирбов. До осені волпартком створив у селах 24 осередки.
Партійна і комсомольська організації спрямовували роботу підпілля, яке мало постійний зв'язок з Акерманською партійною організацією. Одночасно вживалися заходи для налагодження тісних зв'язків з масами. З цією метою за рішенням партійного підпілля І. Семенюк і П. Мардар придбали друкарську машинку. В одній з печер каменоломень, куди був лаз з городу Г. Іванченка, була устаткована підпільна друкарня.
Партійно-комсомольське підпілля відгукувалося на всі події в селі. Так, похорони наймита, замученого непосильною працею і нелюдськими умовами життя у німця
Густава, вони перетворили па демонстрацію, спрямовану проти гнобителів. У 1935 році комсомольці організували виступ кількох сотень трудящих перед примарією в знак протесту проти знущання жандармів над двома юнаками. Шеф жандармів змушений був прилюдно пообіцяти, що винуватці будуть покарані. Комсомольці В. Сорочан, І. Семенюк, К.