Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
відвідувало 60 учнів, які становили лише третину дітей шкільного віку. На народну освіту царизм виділяв мізерні кошти і школа утримувалась за рахунок селян. Так, у 1877 році сільська громада виділила на школу 450 крб., а держава – жодної копійки.
Медичне обслуговування було вкрай незадовільним. У 1870 році на весь Акерманський повіт, куди входило й Іванове, діяла лише одна лікарня на п’ять ліжок. Біднота лікувалася у знахарів. Тяжке матеріальне становище і відсутність медичного обслуговування спричинювали часті епідемії тифу, дифтериту, віспи. Смертність серед населення була високою.
В побуті жителі Іванового зберігали звичаї своїх болгарських предків. Кожний сільський двір – це була велика сім’я, члени якої залежали від найстарішого. Всі чоловіки з ранку до ночі працювали в полі, доглядали худобу. Жінки допомагали їм, а також вели хатнє господарство. Майже кожен змалку привчався до сільськогосподарської роботи і лише діти заможних батьків відвідували школу. Одяг жителів зберігав риси болгарського народного вбрання. В харчуванні переважали страви болгарської кухні. У святкові та недільні дні молодь збиралася в центрі села, на так званому мигдані, де танцювали, грали. Найулюбленішим танцем було болгарське «хоро», в якому брали участь хлопці, дівчата, а також літні люди. Часто на тому ж «мигдані» відбувались змагання з боротьби тощо. Іноді дівчата співали хороводних пісень. Осінніми та зимовими вечорами молодь збиралася на «седянках», займалася рукоділлям, співала пісень, розповідала казки.
Внаслідок класової диференціації, що особливо посилилася в кінці XIX – на початку XX століть, значна частина селянських господарств була розорена або потрапила в куркульську кабалу. До того ж становище безземельних або мало земельних родин погіршало у зв’язку з російсько-японською війною. Чимало чоловіків було відправлено на фронт. Г. Х. Ніколов, С. З. Недельчев, В. Н. Стоянов і багато інших загинули на полях Манчжурії, а їх сім’ї залишились без годувальників. В одній із кореспонденцій писалося, що «після довготривалого голоду взимку, наближалася весна, але нічого доброго вона не обіцяє. Скрізь чути нарікання, що землі немає, що худоба продана і нічим сіяти».
Повертаючись з фронту, солдати розповідали односельчанам про великі втрати російських військ через нестачу зброї, бездарність командування, зраду іноземців-офіцерів. Від своїх земляків жителі дізнавались про численні виступи робітничого класу та селянства Росії зі зброєю в руках проти влади царя і поміщиків.
Під час першої російської революції пробудженню свідомості селян Іванового сприяла агітаційна робота, яка провадилась членами соціал-демократичних гуртків Болграда, Акермана, Кубею, Чийшії, що розповсюджували тут нелегальну література, листівки, організовували збори і мітинги протесту. Сюди не раз приїздив у 1905-1906 р. член соціал-демократичного гуртка І. С. Хінев. Із закликами до боротьби за свої права виступав учитель з сусіднього села Нові Трояни Г. І. Матковський. Він брав участь у сходці селян Іванового і закликав їх бойкотувати царський маніфест від 17 жовтня 1905 року. Під впливом соціал-демократів селяни вимагали землі, усунення з посади ненависного волосного старшини Бошкова, надання більших прав та повноважень сільським сходкам, права навчання дітей рідною мовою тощо. Коли поставлені вимоги було відхилено, селяни бойкотували сходку, не корились урядникові й волосному начальству. Останні розцінювали це як бунт і погрожували драгунами. Однак селяни стояли на своєму. В лютому 1906 року на сільській сходці вони ухвалили постанову, в якій вимагали скликання Державної думи на основі загальних, прямих і таємних виборів, забезпечення народові справжньої свободи слова, зборів, спілок і недоторканність особи, звільнення всіх політичних в’язнів, встановлення виробності урядових чиновників, суддів, чинів у армії, повернення солдат з Манчжурії, скорочення строків військової служби та поліпшення становища солдат. Одночасно селяни вимагали, щоб Дума прийняла закон про передачу їм у безплатне зрівняльне користування землю, встановила прогресивно-прибутковий податок і окремий податок на предмети розкоші, скасувавши непрямі податки, викупні платежі і недоїмки.
Нова Іванівка
Сторінка 2 з 7
Більшість селян була неписьменною. В однокласній школі, яка відкрилася в 1870 році, здебільшого навчались діти заможних селян. У 1877 році її Медичне обслуговування було вкрай незадовільним. У 1870 році на весь Акерманський повіт, куди входило й Іванове, діяла лише одна лікарня на п’ять ліжок. Біднота лікувалася у знахарів. Тяжке матеріальне становище і відсутність медичного обслуговування спричинювали часті епідемії тифу, дифтериту, віспи. Смертність серед населення була високою.
В побуті жителі Іванового зберігали звичаї своїх болгарських предків. Кожний сільський двір – це була велика сім’я, члени якої залежали від найстарішого. Всі чоловіки з ранку до ночі працювали в полі, доглядали худобу. Жінки допомагали їм, а також вели хатнє господарство. Майже кожен змалку привчався до сільськогосподарської роботи і лише діти заможних батьків відвідували школу. Одяг жителів зберігав риси болгарського народного вбрання. В харчуванні переважали страви болгарської кухні. У святкові та недільні дні молодь збиралася в центрі села, на так званому мигдані, де танцювали, грали. Найулюбленішим танцем було болгарське «хоро», в якому брали участь хлопці, дівчата, а також літні люди. Часто на тому ж «мигдані» відбувались змагання з боротьби тощо. Іноді дівчата співали хороводних пісень. Осінніми та зимовими вечорами молодь збиралася на «седянках», займалася рукоділлям, співала пісень, розповідала казки.
Внаслідок класової диференціації, що особливо посилилася в кінці XIX – на початку XX століть, значна частина селянських господарств була розорена або потрапила в куркульську кабалу. До того ж становище безземельних або мало земельних родин погіршало у зв’язку з російсько-японською війною. Чимало чоловіків було відправлено на фронт. Г. Х. Ніколов, С. З. Недельчев, В. Н. Стоянов і багато інших загинули на полях Манчжурії, а їх сім’ї залишились без годувальників. В одній із кореспонденцій писалося, що «після довготривалого голоду взимку, наближалася весна, але нічого доброго вона не обіцяє. Скрізь чути нарікання, що землі немає, що худоба продана і нічим сіяти».
Повертаючись з фронту, солдати розповідали односельчанам про великі втрати російських військ через нестачу зброї, бездарність командування, зраду іноземців-офіцерів. Від своїх земляків жителі дізнавались про численні виступи робітничого класу та селянства Росії зі зброєю в руках проти влади царя і поміщиків.
Під час першої російської революції пробудженню свідомості селян Іванового сприяла агітаційна робота, яка провадилась членами соціал-демократичних гуртків Болграда, Акермана, Кубею, Чийшії, що розповсюджували тут нелегальну література, листівки, організовували збори і мітинги протесту. Сюди не раз приїздив у 1905-1906 р. член соціал-демократичного гуртка І. С. Хінев. Із закликами до боротьби за свої права виступав учитель з сусіднього села Нові Трояни Г. І. Матковський. Він брав участь у сходці селян Іванового і закликав їх бойкотувати царський маніфест від 17 жовтня 1905 року. Під впливом соціал-демократів селяни вимагали землі, усунення з посади ненависного волосного старшини Бошкова, надання більших прав та повноважень сільським сходкам, права навчання дітей рідною мовою тощо. Коли поставлені вимоги було відхилено, селяни бойкотували сходку, не корились урядникові й волосному начальству. Останні розцінювали це як бунт і погрожували драгунами. Однак селяни стояли на своєму. В лютому 1906 року на сільській сходці вони ухвалили постанову, в якій вимагали скликання Державної думи на основі загальних, прямих і таємних виборів, забезпечення народові справжньої свободи слова, зборів, спілок і недоторканність особи, звільнення всіх політичних в’язнів, встановлення виробності урядових чиновників, суддів, чинів у армії, повернення солдат з Манчжурії, скорочення строків військової служби та поліпшення становища солдат. Одночасно селяни вимагали, щоб Дума прийняла закон про передачу їм у безплатне зрівняльне користування землю, встановила прогресивно-прибутковий податок і окремий податок на предмети розкоші, скасувавши непрямі податки, викупні платежі і недоїмки.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Холмське
- Теплиця
- Павлівка
- Острівне
- Мирнопілля
- Кам’янське
- Делень
- Главані
- Вознесенка Перша
- Виноградівка
- Веселий Кут