Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Сарата

Сторінка 3 з 8
мали по 3-10 га землі. Колоністи широко використовували в своїх господарствах найману працю.
Промислові підприємства також належали місцевій буржуазії, переважно вихідцям з німецьких колоністів. У 1928 році В Сараті працював ливарний завод Шайба, механічні майстерні Лайєра, цегельний завод і олійні Освільда
і Вюрха, суконна фабрика і 3 млини Еккерта, Ганзена і Вагнера, шкіряний завод і банк Гальперина й Люблінського. Багатіям належали бакалійні крамниці тощо.
Медичне обслуговування населення залишалося поза увагою офіційних властей. Тут працював лише фельдшерський пункт з фельдшером-самоуком. Плата ж за медичну допомогу була настільки високою, що не кожен міг лікуватись. Наприклад, за хірургічну операцію видалення апендициту треба було платити 1,2 тис. лей, тоді як середня заробітна плата робітника не перевищувала 400-500 лей на місяць.
Зміцнення приватно-власницьких позицій німців-колоністів використовувалися боярською Румунією проти переважної більшості трудового населення, що боролося за соціальне і національне визволення. З цією метою на випадок селянського повстання проти окупантів в Сараті був створений куркульський загін т.зв. самозахисту. Так, під час Татарбунарського повстання озброєні куркулі виступили проти революційного загону, який під командуванням члена ревкому Кольцова (Бежана), вирушив з Татарбунари, щоб перетягти залізничний шлях, по якому румунське командування перевозило війська для придушення повстання. До загону, що спочатку налічував 50 чол., приєдналися селяни Акмангіта (тепер Білолісся) і він виріс до 180 повстанців. 16 вересня 1924 року, коли загін наближався до Сарати, біля села Камчика (тепер Зоря) його зустріли вогнем з гвинтівок куркулі й поліцаї Сарати, Гроденталя та інших німецьких колоній. Бій тривав кілька годин і закінчився поразкою контрреволюціонерів, рештки яких втекли до Сарати. Серед озброєних колоністів почався розлад. Середняки, обманом залучені до загону, перейшли на бік повсталого народу. Однак командування королівської Румунії, підтягнувши війська до району повстання, 17 вересня почало наступ х двох боків – з села Чишми (тепер Струмок) і Сарати. Повстанці не змогли протистояти чисельно переважаючим регулярним військам і відступили до Татарбунар.
Реакційна роль заможних верств Сарати виявилася також в період фашизації Румунії та Бессарабії, яка почалась відразу з приходом до влади Гітлера й Антонеску. За безпосередньою участю гітлерівських емісарів тут була створена озброєна фашистська організація типу гітлерівських штурмовиків. Керував нею саратський землевласник Вагнер. Він підтримував постійний зв'язок з гітлерівцями в самій Німеччині. Туди він не раз виїздив, одержував фашистські інструкції. Нацистські зборища спершу відбувалися в будинку місцевого багатія Вінклера, а в 1939 році для них побудували клуб. Тут існувала районна організація націонал-соціалістичної партії, центр якої містився в Тарутиному. Її активно підтримували профашистський уряд Румунії. Сюди часто приїздили фашисти з сусідніх німецьких колоній. Сарана стала свого роду їх центром на півдні Бессарабії. Фашисти часто влаштовували погроми. Внаслідок цього частина населення змушена була залишити Сарату. Так, у 1932 році до міста Галаца переїхала Ш. А. Герцензон. Найнявшись там на канатний завод робітницею, вона розгорнула антифашистську пропаганду, стала активною комуністкою, за це її неодноразово заарештовувала поліція.
Радянський уряд, стурбований фашизацією цього краю, постійно вимагав розв’язання бессарабського питання. Внаслідок переговорів у червні 1940 року Бессарабія була визволена і влилася в сім’ю радянських народів.
Почалися соціалістичні перетворення. Сарата стала районним центром Ізмаїльської області УРСР. Для налагодження нового життя в Сарату було направлено 12 комуністів і кілька комсомольців. У 1940 році засновується сільська парторганізація на чолі з С. Н. Биваліним.. Комсомольську організацію очолила О. Потапенко. За їх допомогою створювались органи Радянської влади, впроваджувались радянські закони. Передусім було проведено націоналізацію куркульської землі і майна. Оскільки колоністи переїхали до Німеччини, в Сарату переселилось чимало селян з західних областей України, які відразу об’єдналися в колгосп «Червоний жовтень». Створена артіль одержала від держави значну допомогу: 45 коней, 90 голів


Сучасна карта - Сарата