Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Більшість населення, що зазнавала соціального гніту, була неписьменною. Відкриту ще в середині ЗІЗ століття т. зв. вернерську школу з німецькою мовою викладання, а згодом і гімназію відвідували лише діти багатих колоністів Сарати та інших населених пунктів. Сільське училище, засноване в середині другої половини ХІХ століття, і церковнопарафіяльна школа, що почала діяти з 1912 року, могли вмістити тільки незначну кількість дітей шкільного віку. Так, церковнопарафіяльна школа була розрахована лише на 70 учнів.
Ще гіршим було становище з медичним обслуговуванням. Відкрита в 1863 році в Акермані при в’язниці лікарні на 5 ліжок була єдиною на весь повіт. Лікарню, що мала обслуговувати населення повіту, в т. ч. й Сарати, відкрили в Акермані лише 1905 року.
Становище населення значно погіршало в роки першої світової війни. Вона ще більше поглибила класове розшарування села. Загострилася класова боротьба. Трудящі Сарати в лютневі дні 1917 року вийшли на вулиці з червоними прапорами і вітали повалення самодержавства. Відбувались мітинги, демонстрації. В боротьбі за остаточну перемогу над експлуататором брали участь і солдати 321-го тилового набору румунського фронту і 6-го кавалерійського корпусу, розташованих тоді в Сараті. Виступивши проти реакційного офіцерства, 14 вересня 1917 року вони створили Саратський гарнізонний комітет. На об’єднаному засіданні солдатських і робітничих представників, що відбулося 24 вересня, було обрано Саратську Раду солдатських і робітничих депутатів. Того ж дня на засіданні Ради за участю представників від селян утворено Раду солдатських, робітничих і селянських депутатів. До її складу від солдатів обрали Таберка, Байкова, М. Феоктистова, Савицького, Абросєва, Гераськова, Свєташова, Фадєєва, Миханєва, від робітників – І. І. Беоббахера, І. І. Бірюкова, Штейлера, Келера, від волосного комітету селян – Шнайта і Венера. Головою Президії Ради став Таберко, товаришем голови обрали Шнайта, секретарем – М. Феоктистова. Вживалися заходи для того, щоб здобути повну перемогу над силами контрреволюції. З метою згуртування робітників всіх підприємств у бойовий і міцний колектив, Саратська Рада добилася їх об’єднання в профспілки. Остання в складі Та берка, Байкова, Садовського, Савицького, Свєташова і Миханєва провадила агітаційну роботу серед солдат. Для цього було організовано читання лекцій. На засіданні секції, що відбулося 27 вересня, Савицький запропонував організувати школу агітаторів з числа солдат гарнізону, яка незабаром розпочала свою роботу. Плідно діяла освітня комісія, створена 8 жовтня. В її роботі, крім депутатів, брав участь лікар 450-го госпіталю Бекман. Вона багато зробила для відкриття загальноосвітніх шкіл у військових підрозділах.
У жовтні 1917 року в Сараті обирається постійний склад президії Ради. Головою став Таберко, товаришами голови – Г. І. Лаггер і Байков, секретарями –М. Феоктистов і К. Еккерт. На цьому ж засіданні обрали виконавчий комітет Ради, засідання й робота його проходили в будинку № 39 по вулиці Леніна (колишній Англійській).
Після встановлення наприкінці грудня 1917 року Радянської влади в Акермані вся місцева влада в Сараті перейшла до рук Ради.
У січні 1918 року румунські бояри розпочали окупацію краю. В березні 1918 року вони захопили Сарату і відновили старі порядки. Трудящі були позбавлені всяких політичних прав. Заборонялося проводити мітинги, збори і демонстрації. В школах запроваджено навчання румунською мовою.
Буржуазний румунський уряд оберігав інтереси німців-колоністів. За подану допомогу боярській Румунії в окупації Бессарабії генерал кайзерівських військ Манензен одержав від неї гарантію в тому, що за німецькими колоністами будуть збережені всі привілеї. Румунські бояри зі свого боку були також зацікавлені в тому, щоб позиції заможних колоністів зміцнювались, оскільки вони являли собою ту реакційну силу, яку можна було використати для боротьби проти революційного руху. Після т. зв. аграрної реформи, що була проведена 1918-1924 рр., за німцями-колоністами залишилися ті землі, які їм належали до 1918 року. Внаслідок цього 16 куркульських господарств мали по 50-100 га землі, 10 – по 40-50, 21 – по 30-40, 58 по 20-30 і 112 – по 10-20, в той час як 98 господарств
Сарата
Сторінка 2 з 8
цих землях працювали знедолені і розорені селянські родини не тільки з Сарати, але й з сусідніх сіл – Плахтіївки, Сатунового (тепер Новоселівка), Камчика (тепер Зоря) та інших. Ще гіршим було становище з медичним обслуговуванням. Відкрита в 1863 році в Акермані при в’язниці лікарні на 5 ліжок була єдиною на весь повіт. Лікарню, що мала обслуговувати населення повіту, в т. ч. й Сарати, відкрили в Акермані лише 1905 року.
Становище населення значно погіршало в роки першої світової війни. Вона ще більше поглибила класове розшарування села. Загострилася класова боротьба. Трудящі Сарати в лютневі дні 1917 року вийшли на вулиці з червоними прапорами і вітали повалення самодержавства. Відбувались мітинги, демонстрації. В боротьбі за остаточну перемогу над експлуататором брали участь і солдати 321-го тилового набору румунського фронту і 6-го кавалерійського корпусу, розташованих тоді в Сараті. Виступивши проти реакційного офіцерства, 14 вересня 1917 року вони створили Саратський гарнізонний комітет. На об’єднаному засіданні солдатських і робітничих представників, що відбулося 24 вересня, було обрано Саратську Раду солдатських і робітничих депутатів. Того ж дня на засіданні Ради за участю представників від селян утворено Раду солдатських, робітничих і селянських депутатів. До її складу від солдатів обрали Таберка, Байкова, М. Феоктистова, Савицького, Абросєва, Гераськова, Свєташова, Фадєєва, Миханєва, від робітників – І. І. Беоббахера, І. І. Бірюкова, Штейлера, Келера, від волосного комітету селян – Шнайта і Венера. Головою Президії Ради став Таберко, товаришем голови обрали Шнайта, секретарем – М. Феоктистова. Вживалися заходи для того, щоб здобути повну перемогу над силами контрреволюції. З метою згуртування робітників всіх підприємств у бойовий і міцний колектив, Саратська Рада добилася їх об’єднання в профспілки. Остання в складі Та берка, Байкова, Садовського, Савицького, Свєташова і Миханєва провадила агітаційну роботу серед солдат. Для цього було організовано читання лекцій. На засіданні секції, що відбулося 27 вересня, Савицький запропонував організувати школу агітаторів з числа солдат гарнізону, яка незабаром розпочала свою роботу. Плідно діяла освітня комісія, створена 8 жовтня. В її роботі, крім депутатів, брав участь лікар 450-го госпіталю Бекман. Вона багато зробила для відкриття загальноосвітніх шкіл у військових підрозділах.
У жовтні 1917 року в Сараті обирається постійний склад президії Ради. Головою став Таберко, товаришами голови – Г. І. Лаггер і Байков, секретарями –М. Феоктистов і К. Еккерт. На цьому ж засіданні обрали виконавчий комітет Ради, засідання й робота його проходили в будинку № 39 по вулиці Леніна (колишній Англійській).
Після встановлення наприкінці грудня 1917 року Радянської влади в Акермані вся місцева влада в Сараті перейшла до рук Ради.
У січні 1918 року румунські бояри розпочали окупацію краю. В березні 1918 року вони захопили Сарату і відновили старі порядки. Трудящі були позбавлені всяких політичних прав. Заборонялося проводити мітинги, збори і демонстрації. В школах запроваджено навчання румунською мовою.
Буржуазний румунський уряд оберігав інтереси німців-колоністів. За подану допомогу боярській Румунії в окупації Бессарабії генерал кайзерівських військ Манензен одержав від неї гарантію в тому, що за німецькими колоністами будуть збережені всі привілеї. Румунські бояри зі свого боку були також зацікавлені в тому, щоб позиції заможних колоністів зміцнювались, оскільки вони являли собою ту реакційну силу, яку можна було використати для боротьби проти революційного руху. Після т. зв. аграрної реформи, що була проведена 1918-1924 рр., за німцями-колоністами залишилися ті землі, які їм належали до 1918 року. Внаслідок цього 16 куркульських господарств мали по 50-100 га землі, 10 – по 40-50, 21 – по 30-40, 58 по 20-30 і 112 – по 10-20, в той час як 98 господарств
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Ярославка
- Фараонівка
- Успенівка
- Сергіївка
- Світлодолинське
- Ройлянка
- Новоселівка
- Надежда
- Михайлівка
- Крива Балка
- Колісне
- Зоря
- Забари
- Плахтіївка
- Миколаївка-Новоросійська