Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З VIII — IX століть розпочинаються новий, слов'янський період історії міста. Ще в V—VI століттях пониззя Дунаю і величезна територія далі на схід були заселені слов’янськими племенами антів. У другій половині I тисячоліття Дністро-Бузьке Причорномор'я заселяли східнослов'янські племена тиверців і уличів. Археологами відкрито багато їх селищ і укріплених городищ, які розміщувалися на схилах балок і лощин. Слов’янське місто того часу нази- валося Білгородом. Візантійці іменували його Левкополем, тобто Білим містом.
В часи Київської Русі Білгород, як слов'янське місто, відігравав особливе значення на її південних кордонах. Київські князі, вирушаючи в похід на Царград, поповнювали тут свої дружини людьми і запасалися провіантом. Через Білгород проходили дружини Олега, Ігоря, Святослава. Проте в останнє десятиріччя X століття південний кордон Русі перемістився далеко на північ, а у придністровських степах надовго закріпилися кочові тюркомовні племена: печеніги, половці, узи та інші.
В період феодальної роздробленості Київської Русі (XII—XIII століття) землі тиверців та уличів увійшли до складу Галицько-Волинського князівства. Ще більшого значення набув торговий шлях по Дністру до моря. У пониззі зростає кількість руського населення, підіймаються міста — Малий Галич, Берлад, Романів-торг, серед яких перше місце належало Білгороду. Внаслідок монголо-татарської навали цей край зазнав великого спустошення. Степи Південної Бессарабії стали володіннями татарського хана Ногая.
На рубежі XІII —XIV століть Білгород потрапив під владу генуезьких купців, які після падіння в 1204 році Візантійської імперії закріпилися в Криму та в ряді місць на Чорноморському узбережжі. Генуезці вивозили з Подністров’я зерно, худобу, солону рибу, хутро, рабів. У Білгороді в часи їхнього панування почалося спорудження великого укріпленого замку. Генуезці стали називати місто Мовкастро (Маврокастро). В часи правління молдавського господаря Олександра Доброго (1400— 1432 рр.) Білгород увійшов до складу Молдавського князівства. Місто, через яке вивозили сільськогосподарську сировину з Бессарабії та з західноукраїнських земель, налічувало у цей час близько 20 тис. мешканців — руських, молдаван, вірмен, греків, болгар, євреїв. Управляв ним поставлений князем урядовець, який контролював торгівлю, збирав мито тощо.
У середині XV століття Білгород був найбільшим містом Молдавії і вважався центром православ’я в князівстві. Під час тимчасового поділу молдавських земель
у 40-х роках XV століття він став столицею Нижньої Молдавії і називався Четатя-Албе, тобто Біла фортеця. На цей час закінчуються спорудження величезної Білгородської фортеці, залишки якої збереглися до нашого часу. Що тут побудували генуезці, встановити важко. Про спорудження стін з баштами і воротами за молдавських князів свідчать вмуровані в стіни написи — 1438, 1440 і 1454 pp. Ці великі будівельні роботи, які важким тягарем лягли на плечі пригнобленого люду, були зумовлені як загостренням феодальних міжусобиць між молдавськими князями, так і зростаючою загрозою з боку Туреччини. В 1420 році турецький флот зробив спробу захопити місто. Заволодівши в 1453 році Константинополем, в наступному році турки вдруге обстріляли Білгород з боку лиману. Це був час, коли загроза турецького поневолення нависла над усією Південно-Східною Європою.
Першу справжню облогу білгородські стіни витримали в 1475 році. Через 9 років турецькі загарбники на чолі з султаном Баязетом II знову підійшли до міста, яке він називав ключем до усієї Польщі і Галичини. Разом з загонами підкореної Валахії і 50-тисячною Кримською ордою Менглі-Гірея вони обложили фортецю з суші. Після 10-денної облоги турки влітку 1484 року захопили Білгород штурмом. Місто було пограбоване і зруйноване, більшість його мешканців — вирізано або продано в рабство. З численного населення залишилося лише кілька сот рибалок з сім’ями. Слов’янську назву міста Білгород було замінено на Акерман, що по-турецьки означає Білий камінь, тобто Біла фортеця. У місті, як і в фортеці, постійно перебував великий турецький гарнізон.
З метою закріплення за собою цього багатого краю в середині XVI століття навколо міста турецький уряд розселив кочові ногайські племена. Вони систематично нападали на сусідні українські і молдавські землі, грабували жителів та гнали у неволю.
Понад три століття Білгород перебував під турецьким ярмом. Місцеве населення обкладалося непомірно великими податками. Завойовники зневажливо називали підвладних «райя» («худоба», «бидло») і всіляко плюндрували їх національні та релігійні традиції. Незважаючи на це, поневолене населення не припиняло боротьби за своє визволення. Не раз йому на допомогу приходили запорізькі козаки. Вперше козацьке військо з'явилося під Білгородом у 1541 році. Кількома десятиріччями пізніше, коли
Білгород-Дністровський
Сторінка 2 з 11
Південної Бессарабії проходили гунни, авари, булгари та інші кочові племена.З VIII — IX століть розпочинаються новий, слов'янський період історії міста. Ще в V—VI століттях пониззя Дунаю і величезна територія далі на схід були заселені слов’янськими племенами антів. У другій половині I тисячоліття Дністро-Бузьке Причорномор'я заселяли східнослов'янські племена тиверців і уличів. Археологами відкрито багато їх селищ і укріплених городищ, які розміщувалися на схилах балок і лощин. Слов’янське місто того часу нази- валося Білгородом. Візантійці іменували його Левкополем, тобто Білим містом.
В період феодальної роздробленості Київської Русі (XII—XIII століття) землі тиверців та уличів увійшли до складу Галицько-Волинського князівства. Ще більшого значення набув торговий шлях по Дністру до моря. У пониззі зростає кількість руського населення, підіймаються міста — Малий Галич, Берлад, Романів-торг, серед яких перше місце належало Білгороду. Внаслідок монголо-татарської навали цей край зазнав великого спустошення. Степи Південної Бессарабії стали володіннями татарського хана Ногая.
На рубежі XІII —XIV століть Білгород потрапив під владу генуезьких купців, які після падіння в 1204 році Візантійської імперії закріпилися в Криму та в ряді місць на Чорноморському узбережжі. Генуезці вивозили з Подністров’я зерно, худобу, солону рибу, хутро, рабів. У Білгороді в часи їхнього панування почалося спорудження великого укріпленого замку. Генуезці стали називати місто Мовкастро (Маврокастро). В часи правління молдавського господаря Олександра Доброго (1400— 1432 рр.) Білгород увійшов до складу Молдавського князівства. Місто, через яке вивозили сільськогосподарську сировину з Бессарабії та з західноукраїнських земель, налічувало у цей час близько 20 тис. мешканців — руських, молдаван, вірмен, греків, болгар, євреїв. Управляв ним поставлений князем урядовець, який контролював торгівлю, збирав мито тощо.
У середині XV століття Білгород був найбільшим містом Молдавії і вважався центром православ’я в князівстві. Під час тимчасового поділу молдавських земель
у 40-х роках XV століття він став столицею Нижньої Молдавії і називався Четатя-Албе, тобто Біла фортеця. На цей час закінчуються спорудження величезної Білгородської фортеці, залишки якої збереглися до нашого часу. Що тут побудували генуезці, встановити важко. Про спорудження стін з баштами і воротами за молдавських князів свідчать вмуровані в стіни написи — 1438, 1440 і 1454 pp. Ці великі будівельні роботи, які важким тягарем лягли на плечі пригнобленого люду, були зумовлені як загостренням феодальних міжусобиць між молдавськими князями, так і зростаючою загрозою з боку Туреччини. В 1420 році турецький флот зробив спробу захопити місто. Заволодівши в 1453 році Константинополем, в наступному році турки вдруге обстріляли Білгород з боку лиману. Це був час, коли загроза турецького поневолення нависла над усією Південно-Східною Європою.
Першу справжню облогу білгородські стіни витримали в 1475 році. Через 9 років турецькі загарбники на чолі з султаном Баязетом II знову підійшли до міста, яке він називав ключем до усієї Польщі і Галичини. Разом з загонами підкореної Валахії і 50-тисячною Кримською ордою Менглі-Гірея вони обложили фортецю з суші. Після 10-денної облоги турки влітку 1484 року захопили Білгород штурмом. Місто було пограбоване і зруйноване, більшість його мешканців — вирізано або продано в рабство. З численного населення залишилося лише кілька сот рибалок з сім’ями. Слов’янську назву міста Білгород було замінено на Акерман, що по-турецьки означає Білий камінь, тобто Біла фортеця. У місті, як і в фортеці, постійно перебував великий турецький гарнізон.
З метою закріплення за собою цього багатого краю в середині XVI століття навколо міста турецький уряд розселив кочові ногайські племена. Вони систематично нападали на сусідні українські і молдавські землі, грабували жителів та гнали у неволю.
Понад три століття Білгород перебував під турецьким ярмом. Місцеве населення обкладалося непомірно великими податками. Завойовники зневажливо називали підвладних «райя» («худоба», «бидло») і всіляко плюндрували їх національні та релігійні традиції. Незважаючи на це, поневолене населення не припиняло боротьби за своє визволення. Не раз йому на допомогу приходили запорізькі козаки. Вперше козацьке військо з'явилося під Білгородом у 1541 році. Кількома десятиріччями пізніше, коли
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо
- Старокозаче