Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Новий спалах народного гніву викликала перша світова війна. Закрились майже всі майстерні, безробіття і високі податки важким тягарем лягли на плечі кодимської бідноти. Розорялись і зубожіли селянські господарства. Землі їх лишалася незасіяними: не вистачало насіння, тягла, обмаль було робочих рук. Тому агітація революційно настроєних солдатів, що поверталися з фронту додому, знаходила в селі сприятливий грунт.
Повалення царизму в лютому 1917 року викликало у кодимчан великі надії. Вони сподівалися, що нова влада дасть їм землю, покінчить з ненависною війною. Та марно. Уряд імперіалістів буржуазії і створені за його вказівкою земельні комітети всіляко зволікали розв’язання питання про землю. Продовжувалися і імперіалістична бойня.
Дізнавшись про перемогу петроградського пролетаріату під час Жовтневого збройного повстання, трудящі Кодими при підтримці солдатів гарнізону підняли повстання проти місцевих органів Тимчасового уряду. Вони розігнали земельний комітет, де переважали ставлення куркулів, і на загальних зборах утворили Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. В одностайно прийнятій постанові учасники вирішили зв’язатись з Одеською Радою як «революційним органом нашого краю». Кодимська Рада просила вказати, в якому «напрямі здійснювати свою діяльність в зв’язку з наступними виборами до Установчих зборів, а також з інших питань».
У лютому 1918 року, коли на Україну вторглися німецькі і австрійські війська, в Кодимі було утворено революційний комітет, який разом з Радою розпочав оборонні роботи і організацію червоногвардійського загону. Однак цей загін не міг протистояти добре озброєним австро-німецьким військовим частинам. У березні село захопив ворог. Крім іноземних окупантів, у Кодимі лютував гайдамацький загін отамана Козубського, який вчинив тут єврейський погром.
Трудящі Кодими під керівництвом ревкому, що пішов у підпілля, активно боролися проти внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. У створений ревкомом партизанський загін увійшли кодимчани П. Хомич, С. Т. Яворський та інші. 1 жовтня 1918 року на перегоні Кодима – Попелюхи партизани розібрали залізничну колію і пустили під укіс поїзд з солдатами ворога.
Наприкінці 1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти. Саме тоді бідняки Кодими разом з жителями Слобідки і Балти утворили об’єднаний партизанський загін на чолі з І. К. Дячишиним. Цей загін завдав інтервентам дошкульних ударів. У березні 1919 року петлюрівський полковник Самокиш повідомляв своє командування про більшовицькі повстання в селах повіту: «Ми цілий день в бою, прошу вислати один курінь на допомогу». На початку квітня в районі Кодими здалися радянським військам 2 петлюрівські і білокозацький полки. Але боротьба на цьому не закінчилася.
20 травня 1919 року петлюрівці за допомогою куркулів, які підняли повстання, вдерлися в Кодиму і вчинили тут жахливий погром. Вони розстріляли 85 жителів за саму лише підозру в співчутті до більшовиків, захопили на станції пасажирський поїзд.
Незабаром під ударами Першого Балтського полку, який об’єднав партизанські загони Балтського повіту, петлюрівці залишили Кодиму. Але становище лишалося тривожним. Навколо лютував вир куркульських повстань. Село раз у раз захоплювали численні банди.
У червні-липні 1919 року в повіті підняв повстання отаман Заболотний. Для його придушення командування 45-ї дивізії Червоної Армії надіслало в Кодиму військові сили під керівництвом Грицева і Рокоші. З допомогою саперної частини, що стояла в Кодимі, і бійців Балтського полку під командуванням І. К. Дячишина куркульське повстання було ліквідоване. Але з півдня насувався новий ворог – білогвардійська армія Денікіна. У серпні 1919 року в Кодиму і прилеглі села прибула кавалерійська бригада Г. І. Косовського, яка прориваючи кільце оточення денікінських військ, просувався на північ. До складу бригади влилося багато кодимчан.
Кодима
Сторінка 2 з 8
селянський рух під час революції 1905-1907 рр.. На сільських сходах у 1905 році кодимчани зажадали розподілу поміщицької землі. Балтський повітовий справник неодноразово сповіщав начальство, що в Кодимі «чогось очікують і щодня відбувається виступи селян». Повалення царизму в лютому 1917 року викликало у кодимчан великі надії. Вони сподівалися, що нова влада дасть їм землю, покінчить з ненависною війною. Та марно. Уряд імперіалістів буржуазії і створені за його вказівкою земельні комітети всіляко зволікали розв’язання питання про землю. Продовжувалися і імперіалістична бойня.
Дізнавшись про перемогу петроградського пролетаріату під час Жовтневого збройного повстання, трудящі Кодими при підтримці солдатів гарнізону підняли повстання проти місцевих органів Тимчасового уряду. Вони розігнали земельний комітет, де переважали ставлення куркулів, і на загальних зборах утворили Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. В одностайно прийнятій постанові учасники вирішили зв’язатись з Одеською Радою як «революційним органом нашого краю». Кодимська Рада просила вказати, в якому «напрямі здійснювати свою діяльність в зв’язку з наступними виборами до Установчих зборів, а також з інших питань».
У лютому 1918 року, коли на Україну вторглися німецькі і австрійські війська, в Кодимі було утворено революційний комітет, який разом з Радою розпочав оборонні роботи і організацію червоногвардійського загону. Однак цей загін не міг протистояти добре озброєним австро-німецьким військовим частинам. У березні село захопив ворог. Крім іноземних окупантів, у Кодимі лютував гайдамацький загін отамана Козубського, який вчинив тут єврейський погром.
Трудящі Кодими під керівництвом ревкому, що пішов у підпілля, активно боролися проти внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. У створений ревкомом партизанський загін увійшли кодимчани П. Хомич, С. Т. Яворський та інші. 1 жовтня 1918 року на перегоні Кодима – Попелюхи партизани розібрали залізничну колію і пустили під укіс поїзд з солдатами ворога.
Наприкінці 1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти. Саме тоді бідняки Кодими разом з жителями Слобідки і Балти утворили об’єднаний партизанський загін на чолі з І. К. Дячишиним. Цей загін завдав інтервентам дошкульних ударів. У березні 1919 року петлюрівський полковник Самокиш повідомляв своє командування про більшовицькі повстання в селах повіту: «Ми цілий день в бою, прошу вислати один курінь на допомогу». На початку квітня в районі Кодими здалися радянським військам 2 петлюрівські і білокозацький полки. Але боротьба на цьому не закінчилася.
20 травня 1919 року петлюрівці за допомогою куркулів, які підняли повстання, вдерлися в Кодиму і вчинили тут жахливий погром. Вони розстріляли 85 жителів за саму лише підозру в співчутті до більшовиків, захопили на станції пасажирський поїзд.
Незабаром під ударами Першого Балтського полку, який об’єднав партизанські загони Балтського повіту, петлюрівці залишили Кодиму. Але становище лишалося тривожним. Навколо лютував вир куркульських повстань. Село раз у раз захоплювали численні банди.
У червні-липні 1919 року в повіті підняв повстання отаман Заболотний. Для його придушення командування 45-ї дивізії Червоної Армії надіслало в Кодиму військові сили під керівництвом Грицева і Рокоші. З допомогою саперної частини, що стояла в Кодимі, і бійців Балтського полку під командуванням І. К. Дячишина куркульське повстання було ліквідоване. Але з півдня насувався новий ворог – білогвардійська армія Денікіна. У серпні 1919 року в Кодиму і прилеглі села прибула кавалерійська бригада Г. І. Косовського, яка прориваючи кільце оточення денікінських військ, просувався на північ. До складу бригади влилося багато кодимчан.