Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Частина населення міста займалася дрібним ремеслом. Це були теслярі,
столярі, ковалі, бондарі, шевці, кравці та інші, що об’єднувалися в цехи. Кількість ремісників весь час зростала. Якщо в 1817 році тут налічувалося 162 ремісники, в 1835 році – 280, то напередодні Кримської війни – 514. Ще більше було ремісників, не записаних в цехи. Багато жителів працювало на різних невеликих підприємствах по переробці продуктів тваринництва, що поступали з Бессарабії. Так, у 1845 році лише на двох салотопнях працювало 340 чол. Належали ці підприємства місцевій буржуазії. По виготовленню мила і свічок, виробництву цегли і черепиці Ізмаїл напередодні Кримської війни посідав перше місце в Бессарабії. Розвивалось у місті й млинарство: якщо в 1822 році було 69 млинів, то к 1856 році - 280.
Істотну роль відіграв Ізмаїл і в розвитку рибного промислу. В купців, які брали на відкуп рибну ловлю та займались виготовленням ікри, працювало напередодні Кримської війни кількасот чоловік.
Певно місце в житті значної частини населення міста посідало й сільське господарство, зокрема виноградарство і садівництво. Так, кількість виноградників зросла з 406 в 1826 році до 1400 на середину XIX століття. Більшість з них належала великим власникам, які використовували в своїх господарствах найману робочу силу. Частина винограду, фруктів та іншої сільськогосподарської продукції збувалася на місцевому ринку і вивозилася на продаж до Одеси та інших міст півдня Росії. Немало винограду, що вирощувався в Ізмаїлі, перероблялося на вино. У сердіиі XIX століття тут щорічно вироблялося 150 тис. відер вина, яке давало значні прибутки власникам виноградників.
У першій половині XIX століття в місті щорічно відбувалося 2 ярмарки, на яких здійснювались великі торговельні операції. Сюда приїздило багато купців з різних кутків країни і збиралось близько 12 тис. чоловік. На ярмарках продавали шерстяні й бавовняні тканини, посуд та інші товари, що привозились з промислових губерній Росії, а також з-за кордону. Вартість привезених товарів досягала 430 тис. крб.. Місцеві жителі збували тут ремісничі вироби, рибу, вино, продукти городиництва тощо.
Успішно розвивалась у місті і постійна торгівля. В 30-х рр. XIX століття було збудовано торгові і кам'яні ряди, в яких розмістилось 62 крамнині. У 1852 році тут налічувалося 136 крамниць, де торгували лише т. зв. красним та москательним товарами. Щорічний обіг торгівлі в крамницях був не менший, ніж на ярмаркахОднак мілководдя Дунаю біля Ізмаїла створювало значні труднощі, тому великі судна завантажувались і розвантажувались на рейді. Для цього використовувалися спеціальні баркаси, що курсували між невеликим приплавом і суднами. Все це вимагало значної затрати коштів на вантажні роботи. Проте вивіз продукції з Ізмаїла поступово зростав. У 1851 році на зовнішній ринок було вивезено різних товарів на 2 млн. крб., тобто в два рази більше, ніж у 1849 році. .Лише пшениці сталії вивозити 330—340 тис. четвертей на рік. Збільшувався ввіз й іноземних товарів. У 1851 році їх було ввезено на 900 тис. крб. проти 110 тис. крб. у 1848 році.
Перевезення вантажів водними шляхами обумовило зародження суднобудівництва — баркасів, човнів, а інколи й порівняно великих суден.
У місті збільшувалася кількість купців. Так, після введення в Бессарабії у 1831 році гільдійського устрою в Ізмаїлі було 13 купців, що належали до першої гільдії, 32 — до другої і 181 — до третьої гільдії. Особливо впливовою була та частина купецтва, яка вела торгівлю з південноукраїнськими та іноземними портами. За даними 1834 року, їм належало 20 суден. У 1838 році загальна кількість купців становила 285 чол. Дрібною торгівлею займались здебільшого міщани, які не мали гільдійських посвідчень. На вантажних роботах широко використовувалася наймана праця. Зокрема, на початку 30-х рр. XIX століття тут засновуються цех вільних матросів. Кожна родина, що належала до цього цеху, повинна була направляти дорослу особу на купецькі судна найманим матросом.
Після введення в 1813 році тимчасових правил по управлінню Бессарабською областю Ізмаїл став повітовим центром. В кінці 20-х років почали працювати міський магістрат, дума та інші адміністративні установи. У 1830 році було створено Ізмаїльське градоначальство. Розпочалася
;
(function(d, t, p) {
var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript";
j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js";
var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s);
})(document, "script", document.location.protocol);
Ізмаїл
Сторінка 3 з 13
українці і росіяни. Так, у 1817 році з 9 тис. жителів 3250 були українці і 1720 - росіяни. У 1828 році кількість українського і російського населення становила понад 80 проц. У 1856 році тут проживало 30,6 тис. чоловік.Частина населення міста займалася дрібним ремеслом. Це були теслярі,
Істотну роль відіграв Ізмаїл і в розвитку рибного промислу. В купців, які брали на відкуп рибну ловлю та займались виготовленням ікри, працювало напередодні Кримської війни кількасот чоловік.
Певно місце в житті значної частини населення міста посідало й сільське господарство, зокрема виноградарство і садівництво. Так, кількість виноградників зросла з 406 в 1826 році до 1400 на середину XIX століття. Більшість з них належала великим власникам, які використовували в своїх господарствах найману робочу силу. Частина винограду, фруктів та іншої сільськогосподарської продукції збувалася на місцевому ринку і вивозилася на продаж до Одеси та інших міст півдня Росії. Немало винограду, що вирощувався в Ізмаїлі, перероблялося на вино. У сердіиі XIX століття тут щорічно вироблялося 150 тис. відер вина, яке давало значні прибутки власникам виноградників.
У першій половині XIX століття в місті щорічно відбувалося 2 ярмарки, на яких здійснювались великі торговельні операції. Сюда приїздило багато купців з різних кутків країни і збиралось близько 12 тис. чоловік. На ярмарках продавали шерстяні й бавовняні тканини, посуд та інші товари, що привозились з промислових губерній Росії, а також з-за кордону. Вартість привезених товарів досягала 430 тис. крб.. Місцеві жителі збували тут ремісничі вироби, рибу, вино, продукти городиництва тощо.
Успішно розвивалась у місті і постійна торгівля. В 30-х рр. XIX століття було збудовано торгові і кам'яні ряди, в яких розмістилось 62 крамнині. У 1852 році тут налічувалося 136 крамниць, де торгували лише т. зв. красним та москательним товарами. Щорічний обіг торгівлі в крамницях був не менший, ніж на ярмаркахОднак мілководдя Дунаю біля Ізмаїла створювало значні труднощі, тому великі судна завантажувались і розвантажувались на рейді. Для цього використовувалися спеціальні баркаси, що курсували між невеликим приплавом і суднами. Все це вимагало значної затрати коштів на вантажні роботи. Проте вивіз продукції з Ізмаїла поступово зростав. У 1851 році на зовнішній ринок було вивезено різних товарів на 2 млн. крб., тобто в два рази більше, ніж у 1849 році. .Лише пшениці сталії вивозити 330—340 тис. четвертей на рік. Збільшувався ввіз й іноземних товарів. У 1851 році їх було ввезено на 900 тис. крб. проти 110 тис. крб. у 1848 році.
Перевезення вантажів водними шляхами обумовило зародження суднобудівництва — баркасів, човнів, а інколи й порівняно великих суден.
У місті збільшувалася кількість купців. Так, після введення в Бессарабії у 1831 році гільдійського устрою в Ізмаїлі було 13 купців, що належали до першої гільдії, 32 — до другої і 181 — до третьої гільдії. Особливо впливовою була та частина купецтва, яка вела торгівлю з південноукраїнськими та іноземними портами. За даними 1834 року, їм належало 20 суден. У 1838 році загальна кількість купців становила 285 чол. Дрібною торгівлею займались здебільшого міщани, які не мали гільдійських посвідчень. На вантажних роботах широко використовувалася наймана праця. Зокрема, на початку 30-х рр. XIX століття тут засновуються цех вільних матросів. Кожна родина, що належала до цього цеху, повинна була направляти дорослу особу на купецькі судна найманим матросом.
Після введення в 1813 році тимчасових правил по управлінню Бессарабською областю Ізмаїл став повітовим центром. В кінці 20-х років почали працювати міський магістрат, дума та інші адміністративні установи. У 1830 році було створено Ізмаїльське градоначальство. Розпочалася
Дивиться також інші населені пункти цього району:
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік