Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
українськими козаками. У другій половині дня фортеця була взята. Ворог втратив близько 26 тис. вбитими, 9 тис. полоненими, 245 гармат, 345 прапорів. Частини російської армії втратили близько 10 тис. чоловік.
В рапорті про перемогу О. В. Суворов писав: «Не було фортеці міцнішої, не було оборони одчайдушнішої від оборони Ізмаїла, але Ізмаїл здобуто». Першим комендантом фортеці був М. І. Кутузов.
В кінці XIX па початку XX століття громадськість міста докладала багато зусиль, щоб увіковічити пам'ять героїв штурму 11 грудня 1790 року. У зв`язку з 100-річчям взяття Ізмаїла постало питання про спорудження пам'ятника Суворову й учасникам штурму. При цілковитій бездіяльності царських властей пройшло чи мало часу. Тоді ініціативу взяла на себе громадськість, яка створила спеціальний комітет для збирання грошей. Заклик комітету знайшов широкий відгук, необхідні кошти було зібрано. Одеський скульптор Б. В. Едуардс відлив фігуру О. В. Суворова на бойовому коні.
Нарешті, восени 1913 року пам'ятник було встановлено на Римніцькому полі, але у зв'язку з початком першої світової війни його розібрали і перевезли до Одеси, а 26 серпня 1945 року, в річницю визволення Ізмаїла від німецько-фашистських загарбників, пам'ятник О. В. Суворову було встановлено в Ізмаїлі. Церемонією відкриття керував генерал Радянської Армії П. М. Громов, син одного з ініціаторів створення пам'ятника, вчителя історії Ізмаїльської гімназії М. Г. Громова.
Велика перемога російських військ під Ізмаїлом змусила Туреччину укласти в 1791 році Ясський мирний договір, за яким Росія одержала землі між Бугом і Дністром. Але Ізмаїл знову відійшов до Туреччини.
В 1806—1812 рр. між Росією і Туреччиною знову точилась війна. 14 вересня 1809 року частини російських військ, якими тут командував П. І. Багратіон, після бомбардування фортеці Дунайською флотилією втретє здобули Ізмаїл. В облозі фортеці брав участь і видатний український письменник І. П. Котляревський, який служив офіцером у російській армії.
За умовами Бухарестського мирного договору, підписаного в 1812 році, Ізмаїл увійшов до складу Російської держави. Біля східних стін фортеці ще 1810 року виникає посад. Указом від 14 жовтня 1812 року його було названо Тучковим, за ім'ям генерала і коменданта фортеці. Але нова назва не прижилася, і місто надалі називалося Ізмаїлом.
Приєднання до Росії Ізмаїла мало позитивне значення для його розвитку. У складі політично і економічно відсталої Туреччини Ізмаїл відігравав лише стратегічну роль. У складі ж Росії місто стало морським і річковим портом, зв'язаним з всеросійським ринком. Помітно зростала кількість населення. Рятуючись від кріпацької неволі, сюди щороку прибувало багато селян з українських і російських губерній. Проте й тут на них чекала невтішна доля. Колишні власники виловлювали їх і відправляли до своїх маєтків. Однак проти свавілля поміщиків недавно осіло населення рішуче боролося. У 1810 році недалеко від Ізмаїла місцеві жителі напали на повіреного від подільського поміщика Сабатіна і підбили групу селян-втікачів, яких він намагався повернути назад. У 1811 році жителі визволили
10 селян-втікачів з Київської губернії, яких знайшов і захопив у передмістях Ізмаїла повіренний поміщика Бутевича.
Поповнювалося населення і за рахунок тих українців і росіян, що поверталися з турецьких володінь. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. тут поселилося чимало некрасовців-нащадків донських козаків-старообрядців, які після поразки Булавінського повстання разом із своїм отаманом Г. Некрасовим змушені були переселитися до Туреччини. В травні 1828 року, коли знову розпочалася російсько-турецька війна, на бік російських військ перейшли разом з коовим отаманом Йосипом Гладким 1,5 тис. задунайських козаків, колишніх запорожців, що втекли до турецьких володінь від переслідувань царизму. Задунайськи козаки разом з російськими військами брали участь у боях проти турецької армії. Після війни багато задунайськіх козаків із своїми родинами поселилися в Ізмаїлі. Рятуючись від турецького рабства, сюди переселилися немало болгар, молдаван, греків, албанців. Переважну частину населення міста становили
;
(function(d, t, p) {
var j = d.createElement(t); j.async = true; j.type = "text/javascript";
j.src = ("https:" == p ? "https:" : "http:") + "//openstat.net/cnt.js";
var s = d.getElementsByTagName(t)[0]; s.parentNode.insertBefore(j, s);
})(document, "script", document.location.protocol);
Ізмаїл
Сторінка 2 з 13
командуванням М. І. Кутузова захопила зі сходу Кілійські ворота. Після завданого нищівного удару з півдня турецьки судна були знищені або захоплені Чорноморською флотилією, укомплектованою в основному В рапорті про перемогу О. В. Суворов писав: «Не було фортеці міцнішої, не було оборони одчайдушнішої від оборони Ізмаїла, але Ізмаїл здобуто». Першим комендантом фортеці був М. І. Кутузов.
В кінці XIX па початку XX століття громадськість міста докладала багато зусиль, щоб увіковічити пам'ять героїв штурму 11 грудня 1790 року. У зв`язку з 100-річчям взяття Ізмаїла постало питання про спорудження пам'ятника Суворову й учасникам штурму. При цілковитій бездіяльності царських властей пройшло чи мало часу. Тоді ініціативу взяла на себе громадськість, яка створила спеціальний комітет для збирання грошей. Заклик комітету знайшов широкий відгук, необхідні кошти було зібрано. Одеський скульптор Б. В. Едуардс відлив фігуру О. В. Суворова на бойовому коні.
Нарешті, восени 1913 року пам'ятник було встановлено на Римніцькому полі, але у зв'язку з початком першої світової війни його розібрали і перевезли до Одеси, а 26 серпня 1945 року, в річницю визволення Ізмаїла від німецько-фашистських загарбників, пам'ятник О. В. Суворову було встановлено в Ізмаїлі. Церемонією відкриття керував генерал Радянської Армії П. М. Громов, син одного з ініціаторів створення пам'ятника, вчителя історії Ізмаїльської гімназії М. Г. Громова.
Велика перемога російських військ під Ізмаїлом змусила Туреччину укласти в 1791 році Ясський мирний договір, за яким Росія одержала землі між Бугом і Дністром. Але Ізмаїл знову відійшов до Туреччини.
В 1806—1812 рр. між Росією і Туреччиною знову точилась війна. 14 вересня 1809 року частини російських військ, якими тут командував П. І. Багратіон, після бомбардування фортеці Дунайською флотилією втретє здобули Ізмаїл. В облозі фортеці брав участь і видатний український письменник І. П. Котляревський, який служив офіцером у російській армії.
За умовами Бухарестського мирного договору, підписаного в 1812 році, Ізмаїл увійшов до складу Російської держави. Біля східних стін фортеці ще 1810 року виникає посад. Указом від 14 жовтня 1812 року його було названо Тучковим, за ім'ям генерала і коменданта фортеці. Але нова назва не прижилася, і місто надалі називалося Ізмаїлом.
Приєднання до Росії Ізмаїла мало позитивне значення для його розвитку. У складі політично і економічно відсталої Туреччини Ізмаїл відігравав лише стратегічну роль. У складі ж Росії місто стало морським і річковим портом, зв'язаним з всеросійським ринком. Помітно зростала кількість населення. Рятуючись від кріпацької неволі, сюди щороку прибувало багато селян з українських і російських губерній. Проте й тут на них чекала невтішна доля. Колишні власники виловлювали їх і відправляли до своїх маєтків. Однак проти свавілля поміщиків недавно осіло населення рішуче боролося. У 1810 році недалеко від Ізмаїла місцеві жителі напали на повіреного від подільського поміщика Сабатіна і підбили групу селян-втікачів, яких він намагався повернути назад. У 1811 році жителі визволили
10 селян-втікачів з Київської губернії, яких знайшов і захопив у передмістях Ізмаїла повіренний поміщика Бутевича.
Поповнювалося населення і за рахунок тих українців і росіян, що поверталися з турецьких володінь. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. тут поселилося чимало некрасовців-нащадків донських козаків-старообрядців, які після поразки Булавінського повстання разом із своїм отаманом Г. Некрасовим змушені були переселитися до Туреччини. В травні 1828 року, коли знову розпочалася російсько-турецька війна, на бік російських військ перейшли разом з коовим отаманом Йосипом Гладким 1,5 тис. задунайських козаків, колишніх запорожців, що втекли до турецьких володінь від переслідувань царизму. Задунайськи козаки разом з російськими військами брали участь у боях проти турецької армії. Після війни багато задунайськіх козаків із своїми родинами поселилися в Ізмаїлі. Рятуючись від турецького рабства, сюди переселилися немало болгар, молдаван, греків, албанців. Переважну частину населення міста становили
Дивиться також інші населені пункти цього району:
Copyright © 2013 Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР | е-mail:06333@i.ua | На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.| Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний устрій збережено за станом на 1968 рік