Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тузли

Сторінка 4 з 7
панування боярської Румунії. Життя стало ще важчим, ніж за часів царського режиму. Румунські бояри, поміщики і буржуазія розглядали Бессарабію як край для наживи. До того ж окупанти мстили трудящим за їхню активну участь в революційній боротьбі в дні Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення Радянської влади. Вони
повернули землю поміщикам, розстрілювали і катували невинних людей, румунізували школи тощо. В 1918 – 1924 рр. проведено т. зв. аграрну реформу, за якою значна частина угідь стала казенною і могла передаватись лише в оренду. Землю, що була залишена селянам, вони могли придбати по дуже дорогій ціні. Викуп селяни мали внести протягом 40 років. Проте внаслідок кризи, яка охопила Румунію, уряд стягнув ці гроші за 5 років. Крім того, з кожного селянською двору брали щороку пересічно по 4 тис. лей податку.
На економіці села негативно позначилась відірваність Бессарабії від України та її традиційних ринків, зокрема Одеси. Сільськогосподарські продукти збувати було ніде. Селяни розорювались і за безцінь продавали свої землі куркулям. Так, за даними 1921-1937 рр. у Тузлах з 650 господарств налічувалось 75 безземельних 146 мали по З—5 десятин. В той же час куркульським господарствам належало по 100 і більше десятий землі. Біднота не мала великої рогатої і робочої худоби, реманенту. З 211 господарств на початку 1946 року лише половина мала деякий реманент. 93 були безкінні, 56 мали по одній коняці. Щоб обробити свої крихітні наділи, вони змушені були завжди просити в куркулів у борг і тяглову силу, і насіння для посіву, а потім віддавати чи відробляти вдвоє більше.
Згадуючи своє злиденне життя за часів господарювання румунських окупантів, колгоспниця сільгоспартілі «Победа» А. В. Крижанівська говорила, що їхня сім'я тоді мала 2 десятини землі. Але й її вона не могла вчасно обробити. Кожної весни, коли надходив час сіяти, мучило одне й те саме питання — чим обробити поле і де взяти насіння? Вихід зі скрути був один — йти по «допомогу» до куркуля. А той да­вав на день — два коня й трохи зерна. За це потім доводилося відробляти в його гос­подарстві все літо. На свою ниву ніколи було й глянути. Так і заростала вона бур'я­нами. Восени ж, коли збирали хліб, то виявлялося, що цього мізерного врожаю зно­ву не вистачить до нового року. І знову доводилось іти наймитувати до куркуля.
Дочка колишнього наймита Діденка також згадує: «Пам`ятаю 1939 рік. Зима… Через розбиті шибки зі свистом вривається вітер. В хаті холодно. На дерев`яному ліжку сидимо ми, шестеро дітей, одне одного менше. На нас благенькі платтячка, ноги босі, а самі голодні - третій день не бачили шматка хліба. Поруч сидить мати і заспокоює менших, що розплакалися... В хату входить батько. Він повернувся від куркуля: просив позичити хліба до наступної осені, але той не дав.»
Переважна частина населення була позбавлена медичної допомоги. Лише після неодноразових прохань і вимог жителів у 1928 році в село прислали акушерку й ветеринарного лікаря, які мали обслуговувати не тільки Тузли, але й ще 15 навколишніх сіл. До того ж ліки були дуже дорогі, так що практично лікування для бідних залишалося недоступним.
Зазнавало населення і важкого національного гноблення. В усіх установах заборонялася рідна мова. Окупанти не дозволяли збиратись на вечорниці, співати пісень. Навіть сенатор Александрі, один з тих, хто продай Бессарабію румунській буржуазії, заявив в сенаті, що «з тих пір як Румунія приєднала Бессарабію, там більше не чути ні пісень, ні танців».
Не краще стояла справа з освітою. Школи були румунізовані. Всі учителі, які не володіли румунською мовою або не прийняли румунського


Сучасна карта - Тузли