Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
роз’яснювальну роботу серед селян колишній член ротного солдатського комітету С. Ю. Перстньов, що також повернувся з фронту. А село вирувало. Запали склади вилківського рибопромисловця – багатія Єршова. Дізнавшись про повалення Тимчасового уряду, повсталі створити в селі орган народного самоврядування з представників селянської бідноти. Його організаторами стали більшовики І. М. Іванов та Ф. В. Іванов – матроси Чорноморського флоту, що повернувся в рідне село, та колишні солдати-комітетчики. Мабуть, саме тому жителі Жебріян назвали свій перший орган народної влади комітетом.
Великий жовтень пробудив серед селянської бідноти прагнення до колективізації. Вже в перші дня після революції рибалки створили кооператив «Союз рибалок» на чолі з С. Ю. Перстньовим.
Народна влада в Жебріянах проіснувала недовго. На початку 1918 року в Придунайський край почали наступ війська боярської Румунії, підтримувані Антантою. Користуючись тяжким становищем молодої Радянської республіки, румунські бояри намагались захопити Бессарабію. Однак проти них виступило населення, яке зі зброєю в руках стало на захист своєї незалежності. Більше тижня точилися бої в районі Вилкове-Жебріян-Галілешти. Населення Жебріян під керівництвом матросів-більшовиків І. М. Іванова та Ф. В. Іванова, підтримуване артилерійським вогнем радянських кораблів «Донець» і «Кубанець», що стояли на рейді, мужньо билися з окупантами. Проте загарбники зламали опір захисників. У лютому 1918 року Жебріяни, як і вся Бессарабія, підпали під гніт боярської Румунії.
Користуючись підтримкою влади, місцеві куркулі захопили селянські землі. Внаслідок цього в 1923 році з 411 господарств у Жебріянах було 75 безземельних і 232 малоземельних господарства, в той час як кілька куркульських господарств мали до 200 десятин. Більшість розорених селян йшла до куркулів у найми, частина займалася дрібним ремеслом. У 1928 році в селі було 2 чоботарі, 3 столярі, 1 слюсар, 4 ковалі і 2 кравці. Торгували 2 невеличкі приватні крамниці і 3 корчми.
Політичне безправ’я і економічний гніт перепліталися з національним. Навчання російською мовою в початковій школі заборонялося. Діловодство велося незрозумілою для населення румунською мовою. Село, де не було прісної води і майже не припинялися різні хвороби, залишалося без медичного обслуговування, хоч тут мешкало понад 2 тис. жителів. Все це, звичайно, викликало гострий протест з боку населення, яке бажало об’єднатися з Радянською Україною. Немало селян залишали свої рідні оселі і тікали до Радянського Союзу. У зв’язку з цим в офіційних поліцейських документах село Жебріяни кваліфікувалося як «неблагонадійне».
Найяскравішою сторінкою боротьби населення за відновлення Радянської влади в селі була його участь в Татарбунарському повстанні. В серпні 1924 року тут створюється підпільна організація, яка мала тісний зв'язок з такими ж організаціями у Вилковкому, Галілештах і Нерушаї. В її роботі брали участь Ф. В. Іванов – голова підпільного революційного комітету, С. Ю. Перстньов – скарбник організації, Ф. М. Муштаков, А. П. Тарасов, Ф. А. Воробйов, О. І. Костянтинов, А. П. Ломовий, Є. Є. Комендантов, К. А. Маринов, К. Д. Цвікав, Л. Т. Кузьмін, Ф. П. Курічев, Л. К. Ломовий, О. Ю. Перстьов, І. М. Павлов, І. М. Решетников, С. Перстньов, Т. А. Євтюхов. Юув розроблений план повстання, а також наготовлялась зброя, сховище якої знаходилось в Стенцівських плавнях. Саме люди переправляли зброю з Вилкового, а звідси в села. Члени комітету розподілили між собою обов’язки на випадок взяття в села. Повстання почалося 16 вересня 1924 року в Татарбунарах і навколишніх селах. Ще не встигли підпільники Жебріян закінчити підготовку до виступу, як у сусідніх селах з’явилася автомашина з агітаторами, які закликали селян до повстання. А з боку Вилкового вже підходили до Жебріян урядові війська й жандарми, на рейді стояло кілька кораблів. Коли автомашина з керівниками Татарбунарського повстання – У. Батищевим, А. І. Клюшниковим та Л. Цурканом наблизилась до Жебріян, по ній відкрила вогонь корабельна артилерія, і машина змушена була повернути в бік Десантного. В цей час у Жебріяни вдерлися війська і рота жандармів, а з кораблів висадився десант матросів. Захопивши село, королівські війська вдарили в тил повстанцям, що відступали з Не рушаю та
Приморське
Сторінка 2 з 7
Петрограді та розгром заколоту генерала Корнілова розповідав їм член полкового комітету 4-го артилерійського полку, що затримав козаків Краснова на станції Лугова, односельчанин І. М. Чоботарьов. Вів Великий жовтень пробудив серед селянської бідноти прагнення до колективізації. Вже в перші дня після революції рибалки створили кооператив «Союз рибалок» на чолі з С. Ю. Перстньовим.
Народна влада в Жебріянах проіснувала недовго. На початку 1918 року в Придунайський край почали наступ війська боярської Румунії, підтримувані Антантою. Користуючись тяжким становищем молодої Радянської республіки, румунські бояри намагались захопити Бессарабію. Однак проти них виступило населення, яке зі зброєю в руках стало на захист своєї незалежності. Більше тижня точилися бої в районі Вилкове-Жебріян-Галілешти. Населення Жебріян під керівництвом матросів-більшовиків І. М. Іванова та Ф. В. Іванова, підтримуване артилерійським вогнем радянських кораблів «Донець» і «Кубанець», що стояли на рейді, мужньо билися з окупантами. Проте загарбники зламали опір захисників. У лютому 1918 року Жебріяни, як і вся Бессарабія, підпали під гніт боярської Румунії.
Користуючись підтримкою влади, місцеві куркулі захопили селянські землі. Внаслідок цього в 1923 році з 411 господарств у Жебріянах було 75 безземельних і 232 малоземельних господарства, в той час як кілька куркульських господарств мали до 200 десятин. Більшість розорених селян йшла до куркулів у найми, частина займалася дрібним ремеслом. У 1928 році в селі було 2 чоботарі, 3 столярі, 1 слюсар, 4 ковалі і 2 кравці. Торгували 2 невеличкі приватні крамниці і 3 корчми.
Політичне безправ’я і економічний гніт перепліталися з національним. Навчання російською мовою в початковій школі заборонялося. Діловодство велося незрозумілою для населення румунською мовою. Село, де не було прісної води і майже не припинялися різні хвороби, залишалося без медичного обслуговування, хоч тут мешкало понад 2 тис. жителів. Все це, звичайно, викликало гострий протест з боку населення, яке бажало об’єднатися з Радянською Україною. Немало селян залишали свої рідні оселі і тікали до Радянського Союзу. У зв’язку з цим в офіційних поліцейських документах село Жебріяни кваліфікувалося як «неблагонадійне».
Найяскравішою сторінкою боротьби населення за відновлення Радянської влади в селі була його участь в Татарбунарському повстанні. В серпні 1924 року тут створюється підпільна організація, яка мала тісний зв'язок з такими ж організаціями у Вилковкому, Галілештах і Нерушаї. В її роботі брали участь Ф. В. Іванов – голова підпільного революційного комітету, С. Ю. Перстньов – скарбник організації, Ф. М. Муштаков, А. П. Тарасов, Ф. А. Воробйов, О. І. Костянтинов, А. П. Ломовий, Є. Є. Комендантов, К. А. Маринов, К. Д. Цвікав, Л. Т. Кузьмін, Ф. П. Курічев, Л. К. Ломовий, О. Ю. Перстьов, І. М. Павлов, І. М. Решетников, С. Перстньов, Т. А. Євтюхов. Юув розроблений план повстання, а також наготовлялась зброя, сховище якої знаходилось в Стенцівських плавнях. Саме люди переправляли зброю з Вилкового, а звідси в села. Члени комітету розподілили між собою обов’язки на випадок взяття в села. Повстання почалося 16 вересня 1924 року в Татарбунарах і навколишніх селах. Ще не встигли підпільники Жебріян закінчити підготовку до виступу, як у сусідніх селах з’явилася автомашина з агітаторами, які закликали селян до повстання. А з боку Вилкового вже підходили до Жебріян урядові війська й жандарми, на рейді стояло кілька кораблів. Коли автомашина з керівниками Татарбунарського повстання – У. Батищевим, А. І. Клюшниковим та Л. Цурканом наблизилась до Жебріян, по ній відкрила вогонь корабельна артилерія, і машина змушена була повернути в бік Десантного. В цей час у Жебріяни вдерлися війська і рота жандармів, а з кораблів висадився десант матросів. Захопивши село, королівські війська вдарили в тил повстанцям, що відступали з Не рушаю та
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шевченкове
- Червоний Яр
- Фурманівка
- Трудове
- Старі Трояни
- Приозерне
- Новоселівка
- Мирне
- Ліски
- Дмитрівка
- Десантне
- Василівка